Реферат: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового вироб­ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із засто­суванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар­патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати­ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф­ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф­тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській облас­тях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазо­носний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснює­ться не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основ­них покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обу­мовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшен­ня видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів ви­сокоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродук­тах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успі­хи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідуваль­них робіт по пошуку нафти.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопе­реробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з пер­винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в ре­зультаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні за­лишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона до­сягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф­топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% по­тужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблен­ня переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня роз­витку нафтопереробки.

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної про­мисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд­нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сір­ки азоту, сажа тощо.

Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін­ці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові гори­зонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових га­зових родовищ створили передумови для перебудови системи га­зотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.

Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті та­кі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо­ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога­зоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар­патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігів­ську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків­ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Запаси природного газу категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р. становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл.3).

Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від за­гальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна станом на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобут­ку в останні роки становить 21—22% .

Таблиця 3

РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

на 01.01.1999 p., млрд. м3 *

* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10