Курсовая работа: Непрямі податки з підприємств

-  скасування ПДВ призведе до зниження цін;

-  втрати бюджету можна поповнити за рахунок інших надходжень, наприклад приватизації;

-  йти шляхом Європи, котра ввела ПДВ лише у 1968р[5].

Дійсно, з першим аргументом не можна не погодитися. Але зі зниженням цін одночасно значно знизяться і зарплата бюджетників. До того ж втрати за рахунок НДС (а це більше 10 млдр. грн..) у 2003р. можуть бути відновлені доходами від приватизації – велике питання, оскільки на 2002 р. заплановано надходження до бюджету від приватизації біля 6 млрд. грн. До того ж план не виконано на 100%. Більш того, деякі економісти вважають, що гроші від приватизації не мають йти на поповнення бюджету[6].

Пропонується також замінити ПДВ податком з обороту (податком з продажу). Така б заміна спростила би обчислення податку. Але тоді виникає проблема з тим, що в такому випадку буде обкладатися не лише жива праця, але й матеріальні втрати. В результаті за єдиної ставки оподаткування може опинитися, що податок за абсолютною величиною для матеріаломістких виробництв може перевищити додану вартість (зарплату та прибуток) підприємства, що є нонсенсом. Або ж, щоб запобігти цьому, знадобиться йти на значну диференціацію ставок оподаткування зі систематичним їх коригуванням.

Є варіант замінити НДС на додатковий податок на зарплату та прибуток. Це теоретично можливо шляхом збільшення ставок на зарплату та прибуток. У цьому випадку бюджет зберігає свої позиції, але виникають нові витрати на перехід від однієї системи оподаткування до іншої. Та зараз важко сказати без спеціальних досліджень, що таке технічне спрощення розрахунку податків буде економічно ефективним.

Пропозиція заміни ПДВ податком на дохід є кращим, особливо, враховуючи те, що дохід і додана вартість – поняття досить близькі. Але обчислення податку в цьому випадку було б набагато простішим, оскільки його розрахунок краще б застосовувався до існуючої системи бух обліку. Крім того, цей податок вже існував раніше и тому відновити попередню практику не так вже й важко. Але ефективність цієї заміни теж невідома[7].

Розглядається можливість зниження ставки ПДВ з 20 до 17%. Це приведе до зниження цін на товари (роботи, послуги) та збільшить платоспроможний попит на внутрішньому ринку, що сприятиме пожвавленню торгівлі, дасть можливість збільшити кількість обігових коштів суб’єктів господарювання, поліпшить їхній фінансовий стан, оскільки ці кошти залишаться в розпорядженні підприємців, що є необхідною умовою для їхнього розвитку, сприятиме розвитку виробництва і збільшенню бюджетних надходжень у подальші роки. Крім того, зменшення ставок оподаткування є одним із головних економічних методів у боротьбі з тіньовою економікою[8].

Деякі економісти рекомендують ліквідувати пільги по ПДВ, особливо 0-ставку на експорт, пояснюючи це тим, що експорт сировини є більш вигідним за поставки її на свої заводи.

Також існує пропозиція щодо вводу прогресивної шкали доданої вартості, яку слід розраховувати на 1 працюючого. Це дозволить вилучати частину надприбуток (котрий як правило не залежить від трудових зусиль колективів) в бюджет, зменшивши його напруженість, та вирівнювати умови господарювання. Або диференціація ставки податку за іншими показниками[9].

Можливе введення диференційної квоти оподаткування залежно від величини доданої вартості, яка формується відпускними цінами товаровиробника. Диференційні квоти виконуватимуть регулювальну і стимулюючу функції: регулювальна функція полягає у наданні окремим підприємствам низьких ставок оподаткування з метою прискореного розвитку тих чи інших виробництв; стимулююча функція стримуватиме необґрунтоване зростання цін, що встановлюються товаровиробниками (а також посередниками), особливо монополістами, оскільки за надприбутки доведеться (при диференційній шкалі) сплачувати до казни країни значно більше грошей. Якщо ж монополісти захочуть необмежено підвищувати ціни з метою “розчинити” платежі щодо ПДВ, то ринковий механізм обмежить це бажання. Адже на ринку є правило: тут завжди править попит. Якщо попит перевищує пропозицію, ціни зростають, якщо пропозиція попит – ціни знижуються[10].

Але, на жаль, не тільки ПДВ має певні недоліки та проблеми. Свідоме декларування товарів за зниженою митною вартістю суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють імпортні операції, є пошире­ним явищем і передусім має на меті мінімізацію податкових зобов'язань таких суб'єктів. А визначення митної вартості має безпосередній і визначальний вплив як на створення конкурентного середовища на національному ринку, так і на доходи державного бюджету від міжнародної торгівлі. Така значущість правильного визначення митної вартості зумовлена тим, що вона є базою для нарахування митних платежів.

Проте сплата податків не в повному обсязі — це лише частина проблеми. Маніпулюючи митною вартістю товарів, імпортери порушують умови чесної кон­куренції на національному ринку і створюють дисбаланс між цінами на імпорт­ну продукцію та на аналогічну продукцію національного походження (звичайно, не на користь останньої). У такий спосіб імпортери досягають панівного стано­вища на певних ринках, ставлячи під загрозу функціонування національних ви­робників.

Ще однією причиною, яка зумовлює важливість правильного визначення митної вартості для досягнення цілей митно-тарифного регулювання, є те, що переважна більшість ставок митних тарифів розвинених країн адвалерні (вста­новлюються у відсотках до митної вартості товарів). У Митному тарифі України близько 84% ставок є адвалерними.

Проте митна вартість має вкрай важливе значення і для товарів, на які вста­новлено специфічні (встановлюються у твердому грошовому вираженні за оди­ницю товару) або змішані (поєднують у собі адвалерні й специфічні) ставки ввіз­ного мита, і навіть на товари, які не підлягають оподаткуванню митом.

Це зумовлене тим, що базою для нарахування так званого вирівнювального прикордонного податку також є митна вартість товарів. Існування таких вирівнювальних податків продиктоване тим, що переважна більшість країн звіль­няє від непрямих податків свій експорт, а країни-імпортери стягують такий податок з імпортних товарів для встановлення цінового паритету із продукцією національного походження. В Україні таким вирівнювальним податком є пода­ток на додану вартість. Ним оподатковуються імпортні операції, і базою для його нарахування знову ж таки є митна вартість імпортних товарів з урахуванням ми­та й акцизного збору (для підакцизних товарів).

Враховуючи, що маніпулювання із митною вартістю товарів дає змогу су­б'єктам зовнішньоекономічної діяльності отримувати певні конкурентні переваги на національних товарних ринках і мінімізувати свої податкові зобов’язання, проблема правильності визначення митної вартості імпортних товарів є вкрай гострою й актуальною для митних органів багатьох країн, зокрема України.

Хотілося б також зупинитися на чинному в Україні порядку визначення митної вартості й можливих шляхах його удосконалення.

Відповідно до законодавства України, зокрема Закону України "Про Єди­ний митний тариф", митна вартість товарів визначається як ціна, що фактично сплачена за товари або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кор­дону України. До митної вартості також входять транспортні, комісійні Та бро­керські витрати, плата за використання об'єктів інтелектуальної власності.

А ще при очевидній невідповідності заявленої митної вартості товарів ін­формації, яка міститься у базі даних цінової інформації митних органів, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах-експортерах таких товарів.

Це має принципове значення, оскільки свідчить, що нормативно-правова база дає змогу митним органам виявляти й не допускати випадків суттєвого за­ниження митних вартостей.

Водночас новий Митний кодекс України, який набирає чинності з 01.01.2004 року, чітко регламентує методи визначення митної вартості. Шість методів, запропонованих цим кодексом, повністю уніфікують національні пра­вила визначення митної вартості із загальноприйнятими світовими нормами, які застосовуються країнами — членами Світової організації торгівлі (стаття VІІ ГАТТ). Їхнє практичне застосування має звузити можливості для маніпулюван­ня із митною вартістю.

Проте, враховуючи актуальність проблеми й економічну привабливість зловживань при декларуванні митної вартості, сподіватися на розв'язання проб­леми лише за рахунок нового митного законодавства щодо визначення митної вартості не зовсім прагматично.

Незважаючи на те, що окреслена проблема постійно перебуває у центрі ува­ги державних органів, актуальність її залишається високою.

Порівняльний аналіз середньої митної вартості й цін реалізації на націо­нальному ринку цілої низки товарів свідчить про існування суттєвого диспаритету цін на однорідну продукцію, що передусім пов'язано зі свідомими зловживаннями з боку певних імпортерів при декларуванні митної вартості. А це вже прямо свідчить про неефективність заходів, які вживаються для розв'язання проблеми.

Для врегулювання питання є два шляхи, які мають доповнювати один одно­го і реалізовуватися паралельно, а саме адміністративний, пов'язаний зі створен­ням додаткових бюрократичних перешкод для імпортера при спробі занизити митну вартість, і схема, яка дасть змогу знизити привабливість маніпулювання із митними вартостями для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

До першого, адміністративного методу посилення контролю за визначен­ням митної вартості товарів можна віднести розроблення і втілення механізму розподілу повноважень щодо контролю митної вартості імпортованих товарів між митними органами залежно від ціни за одиницю товару. В основу такої схе­ми можна покласти формулу, відповідно до якої повноваження з митного офор­млення продукції передаються до митного органу вищого рівня у разі деклару­вання товару за ціною, нижчою від визначеного рівня.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11