Дипломная работа: Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.

Інформаційні установи матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умови досягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційного обслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовність інформаційних установ України до переходу на новий - інтеграційний-етап співпраці.

Перевіреним дієвим методом дослідження проблеми інформаційного забезпечення є побудова описових (теоретичних), прикладних або інших моделей. Якими б різноманітними не були концептуальні погляди фахівців інформаційної сфери щодо можливого моделювання інформаційного забезпечення галузевих суспільних потреб, їх, на думку М. Костенко, об'єднує наявність певних вузлових положень, а саме: виділення основних сегментів моделі та напрямків їх взаємодії, рівнів системи інформаційного забезпечення, комплексу функцій, виконання яких має забезпечуватися, тощо[21,с.267].

Як провідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва пропонуємо розглядати відповідні інформаційні установи, масиви та потоки документів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпечення галузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючи наповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища. Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповідних інформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури та мистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування на таких рівнях надання інформації:

1 - інформаційні ресурси конкретних інформаційних установ регіону;

2 - інформаційні ресурси держави (вся доступна в Україні інформація);

3 -світові галузеві інформаційні ресурси[21,с.267].

Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним установам посісти чільне місце в організації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та організації інформаційного обслуговування фахівців культури і мистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гуманітарного спрямування.

Суспільно зумовлена необхідність розширення інформаційного середовища для користувачів ОУНБ визначає їхню поступову трансформацію в інформаційно-бібліотечні центри, які паралельно зі здійсненням традиційних для бібліотек напрямків діяльності мають організовувати сучасну інформаційну інфраструктуру для користувачів, а також вдосконалювати систему послуг із використанням сучасних технічних засобів[21,с.267].

Вдосконалення інформаційного забезпечення потребує вирішення низки організаційних і технологічних проблем, зокрема використання єдиної державної політики в сфері інформатизації. Її прикладом є узгоджені дії щодо інформатизації регіону та розвитку нових інформаційних технологій, уніфікації технологічних процесів, подолання можливої несумісності програмного забезпечення інформаційних установ.

Вимога керованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає необхідність створення центрального галузевого інформаційного центру та здійснення правової регламентації його діяльності. Правове регулювання передбачає розробку регіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядок функціонування та ареал дії регіонального галузевого центру, а також укладання необхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних установ із забезпечення ІП фахівців культури та мистецтва[21,с.268].

Організаційну структуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладача РДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним із сегментів національної системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженою та достатньо мобільною, щоб вчасно реагувати на змінювані галузеві ІП[21,с.268].

У структурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятися традиційні для інформаційних установ та новостворені структурні підрозділи. Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних та вихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль за ними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділ обслуговування користувачів (читальний зал, абонемент, медіатека). Якщо читальний зал та абонемент

являють собою сталі структурні підрозділи, то медіатека - якісно новий, який, окрім читального залу та абонемента, включає необхідні технічні засоби для роботи з аудіальними, аудіовізуальними та електронними документами[21,с.268].

Доцільним є створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Як свідчить досвід функціонування відділу «Регіональний інформаційний центр» Рівненської державної обласної бібліотеки, наявність подібного сектору в структурі інформаційної установи значно розширює можливості інформаційного обслуговування користувачів.

Забезпечення ІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконалення ДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційного середовища, дослідження ресурсів глобальних комп'ютерних мереж. Це зумовлює доцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечного центру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу. Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвіду інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторингового дослідження полягає в постійному спостереженні за об'єктом, накопиченні фактів щодо його параметрів, аналізі його поточного стану і прогнозуванні майбутнього на основі виявлених закономірностей [42,с.12]. Здійснення інформаційного моніторингу-клопіткий, технологічно непростий і досить дорогий процес, тому застосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об'єктів та на основі використання єдиного формату даних про документи (що відповідають традиційному бібліографічному опису документа). Саме етап накопичення даних є найбільш трудомістким і має найвищу вартість. Сучасне програмне забезпечення дає змогу структурувати різноманітні дані, приводити їх до єдиного формату з метою подальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичну та графічну інформацію без втручання інформаційного працівника, застосовувати методику ранжирування тощо. Тому лише належне техніко-технологічне оснащення інформаційної установи дозволить реально здійснювати найперспективніші та найскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний (об'єктами його є не окремі документи, а параметри їх змісту, тому основу моніторингу становлять не бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові, мультимедійні БД) [42,с.12].

Враховуючи некомерційний характер гуманітарно-культурологічної сфери, на початкових етапах функціонування регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільно здійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку, результати якого забезпечать раціональне вирішення проблеми комплектування, формування системи віртуальних інформаційних ресурсів тощо.

Здійснення інформаційного обслуговування в сучасних умовах пов'язане з наданням інформаційних послуг на основі широкого застосування нових інформаційних технологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення в організаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центру відповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.

Таким чином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполучення таких вихідних елементів, як організаційна структура центру (система структурних підрозділів інформаційної установи, обслуговуючого персоналу тощо); сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; система внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПА як модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завдання розроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуває дослідження контингенту користувачів інформаційних установ-фахівців культури і мистецтва та їхніх ІП, що трансформуються в умовах змінюваного соціокультурного середовища регіону, країни, світу[21,с.270].

Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернеті інформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями [1,с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формування типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов'язковому вирішенню:

- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;

- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;

- порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;

- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва[1,с.17].

«Паспорт культурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують стан культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ; показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази[1,с.17].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15