Курсовая работа: Історія Почаївської Лаври
Святих чудес у
Почаївському монастирі було багато, але це зокрема, довга тема для теологів.
Але існує легенда про чудесне з’явлення Матері
божої на Почаївській горі в 1261 році. Про це чудо так говорить Галятовський :
”Іоан Босий з села Почаєва виділ на скалі стоячую Пречистую Богородицю. Перед
нею стоял чернець, котрий в скалі мешкал і повідал тому Іоану Босому і хлоп’ятам з села Почаєва пасучи овци на
горі близько скали, ж Пречистая Богородица стояла на тій скалі, которой там
стопа єсть вирита і завше ся в той стопі чиста вода знайдуєт, которою розмаітії
хвороби улечаются. – На той скалі церков знаменитая, мурованая і при церкві
монастир знаменитий, муром в коло обведений в землі на Волині знайдується, і
монастир от села Почаєва називається Почаївський ”.
Формально
документована історія Почаївського монастиря починається 1527 року. Це грамота,
написана старою українською мовою, видана польським королем Зигмунтом І-м
Крем’янецькому старості Якову Монтовтовичу, щоб він не побирав податків і не
втручався в справи почаївських землевласників – Вачиля і Анни Гойських, і щоб
під час свята Успіння Пресвятої Богородиці в Почаєві не брав податків від
людей, які привозили на продаж харчові продукти.
Короткий уривок з
цієї грамоти має такий зміст: “Ми з ласки нашої то єму одпустили, і ти би що до
твого не висилал і ярмарочних доходов брати і людей судити не веліл, і ні вошто
не вступовал і дал в том покой конечно”[8.ст.29].
Отже, історія
виникнення Почаївської Лаври складна і охоплює майже вісім сторіч. Все, що написане
про перші сторіччя – це легенди. Але дослідники гадають, що легенди поставлені
не лише на розповідях, а й мали документовану підставу.
1.2. Перша
фундаторка Почаївського монастиря – Анна Гойська.
1559 року, грецький митрополит Неофіт подорожував по Україні, був на
Волині. Затримався він у родинному замку Гойських в Орлі –10 км від Почаєва.
Там митрополит Неофіт подарував Анні Гойській ікону Божої Матері. Та ікона була
у каплиці Гойських понад 30 років і прославилася чудесністю. Після прозріння, від
народження сліпого, брата Анни – Пилипа Козинського, Анна Гойська, будучи
глибоко вражена тим чудом, уважала, що таку велику святиню вона недостойна
довше затримувати у своєму маєткові і подарувала ікону Почаївському монастиреві
1597 року. З того часу та ікона в народі популярно зветься Чудотворний Образ
Почаївської Божої Матері. Того ж 1597 року 14 листопада Анна Гойська подарувала
монастиреві велику частину своїх земельних маєтностей і написала грамоту – акт
дарування.
“Я, Анна
Тихонівна Єрофеєвна Гойська, судинно (вдова по судді) земськая Луцькая, визнаю
й оголошую цим своїм листом… У моїй маєтності при селі Почаєві з давніх часів
знаходиться мурована Церква на честь Успіння пресвятої Богородиці, то щоб при
тій церкві було постійне Боже Благослов’я, я постановила побудувати й заснувати
при ній монастиря, щоб жили в ньому 8 ченців, люди добрі, побожного життя, і не
іншого Усповідання, як Грецького, Східної Церкви, і два дяки. На утримання їх у
тому монастирі я надаю тій Святій Церкві і будучи при ній монастиреві, і надала
на вічні часи так, що це надання не можуть ніколи порушити ані я, ані потомки
мої, які після мене будуть володіти тим маєтком Почаєвом, шість чоловік селян у
тому моєму маєткові Почаєві поселених на Горі проти мого Почаївського двора. А
до того даю орного і неорного поля з дібровою десять волоків на три руки, у
кожній руці по десять волоків на три руки, у кожній руці по десять різів
(ділянок). А крім того ліс, що біля тієї церкви, з полем і сінокосами, що все зазначено
знаками і написами… Усіх написів біля монастиря, лісу, поля й сінокосу 32. Для
удержання тієї Церкви, монастиря й ченців щорічно давати по 30 кіп литовських
грошей, зо всіх моїх маєтків…, давати щорічну десятину зо всього збіжжя, яке
належить Почаївському двору.
А Ігумен мусить
бути чоловік Християнської Віри Східної Церкви, Святих Правил нашого Грецького
Ісповідання… Судити незгоду в монастирі має Владика не іншого Ісповідання, а
тільки Грецького, Східної Церкви. А на кожного,хто порушить у чому цю мою волю
на користь монастиря, нехай буде на ньому анатема і всяке неблагословення з
прокляттям” [14.ст.20].
Цей заповіт написаний у
Почаєві. Підписали його чотири свідки: Макар Ледуховський, Василь Малинський, Кіндрат
Хорошко і Григорій Баковецький”. [6.ст.20].
Із заповіту Анни
Гойської та із книжок Іоаникія Галятовського: “Новоє небо з новими звіздами” і
“Гора Почаївська” відомо про те, що перед 15 сторіччям на Почаївській Горі,
крім Дерев’яних була також мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, але
хто і коли будував ті церкви – невідомо.
Фундація Анни
Гойської сталася один рік після проголошення Берестейської унії 1596 року. З
історії України відомо, що після проголошення тієї унії, на Правобережній
Україні, від Сяну до Дніпра, і на землях Білорусії почалась ворожнеча і боротьба;
спочатку між духовенством і міською елітою, а пізніше та боротьба перенеслася
на народні маси. Найперше поляки навертали на унію міську православну еліту;
обдарували її різними шляхетськими титулами, урядовими становищами і земельними
наділами. Вслід за тим – навертали на унію українських православних
землевласних аристократів, бо після навернення феодалів – легко було навертати
селянське простолюддя, яке, у кріпацькому положенні, було тотально узалежнене
від своїх панів-поміщиків. Крім того, спротив серед народних мас з року в рік
дуже поширювався.
Після того, коли
Чудотворний образ Божої Матері був принесений на Почаївську гору в церкву
Успіння Пресвятої Богородиці; коли монастиреві було подаровано землю і на горі
почали будувати монаший гуртожиток,- слава Почаївського монастиря розносилась
по всій Україні. У монастирях збільшувалась кількість монархів, щороку
прибувало більше людей-богомольців; життя монархів у монастирі набирало
організованого характеру. У процесі розвитку боротьби з уніятством, Почаївський
монастир з року на рік ставав православною твердинею на Волині, а тому мусив
мати відповідних керманичів-адміністраторів.
Таким керманичем
і першим ігуменом Почаївського монастиря став отець Іов Залізо. Отець Іов був
родом своїм походив з Коломийщини. На десятому році свого життя вступив до
Угорницького монастиря на Галичині. Маючи 12 років, прийняв чернечий постриг.
На 30-му році життя був посвячений в чин ієромонаха; він був прикладом
аскетичного чернечого життя й моральної завершеності; чутка про отця Іова
дійшла до Волинської Землі.
Основоположник
Чеснохресного монастиря в Дубні князь Костянтин Острозький, просив ігумена
Угорницького монастиря дозволити отцю Іову поселитися в Дубенському монастирі.
До Дубна отець Іов прибув 1582 року. Там його монахи обрали ігуменом і він тим
монастирем правив 20 років. У боротьбі проти напастей польських єзуїтів – отець
Іов здобув собі славу ц велику повагу між монархами й серед навколишнього
населення. У боротьбі отець Іов послуговувався розумною тактикою й організаційним
хистом в обороні монастиря і православних церков Дубенської округи.
Учень і
життєписець отця Іова – монах Досифей написав так: “Віддана праця отця Іова
помножила його славу, але й збільшила йому число ворогів…, отець Залізо,
тікаючи від людської слави й бажаючи мати лише славу від єдиного тайновидця
Бога, потайки залишив монастир і подався на Гору Почаївську-здавна світлостю
чудес многих осіяну” [8.ст.20].
Отець Іов прибув до
Почаєва 1602 року. Запис монаха Досифея, про таємне залишення Чеснохресного монастиря
в Дубні, митрополит Іларіон оспорює, думаючи, що отець Іов зробив це на
прохання Анни Гойської і за згодою князя Костянтина Острозького. Інші історики
той таємний відхід бачать і тлумачать як тогочасну необхідність тому, що отець
Іов був широковідомим оборонцем православ’я і, що єзуїти за ним стежили та й по
дорозі могли б його вбити.
У Почаївському
монастирі отець Іов не зміг жити схимним життям – постом і молитвами у яскині.
Його там обрали ігуменом і він мусив керувати всіма справами монастиря і
захищати його від польських магнатів і єзуїтів.
Князь Костянтин
Острозький помер 1608 року. Його син Януш, вихований єзуїтами, став фанатичним
католицьким поклонником римського центру. Під його охороною єзуїти збільшили
наступи й насильство і невдовзі забрали Чеснохресний монастир у Дубні.
Після смерті у
1617 році Анни Гойської монастир у Почаєві став головним об’єктом напастей
польської шляхти, єзуїтів а побіч діяли також українські уніятські місіонери.
Однак монастир, під керівництвом отця Іова Заліза, все ще був твердинею
українського православ’я, слава якого лунала по всій
Україні.
Отже – Анна
Гойська, яка була першою фундаторкою Почаївського монастиря зробила багато для
того, щоб слава його постійно розросталася. Для цього вона віддала багато земель
під будівництво храмів і робила великі пожертви монахам.
1.2.
Магнат
Андрій Ферлей – нищівник культурних надбань Почаєва.
Після смерті
першої фундаторки Почаївського монастиря – Анни Гойської, по родинній лінії всі
маєтності Гойських дісталися магнатові Андрієві Ферлеєві. Він і його жінка були
протестантами. Ферлей почав нападати на монастир : намагався відібрати всі
земельні дарування Анни Гойської, включно з монастирськими будинками, у яких
жили монахи; грабував майно і тероризував монархів; під час прощ у великі свята
посилав своїх фундаторів – жидів продавати горілку в монастирі під церквами, щоб
п’яниці робили бешкети; посилав своїх гайдуків грабувати і руйнувати монаші
приміщення.
У монастирі не
було води. Монахи довозили воду з джерела коло села Старий Почаїв. Ферлей
наказував своїм гайдукам зупиняти монахів на дорозі і розбивати бочки з водою.
Тоді отець Іов з монахами почав копати криницю на самому верху гори. Дослідник
архіву монастиря – Семен А. Жук написав, що ”… найбільше копав сам отець Іов ”.
Прокопали глибше тридцяти метрів і докопались до чистої води. Та криниця й
тепер є на подвір’ї Братського корпусу, коло
вівтарної стіни Успінського собору. “Почувши про це, Ферлей ще більше
розлютився і напав на монастир з ватагою своїх озброєних людей, пограбував
його, а щоб найбільше помститись -–забрав з собою до Козина чудотворний образ
Божої Матері й переховував його в замкові”[6.ст.28].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |