Курсовая работа: Тоталітарний режим на Західній Україні
·
перший – 17
вересня 1939 р. – 10 грудня 1939 р. (формування тимчасових органів влади під
безпосереднім контролем військових частин Червоної армії);
·
другий – 10
грудня 1939 р. – 3 лютого 1940 р. (перехід функцій тимчасових органів влади в
руки створених органів радянської влади на місцях);
·
третій – лютий
1940 р. – червень 1941 р. (розбудова партійних, радянських, правоохоронних і
господарських структур управління).
Червона армія за лічені дні взяла під свій контроль
територію Західної України, а також розбила й полонила окремі польські
військові підрозділи. В умовах військового стану розпочалося повсюдне
формування так званої «народної влади»: у містах і повітах – управлінь, у
волостях і селах – селянських комітетів «на чолі з комуністами» (яких тоді
реально нараховувалося 20-30 осіб на воєводство спеціально відряджених ЦК
КП(б)У, а волостей – більше сотні в кожному воєводстві). Ініціаторами їх
створення виступало безпосередньо командування Робітничо-Селянської Червоної
Армії (РСЧА). Для координації й об’єднання керівництва місцевими органами влади
Військова Рада Українського Фронту від 3 жовтня 1939 р. утворила в колишніх
воєводствах Західної України обласні тимчасові управління в складі чотирьох
осіб кожен із центрами у Львові, Станіславі, Тернополі й Луцьку. Під контролем
Червоної армії відбулися вибори до Народних Зборів Західної України (постанова
Військової Ради Українського Фронту за підписом командуючого Українським
фронтом командарма 1-го рангу – С. Тимошенка, членів Військової Ради
Українського фронту М. Хрущова, Борисова, Кожевнікова).
Усі заходи, які впроваджувалися в життя західноукраїнського
регіону тимчасовими органами управління, повністю відповідали політиці партії
більшовиків і радянської влади, яка прибула «на танках». Працівники
політвідділів військових частин і з’єднань, військові комендати в містах
одночасно виконували адміністративні, господарські, правові, «політико-виховні
та культурні» функції. Місцеве населення «правильно і заслужено» називало їх
«комісарами» [35, 24].
Більшовицькі партійні організації із самого початку були
зрощені з паростками «нової влади». Хоча постанова ЦК ВКП(б) «Про створення
первинних парторганізацій і оголошення прийому в партію» датована 1 жовтня 1939
р., тільки через три місяці після приходу Червоної армії відбулося створення
мережі партійних організацій Західної України на базі присланих (відряджених)
комуністів з інших територій УРСР і СРСР. У своєму послужному списку комуністи,
які прибули відразу із військовими частинами РСЧА, наголошували на тому, що
вони є «учасниками визволення трудящих Західної України» [35, 26].
Загальновідомо, що 27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної
України прийняли декларацію «Про встановлення державної влади», яку підтвердили
Верховні Ради СРСР і УРСР. Виходячи з рішень Президії Верховної Ради СРСР 4
грудня 1939 р., Президія Верховної Ради УРСР затвердила указ «Про утворення
Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і
Тернопільської областей у складі Української РСР», а 17 січня 1940 р. той самий
законодавчий орган ліквідував старий адміністративний поділ. Указом Президії
Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р. були реорганізовані тимчасові
управління й волосні комітети в міськради й районні виконавчі комітети. У
Станіславській області було створено 2 міськради, безпосередньо підпорядковані
облвиконкому, 37 районних виконавчих комітетів, а в районах створено 10
селищних і 720 сільських рад [9, 405].
Виходячи із цього, спеціальними рішеннями обласних
комітетів більшовицької партії здійснювався перехід функцій тимчасових органів
влади в руки новостворених органів радянської влади. Так, 3 лютого 1940 р. бюро
Станіславського обкому КП(б)У прийняло постанову «Про організацію сільських Рад
в області». Таким чином, на основі прийнятих постанов почали створюватися
районні й сільські Ради. Усього в західних областях України було створено 6
облвиконкомів, 202 райвиконкоми, 14 міських, 89 селищних і 4944 сільські ради
[4, 317].
Однак процес передачі влади тимчасових воєводських,
повітових, волосних управлінь і селянських комітетів у руки створених обласних,
міських, районних, селищних і сільських рад депутатів трудящих проходив
повільно з багатьох причин. Головна з них полягала в тому, що в мільйонних
масах міського й сільського населення необхідно було виявити своїх
прихильників. Окрім того, їх треба було ще й «виховати й організувати на
виконання політично відповідальних завдань». В архівних документах, зі слів
другого секретаря Калуського повітового комітету КП(б)У І. Г. Кучеренка,
знаходимо: «Треба сказати, що до керівництва селянськими та волосними
комітетами прийшли люди з невеликим досвідом роботи, з ними доводиться багато
працювати, по декілька разів роз’яснювати їх роботу. У нашому повіті партійна
організація – 39 ос. (32 члени і 7 кандидатів, 16 комсомольців)» [24, 36]. Аналогічною була ситуація в усіх
інших повітах краю. У своїй більшості це були неграмотні люди, забиті нуждою,
вихідці з найбідніших верств сільського соціуму. У селянській психології
авторитет мали ті особи, які володіли «моргами землі», здобули освіту, служили при
війську, а особливо священицтво.
Важливим
заходом для форсованої радянізації регіону влада вважала зміну демографічного
стану шляхом заселення його росіянами. З 1944 р. сюди прибуло близько мільйона
осіб, з них на Львівщину майже 600 тис. Переважна більшість осідала в містах,
зайнявши керівні посади в партійних, радянських, господарських структурах,
насамперед в органах НКВС і НКДБ. Створюючи для росіян сприятливіші побутові
умови, режим використовував їх у механізмі насильницької радянізації. Опорою тоталітарного
режиму був також офіцерський корпус Львівського і Прикарпатського округів,
серед яких росіяни становили більше як 60 %. [24, 38]
Первісна оцінка радянської влади як
«визволительки», аморфної та «примітивного розгардіяшу» поступово змінювалася.
За кілька місяців свого утвердження тоталітарний режим сталінського зразка
швидко опанував ситуацію як у містах, так і в сільській місцевості.
Адміністративно-командні методи керівництва заповнили всі сторони життя.
Усеохопний контроль партійно-радянської влади, свавілля спецслужб розкрилися у
всій своїй сутності. «За
кілька тижнів після приєднання НКВС установив контроль над усіма сферами життя.
Масові арешти було проведено вже в другій половині жовтня 1939 року, і в
1940-му кількість їх зросла. Заарештовували переважно польських військових
офіцерів, землевласників, бізнесменів, поліцаїв і членів довоєнних польських
організацій, таких як скаути й «Союз стрільців». Іноді людей арештовували
невмотивовано. У великих і малих містах у в’язницях сиділи тисячі. НКВС
заарештував українських політичних лідерів і членів українського
націоналістичного підпілля. Тисячі українських активістів тікали до окупованої
німцями Польщі» [29, 5].
Резонансною в номенклатурних колах стала «справа
Адамовського», яка фігурує в низці тогочасних партійних документів. Спеціальна
постанова Станіславського обкому КП(б)У «Про антипартійні дії члена партії –
Адамовського П.І.» від 16 грудня 1939 р. показово обговорювалася в партійних
осередках і державних, правоохоронних, господарських органах управління.
Проведеною обкомом КП(б)У перевіркою було встановлено, що член КП(б)У П. І.
Адамовський у своїй роботі на посаді голови комітету Ляхівської волості
Станіславського повіту припустився ряду «антипартійних явно провокаційних дій».
У селі Ляхівці П. І. Адамовський, окрім «селянського комітету», організував
селянський «комітет незаможних селян – КНС», які широко практикувалися в кінці
20-х – на початку 30-х років ХХ століття під час колективізації України.
Організація КНС викликала незадоволення в середняцькій частині села й «була
підставою до активізації ворожих дій куркульської верхівки проти заходів
радянської влади». [34, 51]
Згідно з розпорядженням комуніста П. І. Адамовського,
співробітники волосного комітету тт. Оніканюк і Бесараб 7 грудня на зборах
селян села Ляхівці, на яких були присутні 170 громадян, «приступили шляхом
складання списку і відібрання підпису бажаючих – до організації колгоспу». [34,
55] При записі від імені П. І. Адамовського ці уповноважені влади обіцяли дати
кожному селянину хату, корову, один гектар землі та 12 кілограмів хліба на
трудодень. Список із підписами бажаючих вступити в колгосп нараховував 77 осіб.
Уже 9 грудня для розміщення комісії з переобліку військово-зобов’язаних він
видав розпорядження «попу села Саджево Ляховецької волости Нікитину» такого
змісту: «Волосний комітет приказує Вам звільнити дім в 24 години до
розпорядимости військових частин. Зарядження це видається на тій підставі, що
дім, котрий Ви замешкуєте, являється державною власністю». Отримане «розпорядження
піп Нікитин використав для своїх провокацій, зібрав віруючих, які в кількости
до 200 чол. при переїзді в Саджево 10 грудня Адамовського із співробітниками
волосного комітету Кецея і Мутровича, з контрреволюційними викриками накинулись
на них, побили Кецея і Мутровича. Адамовський сховався у приміщенні театру». З
метою розсіяти натовп П. І. Адамовський, зустрівши іншого священика – Надрагу,
– з погрозами наказав йому заспокоїти натовп селян. Священик Надрага використав
це у своїх «провокаційних цілях», звернувся до селян із такою промовою:
«Селяни, всяка власть від бога і радянська власть теж прислана богом, а тому я
Вас прошу розійтись по домам, а не то я остаюсь заложніком, мене арестують» [34,
63-64].
Указані «недоліки в роботі» П. І. Адамовського «являються
нічим іншим як ґрунтом для активізації класового ворога, націоналістів усіх
гатунків, які й використали у своїх контрреволюційних цілях безхребетність та
політичну сліпоту Адамовського». Тому бюро обкому КП(б)У ухвалило: «За
допущення антипартійних, явно провокаційних дій: організацію «комітету
незаможних селян», організацію колгоспу провокаційним методом, за намагання
виселити попа з житлового будинку, що викликало обурення віруючих, П. І.
Адамовського, члена КП(б)У з 1932 року з членів партії виключити. Зобов’язати
обласного прокурора тов. Гладкого негайно провести слідство на Адамовського для
притягення його до судової відповідальності» [34, 68].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 |