Реферат: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
Запаси вугілля в Україні
цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних
поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки
вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на
економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.
На території України вперше
видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII
ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на
базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку
XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин.
У той же час було відкрито
і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в
цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижуватися
і становив у 1938 р. 370 тис. т.
У повоєнні роки було
відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське,
Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.
В результаті зосередження
геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах України було
відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській
областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища
Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське,
Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін.
Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної
промисловості республіки.
Основний видобуток нафти
припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному
видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні
балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток
нафти практично відсутній.
Тенденція до скорочення
видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим,
що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати
на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основних покладів
нафти становить 3000—4000 м.
Крім цього, застарілим є
основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне
спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних
труб, насосів, агрегатів.
Подальший розвиток нафтової
промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем.
Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту
видобутку нафти в Україні.
Зростання глибини залягання
продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження
темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення
видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості
науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом
сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в
нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї
галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку
нафти.
В Україні розміщені
і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький,
Лисичанський, Херсон-140,
Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно
новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них
побудований у 1966 p., його потужність з первинної переробки нафти
становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має
потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще
в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті
реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.).
Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до
60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%.
Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів
припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ)
становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% —
поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно,
недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.
Низький технічний рівень
виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість
технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне
забруднення навколишнього середовища. Основними забрудниками від
нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа
тощо.
Розвиток газової
промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той
час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався
переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості
такий газ майже не використовувався.
Завдяки зростанню
обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові
родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке
родовища.
Відкриття і введення в
експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для
перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава —
Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.
Важливе значення для
газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р.
Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були
відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське,
Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході
України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).
У межах України зараз
виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє
об'єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька
газонафтонос-на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська
і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська,
Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.
При цьому Східний регіон
охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську
і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську,
Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області,
а також Автономну Республіку Крим.
Запаси природного газу
категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р. становлять
1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл.3).
Запаси газу категорій А +В
+ СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають
майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно
на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).
Крім цього, Україна станом
на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні
ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.
Забезпеченість споживання
газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% .
Таблиця 3
РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
на
01.01.1999 p., млрд. м3 *
Регіон |
Кількість родовищ |
Запаси
газу по категоріях |
Забалансовані запаси |
А+В+СІ |
С-, |
усього |
% |
усього |
% |
усього |
% |
Східний |
155 |
921,9 |
84,0 |
245,1 |
74,0 |
2,8 |
96,6 |
Західний |
60 |
118,2 |
11,0 |
27,2 |
8,0 |
— |
— |
Південний |
26 |
58,3 |
5,0 |
59,0 |
18,0 |
0,1 |
3,4 |
Україна — разом |
241 |
1098,4 |
100,0 |
331,3 |
100,0 |
2,9 |
100,0 |
* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО.
ІНФОРМ.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |