Курсовая работа: Філософські проблеми у творчості Шекспіра

Разом із своїм принцом він знає: у буття стільки сторін, що всіх їх цілком не осягнеш, і людина неминуче судить про них по-своєму, зі своєї позиції, лише наближаючись до неї, але ніколи її не досягаючи. Самого такого знання (навіть не залежить від ставлення до отруєного короля, Клавдія, матері, Офелії, Лаерта, Фортінбраса) Гамлетові достатньо, щоб не стати скорим на руку, не підганяти подій,тобто, щоб вагатись.

1.3. Провідні риси гуманізму втіленні у трагедїї “Гамлет”

Але попри все те загальнолюдське вкладене у трагедії, що актуально для всіх часів, “Гамлет”, звичайно, твір саме тієї епохи, коли він вперше з’явився на сцені. На трагедії лежить незгладима печатка Ренесансу, коли яскраво розцвіла індивідуальність і ще жива була героїка одноособового подвигу. Люди, зображені в трагедії, не скуті традиційною мораллю. Звичайно, існувала держава з усім її апаратом примусу. Такою була монархія королеви Єлизавети, і такою є держава, очолювана Клавдієм. Але це був ще не той абсолютизм, що придушує окрему особистість і до дріб’язків регламентує життя і побут усіх станів. Для частини суспільства зберігалася та індивідуальна воля, що була притаманна дворянській вільності. Разом з тим культура Відродження породила самосвідомість особистості, якої не могло бути в середні віки. Хоча привілеї ще зберігалися, гуманізм установив нові критерії оцінки людини, що грунтувались на особистих достоїнствах, незалежно від походження індивіда.

Перехідний характер часу позначається і на образі героя трагедії. У Гамлета є лицарство, успадковане від старого часу, і прихильність принципам гуманізму, що виникли в нову епоху. Поза цим сполученням образ Гамлета не може бути вірно зрозумілим.

Вражаюча риса “Гамлета” – взаємозв’язок усіх частин, єдність усієї драматичної дії. Усе, що відбувається на сцені, в кінцевому рахунку “працює ” на головний конфлікт.

Різноманітність зовнішніх обставин в “Гамлеті” вражає: “тут багато усього – від наївних релігійних представлень про потойбічний світ до незначних побутових подробиць. Пишність і урочистість обстановки палацу, де вирішуються долі держави і приватних осіб, змінюються картиною сімейного життя; ми бачимо то одну з галерей палацу, то кам’яну площадку, де стоять нічні стражі; глядачам показане придворне представлення акторів і похмуре видовище цвинтаря”.

Різноманітна не тільки зовнішня обстановка дії, але і її атмосфера; Шекспір любить такі контрасти: придворне свято пофарбоване в похмурі тони, а сцена на цвинтарі починається жартами. Ми разом з героєм опиняємося на таємничій стежці буття, за якою починається потобічний світ, і глядача охоплює містичне почуття; іноді, він одразу ж стає свідком сцен цілком реальних.

В цілому, однак, дух трагедії визначається тим, що в її зачині – убивство із метою захоплення влади, а протягом усієї дії звичайна палацева обстановка: підслуховування, стеження, підозри, хитрості, підступні пастки, змова.

“Гамлет” – трагедія не тільки в тому розумінні, що доля героя виявляється нещасливою. У трагедії зображується зло у найрізноманітніших проявах – зрада, підступництво, убивства. Шекспір і раніше, навіть в оптимістичний період творчості, показував різні види зла, носії його з’являлись у деяких його комедіях, але в кінцевому рахунку добро завжди тріумфувало. У творах перших двох періодів зло зображувалося як сила неправомірна. У “Гамлеті” зло виступає як пануюча сила життя. “...Бути чесному при тому, який цей світ, - говорить Гамлет Полонію, - це значить бути людиною, обраним із десяти тисяч ”.[ ] Коли Розенкранц, прикриваючи своє і Гильденстерна лицемірство, намагається запевнити Гамлета, що “світ став правдивим” [ ], принц рішуче заперечує: “Так, значить, близький судний день; але ваша новина невірна”. [ ]

Чесність – найважливіша якість у відносинах між людьми. Вона полягає в прямоті, правдивості, сумлінному відношенні один до одного і відсутності будь-якого лукавства. Відповідь Гамлета має два значення – загальне, тому що він на прикладі матері і Клавдія вже зробив свій висновок про те, який цей світ, і – приватне, що відноситься безпосередньо до його колишніх товаришів по університету. Гамлет відразу запідозрив, що вони з’явилися до нього не просто так. У порівнянні з Клавдієм їхня безчесність незначна, але вона наводить Гамлета на похмурий висновок: безчестя охопило увесь світ.

Трагедія Шекспіра являє собою не тільки зображення суспільства, ураженого злом: вже ранні п’єси-хроніки: “Генріх VI”, “Річард ІІІ”, давали таку картину. “Гамлет” – трагедія, найглибший зміст якої полягає в усвідомленні зла, у прагненні осягнути його корені, зрозуміти різні форми його прояву і знайти засоби боротьби проти нього. Художник створив образ героя, враженого до глибини душі відкриттям зла. Цей твір виражає свідомість художника, глибоко схвильованого видовищем жахів життя, що відкрилися йому в їхній страшній силі. Пафос трагедії складає обурення проти всесилля зла. Саме з таким почуттям створював Шекспір свій трагічний шедевр.

Ніякі елементи форми не можуть розглядатися самі по собі, окремо від художнього цілого. Кожний формальний елемент є змістовним, його неможливо відірвати від ідейного змісту твору. З іншого боку, духовне багатство великого витвору обумовлено достатком художніх засобів, застосованих Шекспіром при створенні “Гамлета”.

Й.В.Гете в романі “Роки навчання Вільгельма Майстера” (1795-1796) охарактеризував Гамлета як людину, духу якого суперечить покладене на нього завдання помсти. Відтак виникло уявлення про шекспірівського героя, що надовго закарбувалося у свідомості людей. Численні трактування трагедії зосередилися на особистості героя. Виникла легенда про Гамлета, що не збігалася з тим, який він у п’єсі. Письменники і мислителі вишукували в герої Шекспіра риси, близькі їм, користувалися Гамлетом для того, щоб виразити свій світогляд і умонастрій, властивий їхньому часу, але не епосі Відродження.

Історія гамлетівської критики відображає розвиток духовного життя нового часу. У творах, присвячених “Гамлетові”, ясно відображаються різні філософські, суспільні, естетичні вчення ХІХ-ХХ століть. Попри все те, що пропоновані трактування були часом дуже суб’єктивними, а іноді навіть довільними, їх поєднувало усвідомлення величезних глибин думки, схованих у трагедії. “Гамлет” живив духовне життя багатьох поколінь, що гостро відчували розлад між дійсністю й ідеалами, що шукали виходу з протиріч, що впадали у відчай, коли суспільна ситуація виявлялися безвихідною. Образ героя став втіленням високої людяності , прагнення до істини, ненависті до усього, що спотворює життя. Оскільки своє споріднення з Гамлетом відчували в періоди кризи багато людей, тому в його характері підкреслювали перевагу думки над дією, слабкість волі, надмірну схильність до міркування. Гамлет став символом людини хиткої, безвладної і пасивної.

“Гамлет” – типовий приклад тієї складності, яка зв’язана зі сприйняттям великих творінь мистецтва. Ці твори не були б великими, якби нам був незрозумілий устрій думок і почуттів героїв, якби людська суть образів була недоступною людям інших епох. Але зрозуміти твір Шекспіра повною мірою можна, лише знаючи історію, культуру, релігію, філософію, побут і театр його часу.

Любов до істини, почуття справедливості, ненависть до зла – такі споконвічні риси Гамлета. Саме це в поєднанні з усвідомленням обов’язку приводить його до трагічних переживань. Не вроджена меланхолія, але зіткнення з жахами життя ставить Гамлета перед фатальними питаннями: чи варто жити, боротися, чи не краще піти з життя, а якщо боротися, то – як?

Цінність людського життя руйнується на очах Гамлета. Прекрасна людина, його батько гине, а мерзотник тріумфує. Жінка виявляє свою слабість і виявляється зрадницею. Обставини складаються так, що він, прихильник людяності, стає причиною смерті декількох людей.

Глибина страждань Гамлета велика. Він втратив батька, матір, вважає себе зобов’язаним розлучитися з коханою. Тільки в дружбі знаходить він деяку розраду.

Протиріччя ідеалу доповнюється боротьбою суперечливих почуттів в душі Гамлета. Добро і зло, істина і неправда, людяність і жорстокість виявляються в його власній поведінці.

Трагічно, що Гамлет зрештою гине, але сутність трагедії не в тому, що героя спіткає смерть, а в тому, яке життя, і особливе – у безсиллі найкращих намірів виправити світ. Так звана слабкість, схильність Гамлета до міркувань складає чи не головне достоїнство Гамлета. Він мислитель. Кожне значне явище життя він прагне зрозуміти, але особливо важливою рисою Гамлета є прагнення зрозуміти самого себе. Такого героя до Шекспіра у світовому мистецтві не було, і рідко кому після Шекспіра вдалося з такою художньою силою і проникливістю створити образ мислителя.

“Гамлет” – філософська трагедія. Не в тому значенні, що п’єса містить виражену в драматичній формі систему поглядів на світ. Шекспір створив не трактат, що дає теоретичний виклад його світогляду, але художній твір. Він недарма з іронією зображує Полонія, що повчає сина, як треба поводитися. Недарма й Офелія глузує з брата, що читає їй морать, а сам далекий від того, щоб дотримуватися її. Навряд чи ми помиримося, припустивши, що Шекспір усвідомлював даремність моралізування. Мета мистецтва не повчати, а як говорить Гамлет: “тримати ніби дзеркало перед природою”. [ ] Зображувати людей такими якими вони є, - так розумів Шекспір завдання мистецтва. Художнє зображення повинно бути таким, щоб читач і глядач був здатний сам дати моральну оцінку кожному персонажу. Саме так створені ті, кого ми бачимо у трагедії.

Арнольд Кеттл у праці “Від “Гамлета” до “Ліра” поставив своєю ціллю простежити ідейні і художні порухи, що відбувалися в творчості Шекспіра за невеликий проміжок часу.

А. Кеттл переконливо аргументує тезу про те, що перемога, яку отримує Гамлет, має лише частковий характер, що Гамлет – гуманіст. Вимушений в останньому акті капітулювати перед Гамлетом – принцем. Цю капітуляцію А. Кеттл пояснює строго історично, вловлюючи в ній типову долю гуманіста ХVІ століття, що розкриває “невідповідність між теорією і практикою”. Порівнюючи фінали “Гамлета” і “Ліра”, А.Кеттл підкреслює те очевидне, але яке дуже часто опускається із виду, що “в обох п’єсах головний герой виявляється переможенним не ворогами, не особистою слабкістю, а історією. [ ] При цьому А.Кеттл проговорюється, що така поразка Гамлета зовсім не суперечить твердженню про героїзм Принца Датського.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7