Реферат: Природне й суспільне в людині

Таке розуміння змісту й цінності людського життя опирається насамперед на вчення про соціальну сутність людини. Будь-які спроби вивести їх зі сфери біологічного помилкові вже тому, що поводження особистості визначається соціальними, соціально-етичними й морально-гуманістичними факторами, які є його регуляторами. Добре сказав про це Л. Н. Толстой: "Людина може розглядати себе як тварина серед тварин, що живуть сьогоднішнім днем, він може розглядати себе і як члена сім'ї і як члена суспільства, народу, що живе століттями, може й навіть неодмінно повинен (тому що до цьому нестримно тягне його розум) розглядати себе як частина всього нескінченного миру, що живе нескінченний час. І тому розумна людина повинен був зробити й завжди робив по відношенню нескінченно малих життєвих явищ, що можуть впливати на його вчинки, те, що в математику називається інтегруванням, тобто установлять, крім відношення до найближчих явищ життя, своє відношення до всього нескінченного за часом і простором миру, розуміючи його як одне ціле". Підкреслюючи значення "відносини до цілого", Толстой уважав, що саме звідси людина виводить "керівництво у своїх учинках".

Л. Н. Толстой бачив сенс не в тім, щоб жити, знаючи, "що життя є дурна, зіграний наді мною жарт, і все-таки жити, умиватися, одягатися, обідати, говорити й навіть книжки писати. Це було для мене огидно...". Визнати "нісенітницю життя" Толстой не міг, як не міг бачити її зміст тільки в особистому благу, коли "живе й діє людина тільки для того, щоб благо було йому одному, щоб всі люди й навіть всі істоти жили й діяли тільки для того, щоб йому одному було гарно...". Жити так, не піклуючись про загальне добро, по Толстому, може лише "тваринна особистість", що не підкоряється велінню розуму. На таке тваринне життя, на жаль, протягом всієї історії людства була приречена більшість трудящих. Доводиться визнати, що й у нашім суспільстві, якщо мати на увазі його сучасний стан, подібні форми життя одержали широке поширення.

У думках Толстого залучає найвища людяність, тобто органічна з'єднуваність думки й почуття неповторної й нескінченної в самій собі особистості з іншими людьми й людством у цілому, що і дозволяє усвідомити, що сенс життя укладений у самому житті, у її вічному русі як становленні самої людини.

Думка про неминучість біологічної смерті людини, що проходить червоною ниткою через всю творчість Л. Н. Толстого, нерозривно зв'язана в нього із твердженням морального, духовного безсмертя людини. Смерть страшна для тих, хто "не бачить, як безглузда й погибельна його особисте самотнє життя, і хто думає, що він не вмре... Я вмру так само, як і все... але моє життя й смерть будуть мати сенс і для мене й для всіх".

Моральний сенс життя Л. Н. Толстой поширює й на смерть, і тому для нього "людина вмерла, але його відношення до миру продовжує діяти на людей, навіть не так, як при житті, а у величезне число раз сильніше, і дія це в міру розумності збільшується й росте, як все живе, ніколи не припиняючись і не знаючи перерв". Живучи для блага інших, людина, уважає Толстой, "тут, у цьому житті вже вступає в те нове відношення до миру, для якого немає смерті й установлення якого є для всіх людей справа цього життя".

На трохи іншому розумінні морально-філософського змісту людського життя робить акцент інший російський мислитель - В. С. Соловйов. Воно резюмується в нього в тім, як вирішується їм питання про співвідношення особистості й суспільства, їхніх інтересів і цілей. На думку Соловйова, "не можна по суті протиставляти особистість і суспільство, не можна запитувати, що із цих двох є мета й що тільки засіб". Затверджуючи нескінченність людської особистості як аксіома моральної філософії, він протестує як проти індивідуалізму, так і проти таких прихильників колективізму, які, "бачачи в житті людства тільки суспільні маси, визнають особистість за незначний і минущий елемент суспільства, що не має ніяких власних прав і з яким можна не вважатися в ім'я так званого спільного інтересу". Очевидно, що В. С. Соловйов виступає тут з позицій морально-етичного гуманізму, критикуючи всякі форми мнимого колективізму й затверджуючи моральний зміст людського життя як процес удосконалювання її соціальної сутності й духовних підстав.

Література

1.Франк С. Л. Реальність і людина. - К., 1997.

2.Холл К, Линдсей Г. Теорії особистості. - К., 1997.

3.Хьепл К., Зиглер Д.. Теорії особистості. - К., 1997.4.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1994.