Реферат: Предмет соціологічного знання

Незалежно від цих концепцій, під тиском практичних завдань суспільного життя України, відбувалося накопичення значних масивів емпіричних даних, характеризуючий стан і динаміку соціально-економічної сфери суспільства. Основною ланкою створення достатньо показної сукупності даних стала земська статистика, яка велася з 1865 р. за програмою, розробленою ученими і практиками. Значний вклад у вирішення завдань репрезентативної вибірки вніс А.А.Чупров. Велику роль зіграв перший загальний перепис населення (1897 р.). З'явилися теоретично орієнтовані емпіричні дослідження.

Отже, засновники соціології сходилися в тому, що її предмет - суспільство як цілісна реальність, але розрізнялися в розумінні структури суспільства і його динаміки, особливо - його перспектив. В основі цих відмінностей лежали різні соціально-філософські підходи і ціннісно-політичні орієнтації. Емпіричні ж дані існували незалежно від соціологічної теорії. Правда, Конт обгрунтував застосовність в соціології загальнонаукових методів отримання емпіричних даних: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу, але використовував лише наявні дані для ілюстрації своїх положень. Спенсер широко спирався на дані природознавства для соціологічних виводів, що отримуються методом логічної індукції. Досліди отримання емпіричних даних на основі соціологічної теорії зустрічаються у Маркса. Але в цілому класики ранньої теоретичної соціології не усвідомлювали це завдання як фундаментальне. Предмет соціології ще не мав адекватних методів емпіричного дослідження.

2.2 Предмет соціології в єдності з методологією

Другий етап розвитку соціології якраз і утворює рання теоретико-методологическая класика (від 80-х років XIX ст до першої світової війни). Його характеризує розробка методології соціологічних досліджень, тобто усвідомлення підходів до їх об'єкту і способів отримання емпіричних даних про нього, взаємне співвідношення теоретичною і методологічною компонент соціологічного знання, включаючи емпіричну його складову.

Важливий крок в цьому напрямі зробив один з родоначальників німецької професійної соціології Фердинанд Тьонніс (1855-1936). На різних етапах своєї наукової діяльності він займався аналізом соціальної статистики, провів обширні емпіричні дослідження умов життя низів м. Гамбурга, стану злочинності, тенденцій в області самогубств. В рамках своєї концепції соціології він, разом з теоретичною і прикладною соціологією, виділив емпіричну соціологію як описову дисципліну. Вона спирається на індуктивний метод і використовує поняття теоретичної соціології як спільні установки[19,80].

На думку Тьоніса, суспільство, соціальна дійсність, є з'являються продуктом людської волі. Предметом соціології, на його думку, і є з'являється людська воля як основний чинник в структурі соціуму. За головною концепцією Тьоніса суспільство має в собі різні стосунки і об’єднання людей і є з'являється таким чином продуктом людської волі. Індивідуальні вирази волі об'єднуються в колективну волю і тим самим в соціальну структуру. Тьоніс розрізняє «волю» двох типів: а) природну — основа «гемейншафта » (спільноти) і б) раціональну — основа «гезельшафта » (суспільства ). Перша характеризує традиційне суспільство, а друга — індустріальне. Такі суспільства відрізняються одне від одного на основі домінуючих в них норм.

Гемейншафт характеризує традиційне суспільство, яке грунтується на тісних сімейних відношеннях, на нормах любові, взаєморозуміннях і захисту. Соціальні зв'язки базуються на спорідненості. Таку організацію сумісного життя можна назвати «природним» суспільством, що базується на «природній волі»[7,84].

Гезельшафт представлений в сучасному індустріальному суспільстві, яке базується на економічних, безособових і штучних стосунках, на нормах економічної цінності, праці, а також на зв'язках, які відносяться до суспільного класу і економічних угод. Це можна назвати діловою організацією, в якій переважає «раціональна воля».

Отже, за Тьонісом, предмет соціології утворюють всі види соціальності, спільності і суспільство; їх основу складають взаємодії людей, рухомих волею.

Вирішальне просування по шляху поєднання теоретичного і емпірико-методологічного компонентів соціологічного знання здійснив засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм (1858-1917).

До ключових понять Дюркгейма відноситься поняття соціального факту. Під цим розуміється, наприклад, приналежність людей до різних груп, релігійних об'єднань і політичних партій; у цих групах людина знаходить свою соціальну реальність. Психічні факти є у власній свідомості індивіда, але соціальні факти відносяться до соціальної дійсності. На думку Дюркгейма, саме ці соціальні факти складають основний предмет дослідження соціології. Пізніше він назвав їх «інститутами» [11,83].

За Дюркгеймом будь-який соціальний інститут, наприклад сім'ю, шлюб або який-небудь звичай, можна розглядувати науково. Їх можна вивчати, описувати і порівнювати, оперуючи різними даними. Вивчення таких даних є з'являється науковим тільки тоді, коли їх (дані) можна упорядкувати за певною системою понять, виведеною з істотних ознак даних інститутів. Наприклад, дія, що спричиняє за собою покарання, є з'являється злочином. Злочин як соціальний інститут вивчається виходячи з його суспільного витоку і значущих зв'язків. Другий приклад : у суспільстві є спільності, засновані на кровному родстві. Кожну таку спільність Дюркгейм відносить до категоріального поняття «сім'я».

За головним припущенням Дюркгейма, колективна свідомість, «розчинена» в суспільстві, має самостійне існування. Соціальна сила грунтується на «колективному мисленні». Колективне, або спільне, свідомість означає сукупність тих вірувань і відчуттів, які розділяються середніми членами системи. Норми, що існують в спільності, засвоєні і усвідомлені, результатом чого являєтся уніфікація соціальної поведінки[2,115].

Колективність виражає нормативний характер суспільства. Згідно Дюркгейму, всі аспекти соціальної структури, зокрема інститути, базуються на нормативній системі суспільства. Отже, норми є, на його думку, ядром соціальної дійсності.

Цікавий погляд Дюркгейма на розподіл праці в суспільстві. За початковий пункт Дюркгейм вважає тут чисельність і щільність населення. Одночасно він відзначає відмінність в соціальній солідарності. При незначному розподілі праці спостерігається механічна солиідарність, а при сильно диференційованому розділу праці — органічна солідарність, тобто кожен залежить від кожного більшою мірою, будучи зацікавлений в результатах праці іншого.

Цікаві зауваження Дюркгейма по приводу деяких приватних явищ і феноменів, наприклад, такого, як самогубство. За його спостереженнями, самогубства зустрічаються частіше серед тих груп, де соціальна згуртованість слабкіша, ніж серед груп з тіснішими соціальними зв'язками. При цьому важливу роль грає сімейний і релігійний статус.

Таким чином, для Дюркгейма предмет соціології є суспільство як об'єктивна сукупність інститутів, що визначають тип солідарності, вивчати який слід на основі соціальних фактів, що виявляються за допомогою об'єктивних методів. Об'єктивний метод в соціології передбачає існування соціальних фактів як способів дій, поширених у всьому суспільстві і примусових по відношенню до індивіда; їх можна виявити, спираючись на теоретично обгрунтовані способи отримання емпіричних даних. Дослідження Дюркгеймом типів і причин самогубства стало зразком теоретично орієнтованого емпіричного дослідження.

У творчості німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920) проблеми методології придбали, по суті, значення для розуміння предмету соціології. За Вебером, головне завдання соціології полягає в тому, щоб зрозуміти внутрішні сенси своїх об'єктів (будь то суспільство, організація або індивід), їх значення для людей; це має бути не позитивістсько-описова, а розуміюча соціологія.

Вебер намагався розробити об'єктивну і вільну від цінностей соціологію, для чого детально і детально розглядував в своїй основній праці ціннісні системи і їх розвиток[2,150].

На думку Вебера, найосновнішим поняттям соціології є з'являється поняття соціальної дії. Це така дія, яка співвідноситься з поведінкою навколишніх людей і враховує їх поведінку. Вебер підкреслює, що тільки усвідомлення свідомості чужої дії допомагає нам зрозуміти її. Зміст дії диктується її сенсом. З погляду наукової соціології, сенс дії повинен розумітися дослідником, а не досліджуваним. Мова йде про методику «розуміння ».

Згідно згідно з Вебера, соціологія представляє собой науку, головним об'єктом якої є з'являється соціальна дія, її «хід» і її наслідки. Він підкреслював, що соціологія розробляє типізацію дій і подій, а також їх спільні закономірності. Ідеальні типи, якими оперує соціологія, допомагають визначити і впорядкувати причини дії.

Соціальна поведінка є: а) уніфікована поведінка, б) поведінка, детермінована навколишніми людьми[5,14].

Соціальне відношення — широкий і багатозначний термін. Соціальними стосунками є з'являються, наприклад, любов і дружба. З іншого боку, економічний обмін, конкуренція і конфлікт також базуються на соціальному відношенні. По Веберу, соціальне відношення лежить і в основі влади, — це ієрархічне соціальне відношення, а не властивість суб'єкта або суб'єктів.

Аналізуючи розвиток капіталізму, Вебер прийшов до висновку, що на економічну ситуацію роблять вплив релігійні цінності, в особливості протестантизм, і найбільшою мірою напрям кальвінізму. Адже в світі цінностей протестантизму домінують працьовитість, економічна діяльність, то ж в практиці капіталізму як соціально-економічної формації. Ця теорія протилежна теорії Маркса, згідно якої продуктивні сили і виробничі стосунки визначають все, навіть релігію.

Вебер висловив також деякі оцінки такому явищу, як бюрократизація суспільства. На його думку, вона є з'являється результатом раціоналізації соціальної діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7