Курсовая работа: Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн
Особливу цінність мають порівняльно-наукові
дослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі і
педагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєї
педагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції і
категорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалювання
власних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.
Порівняльна робота рідко активізовувалась у
нас в останні 10 - 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж таки
поки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації,
змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:
підвищити науковий рівень (в тому числі і
педагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення,
аналіз, оцінку і використання досвіду;
охопити вивченням досвіду організації всієї
правової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремих
спеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом не
відокремлено, а в системних зв’язках і взаємозалежностях;
забезпечити суворе наукове використання уроків
вивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпого
наслідування.
Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридична
педагогіка. Її завданням є:
дослідження досвіду вирішення педагогічних
проблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства в
діяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, в
роботі з персоналом правоохоронних органів;
вивчення історії розвитку і стану юридичної і
порівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнародних
порівняльно-педагогічних проектах;
порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжного
досвіду;
визначення можливостей, шляхів і умов
використання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем і
педагогічного супроводження процесу використання в Україні.
Перше враження від знайомства із зарубіжним
досвідом - багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликає
цікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге - велике різноманіття, причому вузловим
питанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішується
за принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коли
виявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але в
одній і тій же країні.
Отже, це підштовхує до здійснення
порівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічної
роботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідження
самої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною,
використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення для
порівняльної педагогіки мають кілька методів:
описовий - вимагає точності, об'єктивності,
угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадження
необхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення
одиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражається
в послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;
історичний - передбачає аналіз генезису й
особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню
сучасного стану вивчення педагогічних явищ;
соціологічний - припускає оцінку відповідності
організації освіти потребам розвитку даного суспільства;
статистичний - характеризує аналіз і інтерпретацію
кількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, що
параметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;
порівняння - основний, за допомогою якого
виявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти,
роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічних
закономірностей.
У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичній
педагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використання
закордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розроблені
професором А.М. Столяренко [21, 458]. Ним визначений і комплекс можливих різних
підходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:
ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні
картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях
закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що
спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;
аналітико-інформаційний - виражається в
наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного
осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;
порівняльно-аналітичний - закордонний досвід
не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і
відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;
науково-прикладний - зв'язаний з науковим
обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного
досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних
рішень по реалізації досвіду;
впроваджуючий - виражає практичні шляхи
реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження,
вибір найкращих варіантів.
При порівняльно-педагогічній роботі виявляється
своєрідність зв’язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і
врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому
минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною
упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики
і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ’єктивністю
в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те,
що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”,
„загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші
наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і
слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної
роботи.
Принцип об’єктивності зобов’язує суворо
прагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіх
крайностей, суб’єктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговує
не тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном,
але головне - наукова коректність і практичний результат, який вони
забезпечують.
Принцип комплектності відображає об’єктивну
залежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні від
соціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних,
соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те,
що добре в одній країні - може бути неприйнятним в іншій. Кожна країна
по-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати її
унікальності.
Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу,
має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, пов’язаний з окремими
тимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому один
закордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого - час у нас ще не
настав.
Принцип системності полягає в тому, що цілі,
завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпечення
педагогічного процесу - завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи,
які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре
„звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.
Принцип протиріччя педагогічного досвіду
відображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.
Отже, розглянуті спеціальні принципи
порівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, що
використання зарубіжного педагогічного досвіду - „важке мистецтво”. Треба
навчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння не
зловживати ним.
Педагогіка в практичній діяльності поліції
країн Західної Європи
Величезне різноманіття різних концептуальних
схем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різних
країнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі,
які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеалам
демократичного, правового суспільства [30, с.118-123].
Перша модель - поліція „політиків-спостерігачів”
характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низьким
рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводження
співробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критики
суспільства, мають негативний імідж.
Друга модель - поліція „юристів-професіоналів".
Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Від
поліцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, а
компетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носить
адміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітника
регламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількість
арештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився в
соціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.
Третя модель - поліція „служіння суспільству".
Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), а
активну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючи
злочинність через вирішення проблем громадян і просування програми
самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейського
становиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", який
грає не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе
значення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичним
стандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважати
людей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситися
до людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальних
послуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди",
перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якості
лідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї,
працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціального
обслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу в
правоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту та
інтересам суспільства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 |
