Дипломная работа: Рифтові системи Землі

Реферати, на відміну від доповідей, являють собою більш глибоке дослідження окремих питань.

У підготовці реферату бере участь, як правило, один учень. Робота над рефератом ведеться протягом 2-3 місяців. Теми рефератів рекомендуються вчителем і вибираються самими учнями.

Основні вимоги до реферату ‑ використання літературних джерел, правильне оформлення, глибоке і всебічне дослідження.

Важливо, щоб кожен учень підготував реферат по тому чи іншому питанню.

Для рефератів можуть бути рекомендовані наступні теми:

1.      Сучасні уявлення про будову земної кулі.

2.      Глибинні розломи земної кори.

Викладена методика опрацювання теми "Тектоніка літосферних плит" може успішно застосовуватися в шкільному курсі географії і дозволить учням краще оволодіти знаннями про будову земної кори і механізми, які в ній відбуваються.

ВИСНОВОК

Тектоніка плит ‑ сучасна геологічна теорія про рух літосфери. Вона затверджує, що земна кора складається з відносно цілісних блоків ‑ плит, які знаходяться в постійному русіодн6а відносно одної. При цьому в зонах розширення (серединно-океанічних хребтах і континентальних рифтах) у результаті спрединга (англ. seafloor spreadіng ‑ розтікання морського дна) утворюється нова океанічна кора, а стара поглинається в зонах субдукції. Теорія пояснює землетруси, вулканічну діяльність і горотворення, велика частина яких приурочена до межіплит.

Вперше ідея про рух блоків кори був висловлений у теорії дрейфу континентів, запропонованої Альфредом Вегенером у 1920-х роках. Ця теорія була спочатку відкинута. Відродження ідеї про рухи у твердій оболонці Землі ("мобілізм") відбулося в 1960-х роках, коли в результаті досліджень рельєфу і геології океанічного дна були отримані дані, що свідчать про процеси розширення (спрединга) океанічної кори і підсування одних частин кори під інші (субдукції). Об'єднання цих уявлень зі старою теорією дрейфу материків породило сучасну теорію тектоніки плит, що незабаром стала загальноприйнятою концепцією в науках про Землю.

За минулі десятиліття тектоніка плит значно змінила свої основні положення. Нині їх можна сформулювати в такий спосіб:

·           Верхня частина твердої Землі поділяється на тендітну літосферу і пластичну астеносферу. Конвекція в астеносфері ‑ головна причина руху плит.

·           Літосфера поділяється на 8 великих плит, десятки середніх плит і безліч дрібних. Дрібні плити розташовані в поясах між великими плитами. Сейсмічна, тектонічна і магматична активність зосереджена на границях плит.

·           Літосферні плити описуються як тверді тіла, і їхній рух підкоряється теоремі обертання Эйлера.

·           Існує три основних типи відносних переміщень плит

1.      розбіжність (дивергенція), выраженна рифтингом і спредингом;

2.      сходження (конвергенція) виражене субдукцією і колізією;

3.      зсувні переміщення по трансформних геологічних розламах.

·  Спрединг в океанах компенсується субдукциєю і колізією по їхній периферії, причому радіус і обсяг Землі постійні з точністю до термічного стиску планети (у будь-якому випадку середня температура надр Землі повільно, протягом мільярдів років, зменшується). Сталість розмірів Землі безупинно спростовується, але спроби доказу істотних змін розмірів планети недостатньо обґрунтовані.

·  Переміщення літосферних плит викликано їхнім захопленням конвективними плинами в астеносфері.

Існує два принципово різних види земної кори ‑ кора континентальна( більш древня) і кора океанічна (не старше 200 мільйонів років). Деякі літосферні плити складені винятково океанічною корою (приклад ‑ найбільша тихоокеанська плита), інші складаються з блоку континентальної кори, упаяного в кору океанічну.

Горизонтальний рух плит відбувається за рахунок мантійних теплогравитаційних плинів ‑ конвекції. Таким чином, рух плит ‑ наслідок переносу тепла з центральних зон Землі дуже грузлою магмою. При цьому частина теплової енергії перетворюється в механічну роботу з подолання сил тертя, а частина, пройшовши через земну кору, випромінюється в навколишнє простір. Так що наша планета в деякому змісті являє собою тепловий двигун.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Апродов В.А. Вулканы. – М.: Мисль., 1982. – 367 с.

2.  Богданов Ю.А., Каплин П.А., Николаев С.Д. Происхождение и развитие океана М.,1978.

3.  Бондарчук В.Г. Будова дна океану. – К.: Знання, 1975. – 47 с.

4.  Голов В.П. Геология в средней школе. ‑ М.: Просвещение, 1972. – 96 с.

5.  Деменицкая Р.М. Кора и мантия Земли. – М.: Недра, 1975. – 256 с.

6.  Єфремова С.В. Магматические линии и кольца Земли.‑ М.: Недра, 1986. ‑ 85 с.

7.  Жизнь Земли. Тектоника плит и землеведение. Сб. музея землеведения. – М.: МГУ, 1985. – 176 с.

8.  Захарова Т.К. Жизнь земной коры. ‑ М.: Знание, 1969. – 48 с.

9.  Зоненшайн Л.П., Кузьмин М.И. Палеогеодинамика. М.: Наука, 1993. 192 с.

10.  Канев В.Ф. Рельеф дна Индийского океана. ‑ М., 1979.

11.  Короновский Н.В. Магнитное поле геологического прошлого Земли // Соросовский Образовательный Журнал. 1996. № 6. С. 65–73.

12.  Кэри У. В поисках закономерностей развития Земли и Вселенной: История догм в науках о Земле: Пер. с англ. М.: Мир, 1991. 448 с.

13.  Леонтьев О.К. Физическая география Мирового океана. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 200 с.

14.  Любарський А. Про новий підхід до вивчення теми: "Походження материків і океанів у курсі шкільної географії" // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. ‑ №44. Листопад.‑ С.15.

15.  Мархинин Е.К. Вулканизм. – М.: Недра,1985.‑ 288 с.

16.  Милановский Е.Е. О корреляции фаз учащения инверсий геомагнитного поля, понижений уровня Мирового океана и фаз усиления деформаций сжатия земной коры в мезозое и кайнозое//Геотектоніка. 1996. № 1. С. 3–11.

17.  Милановский Е.Е. Пульсации Земли // Геотектоніка. 1995. № 5. С. 3–24.

18.  Милановский Е.Е. Рифтовые зоны континентов. М.: Недра, 1976. 280 с.

19.  Милановский Е.Е. Рифтогенез в истории Земли: Рифтогенез в подвижных поясах. М.: Недра, 1987. 298 с.

20.  Милановский Е.Е. Рифтогенез в истории Земли: Рифтогенез на древних платформах. М.: Недра, 1983. 280 с.

21.  Милановский Е.Е. Рифтогенез и его роль в тектоническом строении Земли и её мезокайнозойской геодинамике//Геотектоника. 1991. № 1. С. 3–20.

22.  Салоп Л.И. Геология Байкальской горной системы. Том I. Стратиграфия. – М.: «Недра», 1964.–517с.

23.  Фролова Т.И. Вулканизм и его роль в эволюции нашей планеты // Соросовский Образовательный Журнал. 1996. № 2. С. 74–81.

24.  Хаин В.Е. Современная геология: Проблемы и перспективы // Там же. № 1. С. 66–73.

25.  Энциклопедия для детей. Т. 4. Геология. – сост. С.Т. Исламова. – М.: Аванта +, 1995. – 624 с.