Курсовая работа: Методи прийняття рішень в управлінні ризиками
– загальний
стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх
платоспроможності;
– кон'юнктура
товарного ринку, що склалася, стан попиту на продукцію підприємства;
– потенційна
здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні
можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;
– правові
умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;
– фінансові
можливості підприємства в частині відвернення засобів в поточну дебіторську
заборгованість;
– фінансовий
менталітет власників і менеджерів підприємства, їх відношення до рівня
допустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.
3.
Визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється в дебіторську
заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиту. При розрахунку
цієї суми необхідно враховувати плановані об'єми реалізації продукції в кредит;
середній період надання відстрочення платежу по окремих формах кредиту;
середній період прострочення платежів виходячи з господарської практики (він
визначається за результатами аналізу поточної дебіторської заборгованості в
попередньому періоді), що склалася; коефіцієнт співвідношення собівартості і
ціни продукції, що реалізовується в кредит.
4.
Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні
елементи:
– термін
надання кредиту (кредитний період);
– розмір
кредиту (кредитний ліміт), що надається;
– вартість
надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за
придбану продукцію);
– система
штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.
5.
Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі
встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність.
Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його
здатність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі у передбачені
терміни виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.
Формування
системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:
•
визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп
покупців;
•
формування та експертизу інформаційної бази проведення оцінки
кредитоспроможності покупців;
•
вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
•
угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
•
диференціацію кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.
Формування
стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються
роздільно за різними формами кредиту – товарним і споживчого.
•
Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп
покупців є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.
За
товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за наступними
критеріями:
•
обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;
•
репутація покупця в діловому світі;
•
платоспроможність покупця;
•
результативність господарської діяльності покупця;
•
стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну
діяльність;
•
обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при
неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство.
За
споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:
•
дієздатність покупця;
•
рівень доходів покупця і регулярність їх формування;
•
склад особистого майна покупця, що може становити забезпечення кредиту при
стягненні суми боргу в судовому порядку.
•
Формування та експертиза інформаційної бази проведення оцінки
кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити достовірність проведення
такої оцінки. Інформаційна база, яка використовується для цих цілей,
складається з відомостей, що надаються безпосередньо покупцем (їх перелік
диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, що формуються із внутрішніх
джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер);інформації, що
формується із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця;
інших його партнерів по операціях і т. п.).
Експертиза
отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; в процесі
ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього
відвідування клієнта (за споживчим кредитом) з метою перевірки стану його майна
і в інших формах у відповідності з обсягом кредитування.
•
Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається
змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях за оцінкою окремих характеристик
кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані
статистичний, нормативний, експертний, бальний і інші методи.
• Угрупування
покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах
її оцінки і передбачає виділення наступних зазвичай їх категорій:
•
покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні
встановленого кредитного ліміту (група «першокласних позичальників»);
•
покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, що визначається
рівнем припустимого ризику неповернення боргу;
•
покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення
боргу, що визначається типом обраної кредитної політики).
•
Диференціація кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності
покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися за такими
параметрами, як термін надання кредиту; необхідність страхування кредиту за
рахунок покупців; форми штрафних санкцій тощо
6.
Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості. У складі цієї
процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і подальшого
нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу
за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних
дебіторів.
7.
Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної
дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури
фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту
ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування,
тобто прискорений переказ в інші форми оборотних активів підприємства: грошові
кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.
Основними
формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний
час, є:
•
факторинг;
•
облік векселів, виданих покупцями продукції;
•
форфейтинг.
• Факторинг
являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем
права отримання грошових коштів за платіжними документами за поставлену
продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії – «чинник компанії», відірватись
беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої
операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця певну
комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати
диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і
передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк
(фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування
підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними
документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу в залежності від
фактора ризику). Решта 10–30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі
страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу
повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу
покупцем).
Факторингова
операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину
дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом у короткі терміни,
скоротивши тим самим період фінансової та операційного циклу. До недоліків
факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця,
пов'язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів (і відповідної
інформації) з покупцем у процесі здійснення ним платежів.
Ефективність
факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння
рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки за
короткостроковим банківського кредитування.
•
Форфейтинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської
заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі
(індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі
сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на
себе зобов'язання з фінансування експортної операції шляхом виплати за
врахованими векселями, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера.
У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним)
кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За
своєю суттю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого
підприємства-експортери вдаються у разі високого кредитного ризику) та обліку
векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку). Форфейтинг
використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних
поставок і дозволяє експортеру негайно одержувати грошові кошти шляхом обліку
векселів. Однак його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру
варто проконсультуватися з банком (факторинговою компанією) ще до початку
переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити
витрати з форфейтинговими операції у вартість контракту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 |