Дипломная работа: Комплексна оцінка фінансового стану підприємства та шляхи його вдосконалення

Практика свідчить, що, коли на рахунках підприємств відсутні залишки грошових засобів, вони переходять до негрошових форм розрахунків. Подібні форми розрахунків переважають у більшості галузей господарювання. Винятком є підприємства, продукція яких орієнтована на експорт, або підприємства роздрібної торгівлі. Така ситуація спостерігається і в Росії. Згідно з даними, представленими у доповіді Світового банку в Росії, відношення негрошових форм розрахунків до обсягу продажу тільки в роздрібній торгівлі становить 0%, а в інших галузях коливається від 10% (у харчовій) до 91% (у газовій)".

Слід зазначити, що на підприємствах торгівлі України також іноді застосовуються негрошові форми розрахунків (зокрема бартер). Але це в більшості випадків викликано не відсутністю готівки, а бажанням постачальників отримати в обмін на поставлений товар інший, з того товарного асортименту, яким торгує магазин.

Для підприємств роздрібної торгівлі найпопулярнішою формою розрахунків є готівкова. Подібна форма розрахунків має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що існує повна гарантія платежів, їх висока швидкість, виключається виникнення дебіторської заборгованості. Але водночас така форма розрахунків має і ряд недоліків. Серед них слід виділити високу вартість обслуговування (зокрема проведення касових операцій, необхідність інкасування, збереження тощо), необхідність особистої присутності продавця та покупця, обов'язковий збіг моменту відпуску товару та його оплати, незручність при закупівлі оптових партій товару тощо. Вказані недоліки та певні законодавчі обмеження готівкового обігу призводять до того, що в інших галузях, зокрема оптовій торгівлі, ширше застосовуються безготівкові розрахунки. Це дещо сповільнює грошовий обіг, але дає змогу державі скорочувати обсяг готівки в обігу.

Порівняно з деякими реальними засобами, накопичення яких є надійною формою збереження багатства, гроші мають одну перевагу. Вони абсолютно ліквідні, тобто можуть бути використані підприємством для задоволення будь-якої потреби. Але у той же час вони мають суттєвий недолік, який характеризується тим, що вони найсильніше потерпають від впливу інфляції. Крім того, значне накопичення засобів у вигляді грошових активів призводить до втрати можливості отримання доходу від вкладення цих коштів у інші прибуткові види активів. Тому будь-яке підприємство повинно враховувати дві обставини, які виключають одна одну: це підтримання поточної платоспроможності й отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів.

Виходячи з цього, в західних країнах починаючи з 1950-х років розробляються моделі управління грошовими засобами з метою підтримання їх оптимального залишку. Зокрема, дослідники проблем фінансового менеджменту запропонували ряд математичних моделей. Найвідомішими з них є модель Баумоля, модель Міллера-Орра, модель Стоуна, модель Беранека.

Ці моделі у своїй більшості похідні від моделей управління запасами, і грошові засоби в них трактуються як особливий запас, що виникає в процесі надходження і витрачання грошей. При цьому необхідно оцінити:

— загальний обсяг грошових засобів та їх еквівалентів;

— яку частку слід тримати на поточному рахунку, а яку у вигляді короткострокових фінансових вкладень;

— коли і в якому обсязі необхідно здійснювати конвертацію грошових засобів у цінні папери і навпаки.

Докладна характеристика цих моделей знайшла своє відображення в працях І .А. Бланка, Є. Брігхема, В.В. Ковальова та інших. Згадані моделі розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів ще не набули достатнього поширення серед практиків у нашій країні. Це викликано тим, що в Україні більша частина оборотних активів залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей і пов'язана з розрахунками й тому основна маса підприємств не має достатніх залишків грошових засобів для їх вільного інвестування; перелік видів короткострокових фінансових інвестицій дуже обмежений і вони не завжди мають високу ліквідність; підприємства не мають достатньої інформації щодо наявності на ринку об'єктів короткострокових фінансових інвестицій.

Крім згаданих вище моделей оптимізації залишку грошових засобів, існують і інші прийоми регулювання цього виду активів. Раціональне управління іншими видами активів і зобов'язаннями підприємства здійснює прямий вплив на розмір грошових засобів. Наприклад, обсяг коштів підприємства можна збільшувати за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Цього можна домогтися шляхом надання своїм покупцям знижок, застосування факторингу, обліку векселів, пошуку інших можливостей прискорення інкасації простроченої заборгованості.

В галузі використання основних засобів шляхом збільшення грошових засобів підприємства може бути продаж обладнання, яке не використовується підприємством, надання в оренду майна, яке мало використовується підприємством, у разі економічної доцільності заміна купівлі основних засобів їх орендою тощо.

В галузі управління кредиторською заборгованістю доцільно застосовувати різноманітні схеми платежів, які давали б змогу користуватися залученими коштами, розшукувати альтернативних постачальників, які пропонують вигідніші форми співробітництва, тощо. Позитивні результати застосування цих прийомів проявлятимуться у вмінні зберігати ліквідність підприємства, отримувати дохід, мати конкурентну перевагу на ринку.

3.3 Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків

Час обертання тісно пов'язаний з часом виробництва в єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних коштів у сфері обігу дозволяє збільшити їхній обсяг у сфері торгової діяльності.

Не враховуючи трудомісткості розрахункових операцій, слід зазначити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлений у залежність від швидкості зарахування грошей на рахунок постачальника [12, с. 41].

Але час надходження коштів підприємству саме по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків, тому що час надходження коштів не охоплює всього періоду розрахунків.

Наприклад, при розрахунках чеками зарахування коштів на рахунок одержувача ще не означає завершення розрахунків. Тут період розрахунків закінчується лише в момент списання коштів з рахунка платника, тому що час розрахунків охоплює час повного документообігу, що включає час платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок одержувача. Тому швидкість надходження коштів на рахунок підприємства, виражена в днях, не може бути критерієм ефективності форм розрахунків.

Час, затрачуваний на розрахунки, є важливим чинником ефективності вибору їхніх форм. Але при цьому не можна вважати, що скорочення часу на здійснення розрахунків у всіх випадках створює можливість зменшити потребу сфери обігу в оборотних коштах, що зокрема знаходяться в розрахунках. Справа в тім, що час здійснення розрахунків тісно пов'язаний з часом руху об'єкта реалізації. І найчастіше процес розрахунків надає руху грошовим оборотним коштам не тільки значно пізніше дня одержання їм товару, але і достроково, коли платіж відбувається до одержання товару.

Тому ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на основі визначення часу проведення операції і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідне для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потреба в оборотних коштах для сфери обігу.

Необхідно звернути увагу і на зміст коштів у розрахунках. Відволікання коштів у розрахунки відбувається не тільки в постачальників, але й у покупців у випадках, коли вони роблять платежі до одержання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні розміру коштів у розрахунках варто враховувати не тільки товари відвантажені, але і матеріальні цінності в шляху, що відображають платежі, що передують надходженню і прийняттю вантажу покупцем. Це пояснюється наступними обставинами: цінності оплачені, але не надійшли на підприємство; оборотні кошти вкладені в розрахунки за виробничі запаси, але протягом якогось відрізку часу підприємство не розташовує ні грошима, ні виробничими запасами. Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з погляду постачальника - значить охарактеризувати їх тільки з однієї сторони.

Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У ряді випадків підприємство може виграти в ролі постачальника і втратити в ролі покупця. Невключення матеріальних цінностей у шляху в обсяг коштів, що відволікаються в розрахунки, може спотворити реальну картину стану коштів у сфері обігу. Усе це говорить про те, що суми, що враховуються як матеріальні цінності в шляху, є складовим елементом коштів у розрахунках.

Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що основними критеріями ефективності форм безготівкових розрахунків є час, затрачуваний на розрахунки, і обсяг оборотних коштів, притягнутих у розрахунки (відвантажені товари і матеріальні цінності в шляху).

Обсяг коштів у розрахунках і форми розрахунків тісно взаємозалежні. У безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на русі оборотних коштів на стадії товар - гроші і гроші - товар [11, с. 127].

І разом з тим кожна з форм робить свій специфічний зворотний вплив на співвідношення вартості товару й обсягу оборотних коштів у сфері обігу. У той самий товарний оборот підприємство може залучати велику чи меншу масу оборотних коштів у залежності від форми безготівкових розрахунків. Ефективність використання форми безготівкових розрахунків пропонується визначати як відношення часу руху товарів до тривалості відволікання оборотних коштів у розрахунки, тобто :

Ер = Тр./ Тзал.   (3.2),

де: Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25