Курсовая работа: Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою
“Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). “В “Русалці Дністровій”
найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові
погляди М. Шашкевича та його товаришів”[3, 145]. До її складу ввійшли народні пісні,
власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського рукопису”,
а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру.
На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р.
Головацький переслав рукопис “Русалки” сербському громадському і культурному діячеві,
з яким познайомився під час свого перебування у Пешті на початку 1835р., Георгію
Петровичу до Пешта, де був цензор слов’янських книг і друкарня. Там її і було надруковано.
Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників,
надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини,
потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському
цензурному комітеті). “Русалка Дністрова” – перше видання в Галичині, надруковане
“гражданкою”. Її автори активно відстоювали фонетичний правопис. Вони також відмовились
від Ъ та Ы, перші застосували до “гражданки” Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які
вживаються й зараз.
“Творчість літературно-культурницького угрупування “Руська Трійця”, насамперед
виданий ними альманах “Русалка Дністрова”, засвідчує появу прогресивних тенденцій
в естетичній думці Галичини 30х років 19 ст.”[6, 33] Це видання рішуче поривало
з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала
нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю
переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму.
“Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної
діяльності на західноукраїнських землях”[3, 147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький
своєю “ Русалкою” впроваджували ідеали романтизму.
Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні
суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва,
але на діалектику людини і світу, суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума
і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони
пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича,
значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську
поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив
на нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску”
через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями
романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним:
їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної
мови, обстоювання народності мистецтва, – але виявилось прогресивним для подальшого
розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі,
і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. “У творчості “Руської
трійці”(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична
постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності,
яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної
освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню
рідного народу”[13, 336].
Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих
робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно
цю трійцю називають “будителями Галичини”. Їхня діяльність була спрямована на розв’язання
багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною
мовою серед народу.
Навчаючись в університеті, діячі “Трійці” активно знайомились з творами європейського
відродження. Львів у той час був одним із центрів слов’янської літератури та наукового
взаємообігу. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал
якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді
роки Шашкевича: “Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало
поживи для єго все больше лакнучого духа”[5, 5]. Там вони мали змогу ознайомитись
з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика.
Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними
творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Окрім цього
їх також значною мірою цікавила література: творчість “української школи” у Польщі
(Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С.Гощинського “Канівський замок”),
творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненка, а також літературно-етнографічні
збірки, які в той час видавалися на Східній Україні [15, 33].
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних
романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: “Болеслав Кривоустий
під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє
Львова” М. Шашкевича, “Dumy”, легендарно - історична балада “Мадей” Вагилевича.
Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи
абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович,
А. Могильницький та ін. Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне
замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак
вечерній” Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького.
Значний у них доробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича, “Wspomnienie”,
“Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших
наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського
язика”, “Руська мати нас родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським
повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького.
Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство,
їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та
бібліографічні видання.
2.2.2 Творчість М. Шашкевича
М. Шашкевич за своє коротке та важке життя
не встиг написати багато. Але і те, що ним написане – переважно вірші, показує,
що він мав поетичну обдарованість. Вірші його – в основному пісні; їх меланхолійний
настрій – щирий. Їх тон м’який та ніжний, навіть занадто м’який для їх іноді досить
похмурого змісту. Наслідування пісень і, мабуть, вплив польського віршування приводить
Шашкевича до того, що він – не так радикально, як Шевченко, – відмовляється від
того регулярного чергування наголосів, що творить суть «тонічного»віршування.
Поезія Шашкевича, до якого дійшли в останні
роки його короткого життя і твори Квітки, Метлинського, ба й Шевченка, не могла
зробитися популярною на Великій Україні через те, що „галицька поезія спиралася
на місцеву мову” [13, 279]. На відміну від харків’ян, письменників з новоколонізованої
території з її на великому просторі майже єдиною мовою, галичани користувалися західноукраїнською
мовою з її різноманітними діалектами. Лише тепер, з розвитком уживання діалектів
у модерній поезії поезія Шашкевича (і інших представників галицької романтики) могла
б знайти розуміння на Великій Україні. Свого часу її популярності перешкоджали насамперед
діалектні форми. Тематика поезії Шашкевича неширока. Поруч із національними мотивами,
чуємо постійно ноти смутку та туги і т. д. Характерно, що поезія Шашкевича значною
мірою символічна. Ця символіка не дуже складна та не дуже глибока, але типово романтична.
Серед краєвидів Шашкевича зустрічаємо й улюблену в романтиків ніч.
Невелика обсягом, але різноманітна проза
Шашкевича. Цікаво, що вона значно ближче підходить до норми літературної мови пізніших
часів. Знаходимо в нього і статті; м. ін. надзвичайно цікава «Старовина», романтична
пропаганда зацікавлення старовиною, в якій, і Шашкевич бачить «лице столітей» та
«дух предків»; пише він переказ казки, і прозаїчні байки (14) і дитячі побожні пісеньки,
і матеріали для читання до «Читанки». Шашкевич дав і кілька зразків «високого»прозового
стилю – в проповідях, спробах перекладу Євангелії (Іоанна, Матвія), в «Псалмах Русланових».
Почавшись ще перед Київською романтикою,
романтична поезія західних земель скоро ввібрала в себе живі води поезії найбільшого
поета української романтики – Шевченка. На відмінній долі галицької та підкарпатської
романтики можемо бачити, наскільки політичні умови впливали там на розвій літератури.
Літературна Галичина через кілька десятиліть стає в рівень з літературою наддніпрянською;
Підкарпаття на довгі десятиліття взагалі випадає з історії української літератури.
2.3. Київський осередок романтиків
Наступним осередком романтичного руху
став у першій половині 40-х років Київ. Університет, заснований 1834 р., почав збирати
в своїх стінах українську молодь. Перший ректор, філософічний романтик М.Максимович
(з 1834 р.), зумів використати своє становище для оживлення діяльності на полі українознавства.
Михайло Максимович (1804 – 1873), що почав свою наукову діяльність у Москві як природознавець
та романтичний філософ, прибічник романтичної філософії Шеллінґа, в Києві показав
себе невтомним дослідником української старовини та передусім етнографії, над якою
він старанно працював у Москві. Його збірки пісень 1827, 1834, 1848 р. належать
до найліпших та мали великий вплив на романтичну літературу.
У 40-х роках у Києві зійшлися Костомаров,
що став там професором університету, Куліш, Шевченко, який уже був автором «Кобзаря»(1840)
та славетним поетом, та кілька студентів, що не залишили визначного сліду в історії
української літератури, але серед яких були цікаві та оригінальні постаті, зокрема
М. Гулак (1822 – 1899) та В. Білозерський (1825 – 1899). «Київська молодіж... була
глибоко просвічена Святим Письмом, – це була молодіж високої чистоти духовної»,
– писав пізніше Куліш [2, 151]. Християнство киян сполучалося з філософською романтикою:
на цьому шляху їхнім провідником був проф. Академії, раніше і університету, росіянин
П. Авсєнєв (1810 – 1853), що зокрема, захоплювався християнською містикою та романтичною
психологією (Шеллінґ, Новаліс, Шуберт й ін.). Він часто зустрічався з Білозерським,
Гулаком, О. Маркевичем, позичав їм книжки, але найбільше впливав на них особистими
розмовами. До філософської романтики приєднувалось читання романтичної літератури,
і зокрема української народної словесності (збірки Максимовича, Срезневського) та
слов’янофільської літератури.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |