Книга: Держава та її економічні функції

Рекомендації Дж. Кейнса лягли в основу економічної політики урядів більшості розвинених країн світу у повоєнний період (50— 70-ті pp.). Це послабило глибину економічних криз, посилило стабільність економічної системи. Особливо позитивно вплинули на досягнення певної рівноваги в економіці заходи, запропоновані лівокейнсіанцями (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.): перерозподіл національного доходу в інтересах найбідніших верств населення, впровадження національного планування тощо.

Водночас стимулювання попиту зумовило високий рівень інфляції в економіці. Втілення в життя рекомендацій лівокейнсіанців збігалося у 70-ті роки зі структурною кризою в економіці, що призвело до посилення нерівноваги на ринку робочої сили, до виникнення нових диспропорцій. Все це зумовило посилення неокласичного напряму в економічній теорії.

Зокрема, у 80-ті роки зміцніли позиції монетаристської школи, очолюваної М. Фрідменом, та концепції школи "економіки пропозиції" на чолі з А. Лаффером. Монетаристи головною причиною нестабільності економічної системи вважали порушення законів грошового обігу, відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу внаслідок стимулювання попиту державою, надмірного втручання держави в економіку. Усунення цих диспропорцій можливе, на їхню думку, у випадку обмеження кредитно-грошової маси в обігу (не більше 3 % на рік), скорочення виробничого та споживчого попиту. Щодо дисбалансу на ринку робочої сили, то прихильники монетаризму виступають проти "повної зайнятості", обстоюють "природний" рівень безробіття, який визначається законом попиту і пропозиції та не спричиняє підвищення цін. Теорія "економіки пропозиції" була зорієнтована на стимулювання пропозиції через скорочення податків на підприємців, що зумовило деяке розширення виробничих потужностей, зростання зайнятості тощо, про що детальніше вже йшлося.

Ці ідеї були взяті на озброєння у США, Великобританії, деяких інших країнах. Але криза 1980—1982 pp. і тривалий застій у післякризовий період у країнах Західної Європи засвідчили неефективність рекомендацій монетаристів. Тому в наступні роки деякі країни звернулися до неокейнсіанського та інституціонального напрямів. Зокрема, поєднуються ідеї регулювання "ефективного попиту" і підтримки високого рівня зайнятості з різними методами боротьби з інфляцією.

На початку 90-х років у розвинених країнах Заходу знову відбувається переоцінка ролі державного регулювання, спостерігається певне посилення її в економіці та соціальній сфері.

Теорії держави та економічної ролі держави. Першу спробу узагальнення ролі держави в економіці зробив німецький учений X. Вольф на початку XVII ст., назвавши науку державного управління "наукою про поліцію", а діяльність держави — поліцейською. На думку X. Вольфа, економічними функціями держави є контроль за зростанням чисельності населення з метою недопущення його випереджаючого зростання порівняно зі збільшенням засобів споживання, за відповідності рівня споживання ("щоб кожний був нагодований та одягнений") майновому та суспільному положенню громадян. З цією метою держава "входить в найдрібніші деталі способу життя підлеглих". Іншими суспільними завданнями держави автор називав виконання кожним членом суспільства своїх зобов'язань, прагнення ними добра, підпорядкування особистих інтересів загальним ("щоб ніхто не ставив своєї особистої користі вище суспільної"), дотримання підлеглими набожності та поваги до Бога. Водночас X. Вольф засуджував демократію, називав її правлінням черні, хоча діяльність держави визначав моральними рисами людини.

Французький економіст Ф. Кене дотримувався філософії про єдиний космічний природний порядок, встановлений Богом, якому підпорядковуються як матеріальний світ, так і суспільство. Оскільки економічне життя суспільства також підпорядковується, на його думку, "природним законам", то держава не має заважати дії цих вічних законів, а лише сприяти їх розумінню шляхом розвитку освіти та охорони природного порядку. Цей порядок він вважав вигідним людству загалом, кожній людині зокрема, а втручання держави нібито руйнує його. Він водночас виступав за встановлення і дотримання природного порядку в державній адміністрації. Важливою складовою такого порядку Ф. Кене називав вільну конкуренцію, яка надає можливість кожній людині реалізувати свої прагнення.

Аналогічні ідеї про природний порядок, тобто ідеї максимального індивідуалізму та лібералізму, висловлював представник класичної політекономії англійський економіст У. Петті. Водночас управління суспільством у цілому, економікою зокрема, має здійснюватися за допомогою стародавніх звичаїв, загальної угоди між людьми, а важливою функцією держави має стати повне використання робочої сили та підвищення рівня її освіти і кваліфікації. Він уперше висловив думку про доцільність за рахунок державних коштів і з використанням праці пауперів (жебраків тощо) будувати дороги, мости, водогони, розробляти рудники, розширювати русло річок для судноплавства та ін. Розвиваючи ідеї У. Петті, інший англійський економіст А. Сміт також проповідував принципи лібералізму та індивідуалізму, природного права, що отримало в його теорії назву "невидимої руки", тобто саморегульованої економічної системи, про що уже йшлося.

Деякі представники історичної школи обстоювали централізоване управління економікою, впровадження планування, законодавчого регулювання; стверджували, що державні фінанси можуть стати ефективним знаряддям досягнення соціальної справедливості, виступали за соціальні реформи. Найповніше ідеї історичної школи щодо ступеня втручання держави в економіку висловив А. Вагнер. Державне господарство він розглядав як вищу порівняно з приватною форму, стосовно якої створені приватними підприємствами блага перетворюються в послугу державі. У свою чергу, послуги держави дають можливість приватним господарствам створювати нові матеріальні блага. Прогресивною була ідея А. Вагнера щодо втручання держави у процес розподілу та перерозподілу національного доходу.

У своїй праці "Фінансове господарство" він обґрунтував положення про те, що економічний розвиток має супроводжуватися зростанням частки державних витрат. Основними чинниками такого зростання він називав посилення монополізації економіки (що вимагає зростаючого контролю держави за цим процесом), відносне збільшення витрат на державне управління, необхідність регулювання економічної діяльності у процесі розвитку народного господарства, перевищенням попиту на послуги держави у сфері благодійницької та культурної діяльності над зростанням доходів, а також потреба суспільства у забезпеченні закон­ності та порядку. Положення ученого отримало назву закону Вагнера.

Англійський економіст Дж.Ст. Мілль дотримувався думки, що без виконання державою низки важливих функцій неможливий соціально-економічний прогрес суспільства, у т. ч. розвиток економічної інфраструктури, науки, соціальний захист населення тощо. При цьому він опирався на філософські погляди французького вченого О. Конта, який соціальною функцією будь якої державної влади називав забезпечення "соціальної солідарності", об'єднання приватних сил та інтересів у цілісний суспільний організм.

Швейцарський економіст Ж. Сісмонді спочатку був прихильником теорії ринкової економіки А. Сміта (ролі "невидимої руки" ринкового механізму саморегулювання економіки), невтручання держави в економіку. Відтак на основі всебічного аналізу еволюції капіталістичного ладу він дійшов висновку про неспроможність ринкових важелів вирішити ряд проблем, що зумовлює посилення економічної ролі держави, необхідність виконання нею таких найважливіших функцій: проведення громадських робіт; розвиток народної освіти; забезпечення суспільного порядку, правосуддя, захист власності та особистості; національний захист; покращення життя народу шляхом введення прогресивного оподаткування, передусім, багатих верств населення.

Дотримуючись теорії правової держави, італійський економіст Ф. Нітті розглядав державу як вищу форму кооперації, як своєрідну надбудову над економікою, діяльність якої визначається вимогами розвитку ринкового господарства. Водночас лише за участю держави, її стимулюючої ролі, на його думку, були здійснені найважливіші колективні справи, стали можливими глибокі зміни у суспільстві. Незважаючи на це, він підкреслює, що колективна діяльність можлива за наявності індивідуальної, оскільки матеріальні блага створюються окремими особами. Причину зростання державних витрат Ф. Нітті вбачав, передусім, у збільшенні військових витрат, а також у використанні парової та електричної енергії (зокрема, застосуванні електричного телеграфу), утриманні лікарень, благодійних установ тощо.

Опираючись на раціональні ідеї попередників щодо сутності держави, К. Маркс розвинув і поглибив їх. Це виявилося, по-перше, в тому, що він характеризував державу як інститут, що виражає інтереси наймогутнішого, економічно пануючого класу; по-друге, цей клас завдяки державі стає також політично пануючим класом і здобуває завдяки цьому нові засоби пригноблення і експлуатації найманих працівників. По-третє, К. Маркс і Ф. Енгельс визначали державу як форму організації суспільства загалом, що передбачає виконання спільних справ і випливає із природи будь-якого соціального устрою, яка поєднується з його специфічною функцією, зумовленою суперечністю між урядом і народними масами. Крім того, вони розглядали розвиток держави, виконання нею певних соціально-економічних функцій у нерозривному зв'язку з прогресом продуктивних сил і еволюцією виробничих відносин.

В. Ленін сформулював закономірність переходу від монополії до удержавлення. Аналізуючи роль держави у розвитку суспільства й економіці, К. Маркс і Ф. Енгельс акцентували увагу на її відносній самостійності, яка постійно посилюється. Це зумовлено наявністю особливих інтересів державних чиновників, бюрократизацією державного апарату, наявністю конкуренції між різними групами пануючого класу, загостренням класової боротьби, посиленням окремих ланок державного апарату (військових, політиків та ін.), впливу демократичних рухів, л. Маркс розглядав бюрократію як замкнену корпорацію в суспільстві. Розглядаючи державу як елемент надбудови, К. Маркс, Ф. Енгельс і 3. Ленін розрізняли відносну самостійність держави від економіки, суспільства загалом, від інтересів ворогуючих класів тощо. Внаслідок самостійної ролі держави остання може активно впливати на розвиток економічної системи. За словами Ф. Енгельса, держава може прискорювали розвиток суспільства й економіки, гальмувати його або здійснювати суперечливий вплив, який є результатом поєднання двох попередніх чинників. Оскільки держава існувала не завжди (її не було за умов первіснообщинного ладу), то вона, на думку класиків марксизму-ленінізму, існуватиме не завжди, відімре в комуністичному суспільстві, перетвориться на комуністичне самоуправління.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10