Дипломная работа: Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад склалася  головним  чином  в 90-х роках, що змінило фінансові основи місцевого самоврядування в Україні. Взагалі інститут позабюджетних фондів успадкований органами місцевого самоврядування України ще з радянської системи. Тоді у розпорядженні голів виконавчих комітетів були невеличкі за обсягом позабюджетні кошти на різні обмежені неплановані видатки - квіти для поздоровлень тощо. Надходили ці кошти за рахунок перерахування деяких місцевих адміністративних штрафів та інших незначних статей.

Право на позабюджетні кошти місцеві ради всіх рівнів отримали після ухвалення в 1990р. Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». У ст.15 визначено можливість і джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду. Закон «Про місцеві  Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від  26 березня 1992 року  внес деякі уточнення щодо статусу та джерел формування позабюджетних фондів. В Законі передбачається, що до позабюджетних фондів надходять:

n додаткові доходи і зекономлені кошти, одержані за рахунок здійснення самими органами місцевого самоврядування заходів щодо розв’язання економічних і соціальних проблем;

n добровільні  внески і пожертвування;

n доходи від місцевих позик, лотерей, аукціонів;

n штрафи з підприємств за одержання ними необгрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін на продукцію;

n штрафи, встановлені рішеннями самої ради за забруднення території, пошкодження зелених насаджень, порушення правил торгівлі, порушення правил паркування автомобілів тощо;

n штрафи за адміністративні правопорушення на території;

n доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованого майна на території;

n доходи від розпродажу майна комунальних підприємств;

n плата за реєстрацію підприємств тощо.

Щодо порядку здійснення  видатків, то цей закон передбачав, що позабюджетні кошти витрачаються за розсудом відповідних органів місцевого самоврядування.

Можна побачити, що джерела надходжень до позабюджетного фонду були визначені досить неконкретно, що давало можливість для їх широкого досить довільного тлумачення.

Саме в період дії цього закону розпочалися процеси розвитку підприємництва. З’явилася велика кількість підприємців, які потребували приміщень під офіси, магазини, ресторани тощо. Орендні ж ціни встановлювалися, не місцевими радами чиїх виконавчими комітетами, а урядом і були мізерними порівняно з ринковою вартістю оренди. Тому чиновники органів місцевого самоврядування в угодах з підприємцями про надання їм приміщень передбачали попереднє внесення орендарями так званої «плати за право оренди», що сягала значних сум. І ці  суми зараховувалися не до бюджетів, оскільки там вони не були передбачені, а до позабюджетних фондів. В той час кошти, що перебували на позабюджетних рахунках окремих міст та районів м.Києва, в сумі перевищували третину, а той половину сум на їхніх бюджетних рахунках.

Наповнення та витрачання позабюджетних фондів регулювалося положеннями про ці фонди (статутами), які затверджувалися самими місцевими радами. Вони бул досить неконкретними, бо передбачали  тільки перелік джерел залучення коштів без планування суми залучених коштів,  а також лише дозволені напрямки використання коштів без планування певних сум. Звітність про використання цих фондів зазвичай полягала в усній інформації, що її голова органу місцевого самоврядування доповідав депутатам в кращому разі один раз на рік. Тому ці позабюджетні фонди були постійним предметом зловживань. З них непрямим чином фінансувалися, наприклад, виборчі компанії чиновників тощо. Заради справедливості треба сказати й те, що з цих фондів часто надавалася матеріальна допомога особам, які потребують соціального захисту, та робилися інші справді необхідні, але не забезпечені бюджетом видатки.

Нові зміни статусу й ролі позабюджетних фондів місцевих рад передбачено Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про бюджетну систему Української РСР» від 29 червня 1995 року. У ст. 23 Закону вказано, що централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, що утворюються за рішеннями верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад, є самостійними фінансовими інститутами і як складові включаються  до бюджетів у доходах і видатках. У ст.18 забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Ці фонди можуть утворюватися за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, від інших небюджетних коштів.  Відповідні положення відображено і в постанові Верховної Ради «Про основні напрямки бюджетної політики на 1996 рік» від 7 липня 1995р.(Бюджетная резолюція). З метою обліку вона передбачає включення до бюджету всіх позабюджетних фондів фінансових ресурсів, у тому числі рад усіх рівнів,  відрахування до яких є обов’язковими згідно із законодавством. Цільове призначення цих фондів не змінюється.

Прийнятий у 1997 році  Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» відновив самостійність позабюджетних фондів місцевого самоврядування. За ст.65, ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах банків. Встановлено: порядок формування та використання цих коштів визначається положенням про ці кошти, що затверджується відповідною радою. Це означає, що в Україні і надалі голови міст матимуть можливість створювати будь-які позабюджетні фонди, надавши їм форму цільових фондів і домігшись рішення про створення цих фондів відповідних рад.

На місцевому рівні функціонують фонди зайнятості згідно з Законом УРСР «Про зайнятість населення» (ухвалений у березні 1991 року),приватизації згідно з Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4.03.92р., приватизації державного житлового фонду згідно з  Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду від 23 червня 1992 року,  фінансування шляхових робіт згідно з Законом України «Про джерела  фінансування шляхового господарства України» від 18 березня 1991року, охорони навколишнього середовища згідно з законом УРСР «Про охорону навколишнього природного середовища». На місцевому рівні також функціонують регіональні відділення Державного  інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних фондів.

Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів  місцевих органів влади в Україні показує наявність багатьох нерозв’язаних проблем як у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Численними стали факти, коли органи місцевого самоврядування спрямовують до позабюджетних фондів кошти, що мають надходити до бюджету або не передбачені законодавством. Дуже слабким поки що є контроль за законністю використання цих коштів. На загальнодержавному рівні слід розробити типове положення по ці фонди. Водночас не можна погодитися з пропозиціями щодо ліквідації їх, бо це суттєво обмежило б фінансові можливості органів місцевого самоврядування. В.Пархоменко у своїй книзі «Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-хроків» настоює на ліквідації всіх позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування. Він вважає, що всі джерела фінансових ресурсів, що надані в розпорядження місцевого самоврядування, повинні спрямовуватися до місцевих бюджетів, де за ними буде кращий контроль.

В Закону України «Про державний бюджет на 1999 рік» передбачено, що  «з 1 січня 1999 року кошти усіх...місцевих позабюджетних фондів...зараховуються до відповідних бюджетів  і витрачаються на заходи, передбачені законодавством».

Правова база, що регламентує діяльність чисельних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Ухвалення у 1995 році нової редакції Закону України «Про бюджетну систему України» і встановлення ним порядку, згідно яким позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, зумовлює необхідність нового визначення джерел формування їх у законодавстві про місцеве самоврядування.

Проаналізував склад, механізм формування власних доходів місцевих бюджетів, можемо зробити висновок, що проблема власних доходів місцевих бюджетів потребує детальної розробки в законодавстві України. Частка власних доходів місцевих бюджетів (як показано в Таблиці 2)  є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

3 Розділ. Передані загальнодержавні доходи

3.1. Закріплені доходи

Закріплені  доходи - це доходи, які закріпляються за певним бюджетом. Разом з власними доходами вони є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, вперше, як вже зазначалося, встановлюється Законом «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р. Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих   бюджетів. До місцевих бюджетів зараховувались:

n прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають на території місцевих Рад;

n податок на фонд оплати праці колгоспників;

n податок на прибуток кооперативів, колгоспів, радгоспів, споживчої кооперації та громадських організацій;

n державне мито;

n плата за патенти на індивідуальну трудову діяльність;

n надходження від здачі в оренду майна, яке перебуває в комунальній власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15