Реферат: Природне й суспільне в людині
Повною мірою ця вимога ставиться й до
концепцій, що тяжіють до іншого полюса, тобто концепціям соціальним. Все те, що
ставиться до біології людини, до природних передумов його існування, нарешті,
до людської індивідуальності в її проявах, у рамках цих концепцій сприймається
як щось другорядне, від чого можна відволікатися при вивченні людини, і більше
того, як сирий матеріал, що володіє нескінченною пластичністю, якої можна
безмежно маніпулювати в ім'я досягнення того або іншого соціального ідеалу.
Для філософського осмислення тих небезпек,
які таять у собі соціальні трактування людини, дуже багато чого дає популярний
у минулому сторіччі жанр антиутопій - літератури, що описує вигадане
суспільство, у якому панує примітивний, одномірний соціальний ідеал. Яскравим
прикладом антиутопії може служити роман англійського письменника О. Хакслі
"О, чудовий новий мир" (1932), що оповідає про країну, у якій штучним
шляхом відтворюються різні типи людських істот, заздалегідь пристосованих до
тих або інших видів праці, але обмежених у всіх інших відносинах. Втім,
систематичне винищування мільйонів людей, свого роду вибракування
"неповноцінного людського матеріалу", що проводилася, наприклад,
гітлерівцями, - це, на жаль, не вимисел, а реальність XX сторіччя.
Біологія людини в епоху науково-технічної
революції
Не можна не відзначити, що людством в епоху
науково-технічної революції створенно різноманітні засоби, що придушують, що
калічить, деформуючі біологічні основи людської істоти, - це й
нервово-психологічні стреси, і хімічні препарати, що забруднюють атмосферу,
воду, ґрунт, і багато чого іншого. Не випадково в наші дні однієї із глобальних
проблем стала проблема збереження людини як біологічного виду. Це змушує багато
в чому переосмислювати проблему співвідношення біологічного й соціального в
людині.
Як біологічний вид людина надзвичайно
пластична. Усякий інший вид здатний вижити лише в межах досить вузької
"екологічної ніші", тобто сукупності різних умов і факторів
навколишнього середовища. Людина в цьому змісті незрівнянно більше
універсальна, біологічна організація дозволяє адаптуватися до досить широкого
діапазону зовнішніх умов. Однак і її можливості далеко не безмежні - існують
такі граничні значення зовнішніх умов, за межами яких біологічна організація
людської істоти перетерплює необоротні, руйнуючі її зміни.
Варто також ураховувати, що у взаємодії
біологічного і соціального біологічне - продукт тривалої еволюції - є початком
консервативним. В умовах сучасної високорозвиненої технічної цивілізації по
цілому ряді параметрів можливості адаптації людського організму близькі до
вичерпання. При цьому маються на увазі не тільки фізичні, але й психологічні
фактори, пов'язані із забрудненням середовища перебування людини, збільшенням
нервово-психічних навантажень у процесі праці й спілкування між людьми, що
приведе до стресових станів і породжує так звані "хвороби
цивілізації" (сердечні захворювання, психічні розлади, порушення в імунній
системі й багато хто інші). Ніколи раніше середовище перебування людини не було
так насичене іонізуючими випромінюваннями й забруднені хімічними речовинами,
шкідливими для самого його існування й украй небезпечними для його майбутнього,
оскільки активізувався мутаційний процес, зріс його негативний вплив на
спадковість людини. Особливу складність нинішньої ситуації надає те, що
пагубний вплив багатьох з названих факторів безпосередньо не відчувається
людьми й викликає наслідку, які будуть позначатися лише в більш-менш
віддаленому майбутньому. Це утрудняє мобілізацію сил і ресурсів людства для
боротьби з подібного роду наслідками. І проте така мобілізація стає усе більше
настійною й невідкладною потребою.
Зневажливе відношення до біології людини
далі неприпустимо. Тим більше що біологічна організація людської істоти є щось
самокоштовне, і ніякі соціальні цілі не можуть виправдати ні насильства над
нею, ні євгенічних проектів її переробки.
Проблема життя й смерті в духовному
У житті кожної нормальної людини рано або
пізно наступає момент, коли вона задається питанням про кінцівку свого індивідуального
існування. Людина - єдина істота, що усвідомлює свою смертність і може робити
її предметом міркування. Але неминучість власної смерті сприймається людиною аж
ніяк не як відвернена істина, а викликає найсильніше емоційне потрясіння,
торкається самих глибин його внутрішнього миру.
Першою реакцією, що випливає за
усвідомленням своєї смертності, може бути почуття безнадійності й
розгубленості, навіть панічної. Переборюючи це почуття, людина, однак, все
життя, що залишилося, існує, обтяжений знанням про прийдешню власну смерть;
більше того, це знання, хоча в більшості життєвих ситуацій воно таїться в
схованих глибинах свідомості, стає проте основним надалі духовному розвитку
людини. Наявністю такого знання в духовному досвіді людини в значній мірі й пояснюється
гострота, з якої перед ним встає питання про зміст і мету життя.
Міркування над цим питанням для багатьох
людей виявляються вихідним пунктом у виробленні того, що прийнято називати
основною "лінією" життя, що підкоряє собі поводження й учинки людини
на різних рівнях - будь те суспільство в цілому, або трудовий колектив, або
сім'я, або близькі друзі. Відхилення від цієї "лінії" нерідко
приводять до болісних моральних колізій, а її втрата - до морального, а те й
фізичної загибелі людини. Мета й зміст індивідуального життя кожної особистості
тісно пов'язані із соціальними ідеями й діями, що визначають ціль і зміст всієї
людської історії, суспільства, у якому людина живе й трудиться, людства як
цілого, його призначення, а отже, відповідальність на Землі й у Всесвіті. Цією
відповідальністю чітко окреслюються границі того, що можуть і чого не можуть ні
при яких умовах робити на індивідуальному й соціальному рівні людина і людство.
Цим же визначається й те, якими засобами можуть або не можуть вони домагатися
своїх цілей, навіть якщо ці мети представляються високими, моральними.
Але навіть якщо людина керується у своєму
житті певними моральними цілями й використовує для їхнього досягнення адекватні
їм засобу, він знає, що не завжди й не у всіх випадках може домагатися бажаного
результату, що у моральних категоріях позначався за всіх часів як добро,
щоправда, справедливість. І виникає питання: що ж, життя його - єдина й
неповторна - якоюсь мірою зрівнюється з життям тих, хто живе безцільно,
безглуздо й аморально, творить зло, неправда й несправедливість? Питання цей
тим більше значимо, що життя кожної людини не нескінченна, а обривається
смертю, небуттям. Чи не втрачають внаслідок цього зміст визначення її в
моральних категоріях добра й зла, правди й неправди, справедливості й
несправедливості? Люди завжди шукали вихід із цього обтяжуючого протиріччя. І
знаходили його спочатку в релігійному постулаті про "безсмертя душі",
а потім - у поданнях про "абсолютний розум" і "абсолютних моральних
цінностях", що створюють нібито основу морального існування людини.
Усвідомлюючи кінцівку свого земного
існування й задаючись питанням про сенс життя, людина починає виробляти власне
відношення до життя й смерті. І цілком зрозуміло, що тема ця, бути може
найважливіша для кожної людини, займає центральне місце у всій культурі
людства. Історія світової культури розкриває споконвічний зв'язок пошуків
змісту людського життя зі спробами розгадати таїнство небуття, а також із
прагненням жити вічно і якщо не матеріально, те хоча б духовно, морально
перемогти смерть.
Пошуками відповіді на це питання займалися й
займаються й міфологія, і різні релігійні навчання, і мистецтво, і численні
напрямки філософії. Але на відміну від міфології й релігії, які, як правило,
прагнуть продиктувати людині певні його рішення, філософія, якщо вона не є
догматичної, апелює насамперед до розуму людини й виходить із того, що людина
повинен шукати відповідь самостійно, додаючи для цього власні духовні зусилля.
Філософія допомагає йому, акумулюючи й критично аналізуючи попередній досвід
людства, у такого роду пошуках.
Послідовно проведений філософський
матеріалізм заперечує яку б те не було можливість особистого фізичного
безсмертя для людини, не залишає йому надії на "загробне життя". Тому
продумано, осмислено приймаючи матеріалістичний світогляд, людина робить важкий
крок, що вимагає особистої мужності й сили духу, того, що у філософії
називається стоїцизмом, оскільки відмовляється тим самим від можливості
розради, хоча б і ілюзорного. Труднощі цього кроку збільшується ще й тим, що
накопичений людством моральний досвід довгий час осмислювався в рамках
релігійних систем, а знання моральних цінностей, що обґрунтовуються ними,
підпиралося посиланнями на суд і, які очікують кожного після смерті. "Якщо
Бога ні, те все дозволено", - проголошував герой Ф. М. Достоєвського.
Як бачимо, філософія, яких би позицій вона
не дотримувалася, не тільки не знімає питання про зміст людського життя, про
смерть і безсмертя, але, навпроти, дозволяє його поставити в найбільш гострої, навіть
драматичній формі, тим самим повною мірою виявляючи його гуманістичний зміст.
Філософія про сенс життя, про смерть і
безсмертя людини
Від всіх інших живих істот людина
відрізняється найбільше тим, що протягом свого індивідуального життя він ніколи
не досягає вищих "цілей" життя родовий, історичної; у цьому змісті
він - адекватно не реалізована істота. Така незадоволеність містить у собі
спонукальні причини творчої діяльності, не ув'язнені в безпосередніх її мотивах
(матеріальних та ін.). Саме тому покликання, призначення, завдання всякої
людини - всебічно розвивати свої здатності, внести свій особистий внесок в
історію, у прогрес суспільства, його культуру.
У цьому й полягає сенс життя окремої
особистості, що вона реалізує через суспільство, але в принципі такий же й сенс
життя суспільства, людства в цілому, що вони реалізують, однак в історично
неоднозначних формах. Збіг, єдність особиста й суспільного, вірніше, міра цієї
єдності, неоднакова на різних етапах історії, і визначає цінність людського життя.
Ця міра, таким чином, не є надособистісна або надсуспільної, але поєднує мети й
сенс життя особистості й суспільства, а вони можуть перебувати в протиріччі
один з одним або, навпаки, збігатися залежно від суспільно-економічних умов.
Страницы: 1, 2, 3 |