Курсовая работа: Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття
З
часу Кримської війни необхідність перетворення застарілої фінансової системи
країни стала настільки очевидної, що це змушено були визнати й урядові кола.
Найбільше детально розроблений проект перебудови бюджетної справи і усієї
фінансової системи, що збігався з загальними основами майбутньої реформи, був
представлений самим міністерством фінансів на розгляд Олександра II незабаром
після закінчення війни. У проекті підкреслювалася недосконалість російських
фінансів і кредиту, неймовірна податкова обтяженість населення, громіздкість і
дорожнеча державного апарата, шкода відкупної системи, що загрожує
зростання державної заборгованості. У ньому висувалася пропозиція
реорганізувати податкову систему країни, скасувати винні відкупи, збільшити
митний прибуток, ввести акцизні збори. Щоб скоротити державну заборгованість,
пропонувалося стати на шлях продажу державного майна, а також залучення
приватнопідприємницької ініціативи до будівництва залізниць. Разом з тим у
представленому документі намічені були заходи, спрямовані на зменшення
державних витрат за допомогою боротьби з розкраданнями, деякого скорочення
відомчих штатів і т.п. [2,67].
Пропозиції
на поліпшення бюджетної справи, висунуті в проекті міністерства фінансів,
цілком збігалися із широко розповсюдженими в той період судженнями про
необхідність увести бюджетна і касова єдність і упорядкувати кошторисна справа.
Усі ці урізані заходи широко обговорювалися в ліберальних колах дореформеної
Росії ще з часів Сперанського.
До
кінця Кримської війни царський уряд приступило до підготовки фінансової і
кредитної реформи.
У
1859 р. були засновані дві комісії: одна при державному контролі – для
складання правил про порядок рахівництва, звітності і ревізії, інша, при
Міністерстві фінансів – для перегляду податей і зборів. Працями першої комісії,
керівником якої був В.А. Татаринов, була здійснена корінна реформа у
формальному ладі державного господарства Росії.
Малоплідними
виявилися заняття інший заснованої в 1859 р. комісії – по перегляду
податей і зборів, незважаючи на більш ніж 20-літнє її існування і численні томи
її праць, її невдача значною мірою порозумівається загальними умовами того
часу, коли їй приходилося працювати. Податкова система найтіснішим образом зв'язана
з усіма сторонами суспільного і державного життя, а вони усі знаходилися в
перехідному стані. Тимчасовий характер прийнятих заходів, відсутність
визначених поглядів на майбутнє, боротьба старих початків з новими вносили
перехідний характер і в саме економічне життя народу, а тому важко було взагалі
знайти тверді підстави для податкової реформи, тим більше що самі права і
положення різних класів населення далеко ще не визначилися [3, 112].
Тим
часом податкова система страждала досить тяжкими недоліками, і в суспільній
свідомості засувалися основні риси найважливіших її перетворень. Метою їх
ставилося полегшення податкової ваги для нижчих, найбідніших класів населення,
що виносили на собі майже весь державний бюджет, а засобами – скасування
подушних податей, соляного податку і відкупів, перетворення паспортної системи,
залучення до обкладання вищих, неподатних класів. Незважаючи на постійні
фінансові утруднення, що затримували всяке безпосереднє зменшення державного
доходу, у царювання Олександра II була здійснена частина цієї програми, почасти
по вказівках податкової комісії. Одним з ініціаторів реформування податкової
системи був міністр фінансів граф Михайло Христофорович Рейтери. Поставивши на
чергу питання про скасування подушної податі, з розподілом тягаря її між усіма
станами, і передавши спосіб дозволу цього питання на обговорення земських збір
у 1871 році. Рейтери проте двічі збільшив подушну подать із сільських
обивателів: у 1862 році на 25%, у 1867 році на 50 копійок. У 1863 році, у видах
поліпшення побуту численного і найменш забезпеченого міського стану, була
скасована подушна подать з міщан, замість якої був уведений податок на нерухомі
майна в містах. У тому ж році видано було нове положення про мито за право
торгівлі і промислів, що значно обклало дрібну торгівлю. У 1868 році положення
це поширено на Царство Польське, а в 1870 і 1873 роках узагалі посилене
обкладання торгівлі і промислів.
Саме
істотне перетворення системи податків, що діяла, виразилося в заміні винних
відкупів акцизом на вино. Винні відкупи – найбільш огидне породження
феодально-кріпосницького господарства і права – необхідно було ліквідувати в
першу чергу. Ліквідацію відкупної системи самодержавство також використовувало
для того, щоб заспокоїти те широке, справді народний рух, що напередодні
реформи вилилося у форму «питних бунтів». У 1860 р. царський уряд створив
спеціальну комісію для розробки проекту про скасування винних відкупів і
введенні акцизної системи. Головою комісії був призначений ліберальний діяч
періоду 50–60-х років А.П. Заблоцький-Десятовський; до складу її ввійшли
чиновники міністерства фінансів і винокурних заводчиків [4, 70].
Необхідність
скасування винних відкупів диктувалася і чисто фіскальними інтересами. Вже в
перший рік дії акцизної системи (1863 р.) питні доходи скарбниці склали
138 млн. руб. замість 126 млн. руб., отриманих від відкупників у 1862 р. У
наступні роки ці доходи скарбниці безупинно росли і до 1878 р. склали вже
198 млн. руб. [5,42].
Російсько-турецька
війна 1877–1878 р. знову висунула питання про реформу податкової справи. У
даному випадку кола, що панували, керувалися не бажанням вивести селянське
господарство з того стану убогості і розвалу, до якого воно прийшло завдяки
непосильним податям і зборам. Шляхом відновлення податкової системи вони
прагнули підвищити доходи скарбниці і зміцнити фінанси Росії.
У
1879 р., на зміну податкової комісії, була заснована нова комісія для
обговорення припущень про скасування подушних зборів, чим виражався намір
покінчити з ними остаточно. У 1880 р., під впливом суспільної думки,
відмінний один із самих тяжких для населення податків – податок на сіль. Видано
нові статути про збори за право торгівлі і промислів, про гербовий збір, про
акциз на цукор, змінений митний тариф, приєднаний до загального державними
доходам державний земський збір, з чого виник особливий державний поземельний
податок, установлений збір зі страхувань, з пасажирських квитків і вантажів
великої швидкості і т.д. Унаслідок зробленого в першу половину царювання
підвищення подушної й оброчної податей і що збільшення питного податку, податковий
тягар, що лежав на селянському населенні, не тільки, однак, не зменшилося, але
значно зросла: подушна й оброчна подать, з питним і соляним податком, у 1856 р.
дали 142,9 мільйона карбованців, або 40,4%, усіх звичайних доходів, у 1881 р.
(без соляного податку) – уже 313,9 мільйона карбованців, або 48,2%. Крім того,
селянська реформа викликала виникнення викупних платежів, що дуже незабаром, у
виді невідповідності, що виявлялося, між ними і прибутковістю наділів,
виявилися новим тягарем для селянського населення.
До
цього часу податкова комісія розробила свій черговий проект так називаного
розрядного податку, що у 1878 р. був представлений у міністерство
фінансів. Даний проект не скасовував подушної податі, а лише доповнював неї,
увівши податок на все інше населення країни, що мало доход понад 200 руб. у
рік. Платники цього податку розділялися на 25 розрядів, у залежності від
розмірів нерухомого майна. Розрядний податок повинний був підвищити дохідні
надходження в скарбницю, але проект його був вороже зустрінутий дворянами і
царськими міністрами. Поміщики кричали про несправедливості пропонованого
проекту, по якому основним об'єктом обкладання було нерухоме майно, а
торговельне населення, отже, звільнялося від такого податку. У результаті
проект розрядного податку не був прийнятий, а сама податкова комісія на початку
80-х років була розпущена.
Але,
всіляко обгороджуючи поміщиків від несення самої незначної частки податкового
тягаря, уряд разом з тим змушено було реагувати на руйнування селянства, що
прийняло наприкінці 70-х років масовий характер, і на прогресуючий ріст
недоїмок. Великий матеріал, що характеризує зубожіння селянського населення в зв'язку
з непосильним податковим гнітом, був зібраний комісією Валуєва. Дворянські
представники, притягнуті до роботи в цій комісії, були змушені проти свого
бажання констатувати зубожіння селянства. За даними комісії Валуєва, у
Тверській губернії, наприклад, з десятини поміщицької землі стягувалося від 7
до 23 коп. податей і зборів у рік, у той час як колишні поміщицькі селяни
повинні були платити викупні платежі і податі від 2 руб. 21 коп. до 3 руб. 33
коп. с десятини, тобто в багато разів більше. Така ж картина крайньої
нерівномірності обкладання спостерігалася у всіх губерніях, розглянутих
комісією Валуєва [6,65].
У
результаті реформи 1862 р. і поміщики, і промислова буржуазія виявилися
звільненими від сплати прямих податків, у той час як селянство повинне було,
крім викупних платежів, вносити як і раніше подушну подать і виконувати
численні земські повинності. Зростаючі, незважаючи на строгість стягнень,
недоїмки в селянських платежах робили усе більш і більш очевидним, що ці
платежі, не відповідаючи не тільки прибутковості землі, але і загальної
сукупності засобів селян, є для них руйнівними. Наприкінці царювання Олександра
II факт виснаження платіжних сил і загального зниження добробуту селянського
населення був визнаний самим урядом і поставлений на чергу питання про зниження
викупних платежів, але дозвіл він одержав тільки в наступне царювання.
2. Основні види
селянських податків на Україні (1861 – поч. ХХ ст.)
Реформа 1861 р. і як її – швидкий розвиток капіталізму в
сільському господарстві – привели до істотних змін у земельних відносинах.
Значна частина поміщицьких маєтків, зокрема на Україні, перебудовувалась і
переходила па капіталістичний шлях. З розвитком капіталізму в сільському
господарстві швидко відбувалась диференціація селянства. Розвиток
капіталізму руйнував ідеалізовану народниками сільську общину з її натуральним
господарством, перетворюючи селянина у товаровиробника, підпорядкованого ринку.
Внаслідок розвитку товарно-грошових відносин більшість сільського населення
розорялась, незначна меншість багатіла і перетворювалась у сільську буржуазію.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |