Дипломная работа: Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Цінність інформації нерозривно пов'язана з метою дослідження. Тому при визначенні цінності документа необхідно врахувати її наявність в документі, оскільки інформація в цьому випадку може бути оцінена на основі того, наскільки вона може принципово вплинути на результати дослідження. Новизна і вірогідність, як показники цінності документальної інформації, відносяться до надважливих, але мало розроблених проблем інформатики. Для визначення цих показників інформаційної діяльності використовують метод експертних оцінок, заснований на інтуїтивно-емпіричному підході. Новизна розглядається як абсолютна, так і відносна. Абсолютно новим вважається будь-яке дослідження, що вперше пропонує яке-небудь рішення проблеми; відносно новим — подальша розробка, пов'язана з вдосконаленням, поглибленням і розширенням досліджень запропонованого раніше вирішення проблеми (розробка по горизонталі). Для оцінки асиміляції нового введено наступні рівні: експериментальний, дослідний та практичний. Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якого визначається правдивість документа і складається з необхідної повноти бібліографічного опису і опису проведеного дослідження. Загальноприйнята структура опису дослідження, що адекватно відображає структуру експерименту, подана наступними елементами наукового повідомлення: мета, об'єкт, метод та результати дослідження. Кожний з цих елементів має своє мірило необхідної повноти інформації, яку можна виразити в кількості ознак і розробити відповідну вагову шкалу[29,с.20]. Таким чином, створюється можливість кількісної оцінки ступеня поданої інформації в описі дослідження, ранжирування наукових повідомлень і вибору найбільш вірогідних з них.

Другий показник, що широко вивчається, це — старіння документів. Найчастіше вивчається старіння документів за їх цитуванням. Для цього аналізують переліки публікацій періодичних видань (журналів) і визначають кількісний вміст процитованих праць різного "віку". Доцільно для формування однорідного масиву документів попередньо відібрати документи одного профілю чи наукового напряму, оскільки від них залежать темпи старіння. Цитовані документи розташовують в хронологічному порядку, починаючи з року дослідження, потім за допомогою математичної обробки встановлюють закономірність старіння (цитування) в залежності від "віку" документа. Необхідно відмітити, що вивчення старіння доцільно здійснювати не тільки в порівнянні з профілем, а й з видом документа.

Вивчення оперативності публікацій первинних документів проводять шляхом порівняння дат надходження документа у видавництво і дат видання. Ці дані, як правило, вказуються в кінці джерела інформації. В публікаціях періодичних видань міститься дата подання її в редакцію. Окрім вивчення оперативності видання за проходженням документа в редакції та видавництві, в деяких випадках вдаються до дослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методом анкетування. Анкета включає приблизний час (дату) зародження ідеї, дату початку і закінчення дослідження, дату початку і закінчення написання статті, час редагування, друкування, довідкових перевірок, підгонки під журнальний формат, дату надходження в журнал на розгляд, дату прийняття або відхилення, дату публікації. Допоміжними можуть бути питання: де готувався рукопис (вдома, на роботі, від руки, на друкарській машинці або на комп'ютері), як багато часу автор переробляв рукопис.

Тепер можна коротко сказати про методики аналізу вторинних наукових документів і, відповідно, утворених ними ДІП. В літературі мало приділялося уваги опису методик дослідження властивостей і закономірностей формування вторинних документів. Вторинні джерела інформації досліджувалися з метою визначення повноти відображення в них первинних джерел інформації, дублювання при реферуванні первинних документів у різних вторинних джерелах, а також оперативності та інформативності. Повнота відображення первинних джерел у вторинних визначається шляхом порівняння змісту в профільному потоці й у вторинному джерелі (абсолютна повнота), порівняння числа первинних документів, відображених у різних вторинних джерелах (відносна повнота). Дослідженню підлягають ступінь і якість (назва) охоплення періодичних видань різними вторинними, виявляються переліки періодичних видань, що перетинаються і не перетинаються[9,с.14].

Методика дослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного і того ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинному джерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні за алфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів за однією і тією ж градацією алфавітного розташування[29,с.20].

У літературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерел вторинної інформації. Під терміном "оперативність" мають на увазі інтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо) і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативному виданні [29,с.20]. У зв'язку з тим визначення оперативності на основі співставлення року виходу бібліографічного або реферативного видання і року публікації первинної інформації не точне, пропонується співставляти місяць публікації статті чи іншого первинного документа і місяць публікації бібліографічного опису чи то реферату в інформаційному виданні. На основі цього визначають "абсолютну" оперативність. Для визначення "'відносної"' оперативності зрівнюють терміни відображення однієї і тієї ж первинної публікації в різних джерелах вторинної інформації.

Аналізуючи описані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який би включав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим стандартам.

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної.

Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

Культура походить від colo, colere – вирощування, обробіток землі. З 18 ст. – виховання, вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості – “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура – все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура – це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність – те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом. По-третє, людина як суб’єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури. Культура – це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.

- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;

- Особистісно-атрибутивна: людина як суб’єкт інтерпретацій та інновацій – рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях – люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації

- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об’єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот

- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину

- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань , вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії ціннісне значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку – історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15