Учебное пособие: Предмет і метод економічної теорії

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

обмеженістю або відсутністю ресурсів в національні економіці;

обмеженістю внутрішніх ринків збуту;

національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;

нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів, витрати виробництва яких у країні менші порівняно зі світовими. Міжнародна торгівля базується на принципі “порівняльних переваг”, який був сформульований Д. Рікардо ще у 1817 році. Відповідно до нього країна повинна виробляти лише ті товари, в виробництві яких вона має порівняльні переваги. А інші повинна закуповувати за кордоном. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво. Тому міжнародна торгівля є взаємовигідною.

Показниками, які характеризують міжнародну торгівлю є:

обсяги експорту та імпорту;

обсяги експорту та імпорту на душу населення (в розвинених країнах вони складають 3 - 5 тис. дол);

експортний потенціал - обсяг продукції, який країна може продати на зовнішньому ринку без шкоди для внутрішнього споживання;

співвідношення частки країни в світовому виробництві товарів з її часткою в світовій торгівлі цими товарами. Цей показник характеризує конкурентноздатність національних товарів;

структура експорту. Для розвинених країн характерна машинно-технологічна спрямованість, а для слабко розвинених - сировинна спрямованість експорту;

структура імпорту. Вона характеризує залежність країни від світової економіки.

Міжнародна торгівля хоча є вигідною, може справляти й негативний вплив на національну економіку. Тому держава здійснює регулювання зовнішньої торгівлі. Існує два режими зовнішньоторгової політики: протекціонізм (держава обмежує зовнішню торгівлю з метою захистити внутрішній національний ринок) та фрітредерство (політика вільної торгівлі).

Вивіз капіталу та міжнародний кредит.

Іншою формою міжнародного економічного співробітництва є вивіз капіталу. Вивіз капіталу - вилучення частини капіталу з національного обігу і включення його в виробничий процес або обіг в інших країнах в товарній або грошовій формах з метою отримання прибутку.

Причини вивозу капіталу:

надлишок капіталу на національних ринках;

бажання підприємців використати різницю в рівнях витрат виробництва в різних країнах;

пошук доступу до джерел сировини;

бажання наблизити виробництво до ринків збуту;

пошук більш кваліфікованої робочої сили, розвиненої ринкової інфраструктури;

бажання обійти більш жорстке національне законодавство.

Умови розвитку міграції капіталів - лібералізація та інтернаціоналізація економічних зв’язків. Мета вивозу капіталу - отримання більш високої норми прибутку за рахунок переваг, пов’язаних з використанням інтернаціональних факторів виробництва.

Капітал вивозиться в двох формах: підприємницький та позичковий. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом будівництва за кордоном підприємств, купівлею пакетів акцій, відкриттям філій та дочірніх компаній. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється в формі прямих (дають право управління або контролю над підприємством) та портфельних (не дають права контролю) інвестицій. Вивіз позичкового капіталу здійснюється через надання міжнародних позик, кредитів, банківські депозити та кошти на рахунках іноземних фінансових інститутів.

В залежності від форм власності розрізняють вивіз приватного, державного та капіталу міжнародних фінансових компаній та організацій.

3. Міжнародні економічні організації

Основні інтеграційні угрупування. Провідне місце серед них займає Європейський Союз (1968) - найбільш висока ступінь інтеграції у вигляді економічного і валютного союзу. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітня торгова організація - ВТО (колишня ГАТТ), Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) та ін.

Всесвітня Торгова Організація почала діяти з 1 січня 1995 року на основі Генеральної угоди про торгівлю та тарифи (ГАТТ), яка протягом 1948-1994 років виконувала функції ВТО. Правові норми, які лежать в основі ВТО визначають умови, на яких здійснюється світова торгівля товарами та послугами. Функції ВТО - організація виконання всіх домовленостей в рамках ГАТТ.

Міжнародний валютний фонд - міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, які викликані дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко - та середньострокових кредитів в іноземній валюті. МВФ було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. почав функціонувати МВФ з 1947 р. МВФ встановлює загальні правила валютної політики та регламентує співпрацю в галузі валютних відносин.

Світовий банк. Основу світового банку становить Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який було створено разом з МВФ на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. метою діяльності МБРР є сприяння структурній перебудові та розвитку економіки країн-членів через надання довгострокових кредитів. Крім МБРР в групу Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (1956), Міжнародна асоціація розвитку (1960), багатостороннє агентство по гарантуванню інвестицій (1988), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (1966).

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) створений в Парижі у 1990 р. для сприяння реформам в Центральній та Східній Європі в зв’язку з переходом країн цього регіону до ринкової економіки. Мета ЄБРР стимулювати та прискорити залучення капіталів в галузі інфраструктури країн Центральної та Східної Європи.

Тема 13. Міжнародна фінансова система

1. Міжнародна валютна система і її еволюція

Міжнародна валютна система, яка склалась в ХІХ ст., в своєму розвитку пройшла три основних етапи: етап золотого стандарту, етап золото-паперового стандарту і етап паперово-валютного стандарту.

Система золотого стандарту склалась на початку ХІХ ст. і існувала до початку 2-ї світової війни. Її основні принципи:

а) Функціонування золота в якості світових грошей;

б) Фіксація золотого вмісту національних валют;

в) Їх безпосередня конвертованість в золото;

г) Наявність фіксованого валютного курсу. Різновидами цієї системи були: золотомонетний, золото злитковий і золотодевізний стандарти. (Девіза-платіжне доручення, яке виписане в іноземній валюті і має бути сплаченим за кордоном)

Система золото-паперового стандарту була впроваджена в 1944 р. в м. Бреттон-Вудсі, де був заснований Міжнародний валютний фонд - міжурядова організація при ООН. Вона базувалась на таких принципах:

а) Основним інструментом міжнародних розрахунків оголошувалось золото і прирівняні до нього резервні валюти - долар США і англійський фунт стерлінгів;

б) Учасники договору повинні були виразити свої валютні паритети, установити свій валютний курс по долару;

в) Міждержавне регулювання валютно-фінансових відносин здійснювалось через МВФ;

г) Заборона вільного продажу золота. Операції з ним дозволялись тільки центральним банкам на основі фіксованої ціни на нього - 35 дол. за 1 тр. Унцію (31.1 гр).

Система паперово-валютного стандарту була установлена в 1979 р. на конференції країн-членів МВФ в м. Кінгстоні (Ямайка). Характерними ознаками цієї системи є:

а) Повна демонетизація золота в сфері валютних відносин;

б) Головним резервним активом і міжнародним засобом розрахунків та платежів установлювалася інтернаціональна розрахункова грошова одиниця СДР (спеціальні права запозичення);

в) Впровадження системи плаваючих валют, при якій валютні курси коливаються під впливом ринкових сил.

Ямайська валютна система, яка діє в нинішній час, розвивається за принципом полі центризму. З одного боку, вона підпорядкована централізованим регулюючим діям МВФ, а з другого, має досить розгалужену мережу регіональних валютних структур. Однією з них є введена в 1979р. Європейська валютна система, в межах якої була створена міжнародна кредитно-розрахункова одиниця ЄКЮ, на основі якої в процесі європейської економічної інтеграції була створена і введена в дію 31 січня 1999 р. єдина європейська валюта - євро.

Всі розглянуті в попередній темі форми міжнародних економічних відносин мають вартісне вираження і опосередковуються грошовими відносинами, які в межах всесвітнього господарства складають ще одну форму валютно-фінансових відносин.

Міжнародні валютні відносини - це сукупність економічних відносин, які складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Їх об’єктивну основу складають міжнародна торгівля, рух капіталів та послуг. Складовими частинами валютної системи є:

а) Визначення основних міжнародних валютних засобів;

б) Режим валютних паритетів та курсів;

в) Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

г) Статус міждержавних інститутів, що регулюють валютні відносини;

д) Режим міжнародних валютних ринків.

Носієм міжнародних валютних відносин є світовий грошовий товар. В цій ролі в різні часи виступали золото, кредитні гроші, міжнародні і колективні валюти. Сукупність всіх платіжних інструментів, які використовуються в міжнародних розрахунках, зветься міжнародною ліквідністю.

2. Валютний ринок та валютний курс

Оскільки жодна національна економіка не може існувати як замкнута система, неминуче виникають міжнаціональні економічні зв’язки: міжнародна торгівля, вивіз капіталу. Це викликає необхідність використовувати національні грошові одиниці в міжнародних розрахунках, внаслідок чого виникає специфічна система відносин пов’язаних з обміном грошової одиниці однієї країни на грошову одиницю іншої, тобто система валютних відносин. У ролі об’єктів цих відносин виступають валюти як грошові одиниці окремих країн. Валютні відносини здійснюються на національному і міжнаціональному рівні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22