Курсовая работа: Підприємництво в аграрній сфері
На рівні національних економік міжнародні
спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного,
приватного та змішаного підприємницького капіталу, а з іншого - як одна з
найбільш ефективних форм його імпорту. В залежності від ступеню зрілості
національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство
формується мотивація і політика щодо міжнародних спільних підприємств.
Спільне підприємництво сприяє створенню
прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин,
розвитку здорових конкурентних відносин товаровиробників, а також запобігає
монополізації економіки. У країнах, які проводять науково обґрунтовану
послідовну політику заохочення іноземної спільної підприємницької діяльності,
створюється середовище, сприятливе не тільки для іноземних, але й для
національних інвесторів і підприємців [2, 3].
Міжнародні спільні підприємства здатні позитивно
впливати на масштаби і темпи ринкової трансформації національних економік
приймаючих країн, розвиваючи умови і фактори їх міжнародної
конкурентоспроможності.
На мікрорівні міжнародні спільні підприємства
являють собою одну із найбільш поширених форм самостійного входження фірм у
зарубіжний ринок або різновид стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що
має певні переваги за рахунок синергічного ефекту від взаємодії
різнонаціональних партнерів.
Проблеми інтернаціоналізації, іноземних
інвестицій, теоретичні аспекти розвитку міжнародних спільних підприємств
досліджуються вітчизняними та зарубіжними вченими. Разом з тим, необхідні
подальші дослідження теоретичних і практичних питань розвитку міжнародних
спільних підприємств із акцентуванням уваги як на макроекономічних аспектах
регулювання іноземної інвестиційної діяльності, так і на поведінці суб'єктів
інвестиційного процесу у реальних умовах конкретних приймаючих країн.
Спільні підприємства (СП) слід розглядати як
нову для умов України форму господарювання і вид зовнішньоекономічної
діяльності, сформованої на принципах ринкової економіки, поєднання інтересів
вітчизняних і зарубіжних підприємців в її здійсненні. Основна мета, функції і
завдання СП, розташованих на території України, полягають у залученні в країну
іноземного капіталу і прогресивних технологій; підвищення на цих засадах якості
продукції робіт і послуг та ефективності виробництва, інтеграції країни в
світову систему господарювання. З цих позицій розвиток спільного з іноземними
державами підприємництва слід розглядати як реальний шлях виходу економіки
України з світової фінансової кризи та подальшої стабілізації.
Основними причинами, що гальмують розвиток
спільного підприємництва, знижують ефективність функціонування СП слід вважати:
економічну та правову нестабільність в країні, відсутність чіткої політики
сприяння розвитку пріоритетних напрямків СП з боку держави, необхідність
удосконалення правових і економічних важелів регулювання діяльності СП.
Соціально-політичне та економічне становище в
Україні поки що не дає можливості розраховувати на великі вкладення західного
капіталу в економіку.
Досягнутий рівень зарубіжного інвестування у
формі СП можна розглядати як початковий етап. Однак СП продемонстрували
дивовижну пристосованість навіть до тих несприятливих умов, які існують для
всієї економіки України. Більшість з них утримались в кризових для всієї
економіки умовах.
В цілому можна вважати, що СП поступово стають
невід'ємним елементом економічних відносин і одним з важливих факторів формування
ринкового середовища.
Центральним і місцевим владним структурам
пропонується створити особливо сприятливий режим для залучення великих
інвестиційних коштів у сферу матеріально-технічного виробництва.
У світовій практиці напрацьовано універсальний
набір заходів, які більшою або меншою мірою використовуються для залучення
іноземного капіталу. Серед них найбільш сприятливими є такі методи стимулювання
іноземних капіталовкладень [4, 5]:
- податкові стимули: встановлення прямих
додаткових пільг, відстрочка сплати податків за інвестування капіталу; стимули,
пов'язані з амортизаційними відрахуваннями; "податкові канікули", які
встановлюються на строк від 2 до 10-15 років; звільнення від сплати митних
процедур по імпорту обладнання, сировини, комплектуючих виробів;
- фінансові стимули: різного роду субсидії,
позики, кредити і гарантії їх надання, державне страхування;
- нефінансові стимули, спрямовані на створення
загальних умов ефективного функціонування іноземного капіталу;
- забезпечення необхідними факторами виробництва,
інформацією та службами управління щодо розвитку транспорту та інших
комунікацій.
Створення сприятливого інвестиційного клімату
- головна умова успішної політики залучення та використання іноземного капіталу
в економіці України. Для забезпечення стабільної правової основи функціонування
іноземного інвестора пропонуються її окремі основні елементи, а саме:
забезпечення прав власності на землю або права отримання 99-річної оренди землі
під будівлями, спорудами, підприємствами при їх купівлі, покращення податкових,
митно-тарифних умов для іноземного партнера, гарантування їх стабільності на
період 5-7 років, застосування пільг, спрямованих на зменшення ризику втрати
капіталу, розробка особливого режиму участі іноземних інвесторів у
приватизації, розширення практики двосторонніх домовленостей про взаємний
захист інвестицій, розширення взаємодії з міжнародними організаціями, які
займаються питаннями інвестиційного співробітництва, особливо з Міжнародним
агентством по гарантіям інвестицій (МАГІ), Міжнародним банком реконструкції та
розвитку та Міжнародною фінансовою корпорацією.
Для стимулювання діяльності СП необхідна
послідовна державна стратегія, а саме [6, 7]:
- варто відмовитися від орієнтації на
підтримку та стимулювання всіх без виключення СП, в особливості націлених на
гігантські проекти, що потребує значного відволікання з народногосподарського
обігу матеріальних та фінансових ресурсів;
- варто заохочувати на рівні державної
політики першочергове залучення іноземного капіталу до будівництва та реконструкції
підприємств, що випускають гостродефіцитні та конкурентоспроможні товари;
- не допускати створення СП, що випускають
продукцію, несумісну із міжнародними стандартами;
- за допомогою різноманітних стимулів
підтримувати та заохочувати створення СП у високотехнологічних галузях,
пріоритетних для нашої економіки;
- створити розгорнуту організаційно-правову
систему, яка б була конкурентоспроможна по відношенню до інвестиційних режимів
інших країн, гармонізувати українське законодавство у відповідності з
європейськими стандартами;
- пріоритетним напрямком використання
зарубіжних інвестицій у межах СП повинен стати розвиток експортного потенціалу
України.
На мікрорівні із метою підвищення ефективності
діяльності спільних підприємств пропонуються наступні напрями удосконалення
системи управління:
1. удосконалення організаційної структури
управління СП;
2. підвищення професійного та інтелектуального
рівня управлінського персоналу;
3. оволодіння керівниками всіх рівнів
сучасними методами та стилями управління;
4. підвищення ролі сучасних засобів
автоматизованої обробки інформаційних даних в оптимізації ефективного
управління СП.
Проблема залучення іноземних інвестицій через
міжнародні спільні підприємства є найбільш актуальною для країн з перехідною
економікою. Регульований розвиток національно-зарубіжних спільних підприємств
створює нові джерела ефективного зовнішнього фінансування, забезпечує доступ до
сучасних технологій і передового управлінського досвіду, насичує споживчий
ринок якісними товарами та послугами, розширює експортні можливості.
Впровадження запропонованих пропозицій та
рекомендацій щодо вдосконалення діяльності спільних підприємств сприятиме
підвищенню ефективності інвестиційної діяльності та прискорить поступ
економічної реформи в Україні.
Висновок
Досвід аграрних перетворень в Україні
переконливо свідчить про недостатнє теоретичне обгрунтування проблем
трансформації відносин власності, входження в ринкову економіку і розвиток
підприємницької діяльності. Важливе значення має розробка методології і
об’єктивний аналіз практики, виявлення переваг і недоліків тих чи інших видів
підприємницьких структур, розробка пропозицій і підходів до їх формування і
функціонування, побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.
Ринкові відносини формуються під впливом
саморегулюючих і регульованих економічних механізмів, їх співвідношення може
сприяти створенню стимулів для організації ефективного виробництва з метою
отримання прибутку. Забезпечення прибутку, орієнтація на попит і конкуренцію
стимулюють виробництво і є методом для запровадження інновацій.
Організаційний аспект підприємницької
діяльності в аграрній сфері полягає в забезпеченні:
високого життєвого рівня сільськогосподарських
товаровиробників;
через розширення виробництва та високої купівельної
спроможності населення;
через зайнятість і оплату праці.
Стосовно сільського господарства суб’єктами
підприємництва виступають колективні сільськогосподарські підприємства,
фермерські господарства, кооперативи, господарські товариства з різним ступенем
відповідальності, інші приватні формування, державні підприємства. Основними
напрямами формування цих суб’єктів є приватизація майна радгоспів і
реструктуризація колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств.
Ключовим підходом до цього є орієнтація індивіда на задоволення своїх потреб і
інтересів через працю, здібності і підприємливість. Усвідомлення потреб
працівником через інтерес служить дійовим чинником задоволення цих потреб і
спонукає його до участі у підприємницькій діяльності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |