Курсовая работа: Тоталітарний режим на Західній Україні

Усі політичні партії, окрім комуністичної, були заборонені, а також громадські інституції неполітичного спрямування. Політика войовничого атеїзму відштовхнула частину населення, яка радо вітала прихід нової влади.

У широкомасштабних акціях тоталітарного режиму важливе місце зайняла ліквідація Української греко-католицької церкви, яка у 1944 р. мала 3040 парафій, 4440 церков, низку періодичних видань, авторитетне Василіянське видавництво “Місіонер”, Духовну академію, п`ять духовних семінарій. Її очолював досвідчений громадський діяч, митрополит Андрей Шептицький, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священиків. Після його смерті влада розгорнула наступ на церкву: навесні 1945 р. арештовано всіх єпископів і сотні священиків, під контролем партії і НКВС створено ініціативну групу для організації повернення УГКЦ в лоно православ`я під юрисдикцією Москви. Львівський «собор» 1946 р. прийняв нав’язане рішення про ліквідацію УГКЦ. Більше тисячі священиків, які відмовилися перейти у православ’я, репресували. Втім, немало священнослужителів перейшли у підпілля. [19, 107]

У перші місяці встановлення радянської влади окремі партійні працівники намагалися апробованими на території СРСР методами вести боротьбу з «релігійним дурманом». Проте, зустрівши масовий опір населення, влада перейшла до політики вичікування, зміцнення своїх позицій. У цілому, релігійне питання було відкладене на перспективу. У партійних документах знаходимо широке обговорення «розмови священика із представником влади»: «... Один піп заявив голові сільради, що релігія тут настільки сильна, що ми Вам будемо вказувати, що робити, а не Ви нам» [19, 107]. Молоді партійні функціонери, які виховувалися в Радянському Союзі в атмосфері безбожництва й войовничого атеїзму були здивовані, наскільки західноукраїнський народ був «побожним і віруючим». Їх дивувало, що при зустрічі було прийнято цілувати руку священику, а українці-галичани обов’язково віталися словами «Слава Ісусу Христу!» – «Слава навіки Богу!».

У сільській місцевості обов’язково віталися з незнайомою людиною. Суспільний світогляд тоталітаризму, побудований на марксистсько-ленінсько-сталінській теорії, зіштовхнувся з протилежною ідеологією, яка базувалася на релігійно-гуманістичних засадах, напрацьованих століттями. Отже, колосальний досвід, набутий більшовицькою партією за кілька десятиліть у плані знищення опонентів, необхідно було відкласти на перспективу.

1.3 Засоби ідеологічної боротьби органів комуністичної партії та їх діяльність у процесі утвердження режиму

Для проведення широкомасштабної політичної роботи з метою ідеологічного впливу на всі сфери духовного життя населення в західних областях України було створено величезний партійно-політичний апарат. Зокрема невелика волинська область мала в обкомі партії 94, в міськкомах і райкомах партії – 462, міськкомах і райкомах комсомолу – 74 штатних працівників. Крім того в органах преси – 76 осіб, з них 30 редакторів районних газет. Виконуючи завдання ЦК КП(б)У творити партійну інфраструктуру, партійні органи західних областей наприкінці 1945 р. звітували про функціонування 3452 партійних осередків, які об`єднували 33165 членів і кандидатів партії. Щоправда, місцеве населення становило серед них мізерну частку. Характерним показником була надзвичайно мала кількість сільських парторганізацій – всього 164 у 1947 р. Вимоги ЦК КП(б)У радикально їх збільшити у зв`язку з форсованою колективізацією села не були виконані внаслідок спротиву селянства під проводом ОУН-УПА. [17, 210]

Під керівництвом ЦК КП(б)У партійні органі західних областей України здійснили низку широкомасштабних ідеологічних акцій скерованих проти національно-визвольного руху з метою підірвати моральний дух УПА і оонівського підпілля. Однією з найбільших була пропаганда звернень уряду і ЦК Компартії України до повстанців і підпільників у 1944-1945 рр. Текст лише одного з них у листопаді 1944 р. було видруковано і розповсюджено накладом 820 тис. примірників. Для ідеологічного забезпечення мобілізації в Червону армію була скерована діяльність всього партійного апарату. Зокрема в Тернопільській області проведено 1038 зборів, здебільшого в сільських місцевостях. Під час проведення перепису населення у лютому 1945 р. Рівненський обком партії розповсюдив 140 тис. звернень до населення, текстів наказів наркома В.Рясного та ін. [20, 322]

Великою політичною акцією партійних органів західноукраїнських областей стали вибори до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 р. На масово-політичну роботу серед населення було мобілізовано величезний апарат агітації і пропаганди. Лише у Станіславській області діяло 21640 агітаторів і пропагандистів. Заходами обкомів партії для забезпечення проведення виборів залучені війська Львівського і Прикарпатського округів. Лише ПрикВО утворив 3500 сільських гарнізонів та виділив 604 політпрацівника. [24, 73]

Значну увагу приділяли партійні органи ідеологічній роботі в системі освіти. Вперше в історії регіону були відкриті 6564 школи з українською мовою навчання. Восени 1944 р. у Львові відновили діяльність університет і шість інститутів. Усі навчальні заклади, особливо вузи, були укомплектовані професорським і викладацьким складом, який прибув головно із східних областей України або інших республік і який діяв під суворим партійним контролем. Зокрема в 1949 р. в 12 вузах Львова із 1529 професорів і викладачів місцевих було лише 327. [24, 75]

Більшовицькі керівники області, спираючись на інформацію своїх спецслужб, робили реальні висновки про політичну ситуацію в краї. Вона зводилася до того, що «треба витягати націоналістів із підпілля на сонечко, розвінчувати і бити цих людей. Контрреволюція «крєпко» підняла голову. Що характерно? Те, що всі націоналісти об’єдналися. Вже немає бундівців, радикалів, ні партій всяких інших відтінків. Вони працюють єдиним фронтом. Що ще характерно? Поляки блокуються з націоналістами під спільним лозунгом боротьби з більшовизмом на території Західної України. Є факти, коли вони збираються разом з цілого ряду питань. Це абсолютно закономірне явище. Всяка контрреволюційна сволоч, якого би відтінку вона не була, підпорядкована одній меті – боротьбі за капіталістичну економіку, за капіталістичне панування. Навіть єврейські організації і ті ідуть єдиним фронтом. Як це не дивно, але вони блокуються з польськими і українськими націоналістичними партіями, особливо сіоністська партія поалейціон. Вони ідуть єдиним фронтом проти більшовиків, проти Радянської влади» [24, 77-78].

Об’єктивно акцентувалася увага на тому, що «вони релігію вважають основною ланкою, за яку можна взятися і вести свою ворожу роботу, адже у них все вибито із під ніг, а релігія залишилася» [там само]. Товариш М. В. Груленко наголошував своїм підлеглим однопартійцям: «Попи ведуть відкриту контрреволюційну роботу в церквах і костелах. Їх проповіді направлені проти Радянської влади. Я не хочу вас направити на те, що давайте ксьондзів бити. Прийде їх черга. Але тут треба зробити все грамотно. Треба вчитися на окремих фактах. Щодо землі. Зараз давайте не відбирати землю у попа. Через відомий проміжок часу ми попа розкладемо так, що від нього нічого не залишиться» [24, 79].

Ідеологічна робота більшовицької партії в масах була покликана стати «контрударом» релігійним щотижневим проповідям у «культових спорудах», яких нараховувалося, за нашими підрахунками майже десять тисяч (українські церкви, польські костели, єврейські синагоги). Агітаційно-масова робота розгорталася шляхом проведення велелюдних мітингів і демонстрацій. Кожен член ВКП(б) був зобов’язаний брати активну участь у читанні лекцій, проведенні різноманітних бесід із місцевим населенням, роз’ясненні положень «найпередовішої, найдемократичнішої Сталінської Конституції» тощо. Поповнення рядів більшовицьких західноукранських первинних партійних організацій відбувалося головним чином за рахунок надісланих «перевірених бійців партії» з інших областей України, які займали там найрізноманітніші посади. Так, із розглянутих нами 256 анкет делегатів першої Станіславської обласної партійної конференції, що відбулася 24 квітня 1940 р. з правом ухвального голосу, у графі під номером 11 «Чи був в інших партіях?» і 12 «Чи належав до опозиційних та антипартійних угруповань, коли, де?» усі відповіді – «ні» [24, 82].

Справа «ідейного перевиховання» народних мас ускладнювалася відсутністю «провідної верстви» – робітництва, яке було нечисельним і за національністю у своїй більшості поляками. Західноукраїнські землі в промисловому відношенні залишалися відсталим краєм із домінуванням сільських аграріїв і відповідною індивідуалістичною психологією. Так, згідно з офіційними даними селяни становили 85,5 %, робітники – 6,2 %, ремісники – 2,9 %, торговці – 3,1 %, службовці й інтелігенція – 2,3 % [24, 83-84]. Ці обрахунки щодо соціального статусу населення можна ставити під сумнів, оскільки велика кількість біженців із території Польщі, окупованої німцями, вносила відповідні зміни в демографічну ситуацію краю. Однак у цілому явно домінувало сільське населення. Реальною владою на селі традиційно залишалася сільська громада – «схід поважних ґаздів» (за визначенням нової влади – «куркулів») на чолі зі священиками («попами») й учителями («сільською інтелігенцією»). Необхідно було врахувати й географічні умови – пригірську й гірську місцевість Карпат. Гірські жителі (гуцули) вирізнялися своєю віковою й неповторною в повсякденному житті самобутністю.

Велику, але малоефективну допомогу в справі ідейного виховання народних мас надавала армія, її політвідділи. Військові підрозділи, розташовані як у містечках, так і вздовж нового кордону, повністю контролювали територію Західної України. Окрім охоронних функцій, армія була покликана створювати ілюзію «широкої активності народних мас». Після проведення нею підготовки й самих виборів до Народних Зборів Західної України потреба в її всебічній роботі зростала. За відсутності первинних партійних осередків у сільській місцевості, при наявності двох-трьох десятків комуністів на район, які не спроможні були заповнити штатні посади апарату управління, саме військові частини РСЧА виступали як агітаторами, так і безпосереднім механізмом утілення суспільно-політичних заходів радянської влади [24, 89].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8