Курсовая работа: Підприємництво в аграрній сфері
Курсовая работа: Підприємництво в аграрній сфері
План
Вступ
1. Підприємництво в аграрній сфері
1.1 Аграрне виробництво як єдність продуктивних сил і відносин економічної
власності
1.2 Суб’єкти і об’єкти підприємництва в аграрному секторі
1.3 Рентні відносини та їх форми
1.4 Механізм реалізації аграрних відносин в умовах ринкової економіки
2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки
2.1. Загальна характеристика АПК в сучасних умовах
2.2. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових
господарських формувань в АПК
2.3 Аналіз ефективної діяльності різних форм господарювання
в АПК
2.4 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві
2.5 Фінансова підтримка аграріїв з бюджету
3. Перспективи розвитку АПК України
3.1 Проблеми та шляхи їх вирішення розвитку АПК в Україні
3.2 Іноземне інвестування в АПК України та його проблеми, економічні зв’язки
України
Висновки
Додатки
Вступ
Становлення в Україні підприємницької
діяльності відбувається в складних соціально-економічних умовах.
Сучасна економічна наука визначає
підприємництво як особливий вид діяльності. Вчені-економісти минулого виділяли
три фактори виробництва:
1)праця;
2)земля;
3)капітал.
Розквіт країн з ринковою економікою свідчить
про те, що економічні досягнення забезпечує вміла реалізація їх підприємницького
потенціалу як четвертого фактора виробництва. В законі України “Про підприємництво“
зазначено, що підприємництво – це самостійний, господарюючий,
статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу і
комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Перехід до ринку передбачає якісно новий стан
економіки, що потребує значних змін в організації виробничої діяльності. Ці
зміни полягають в розвитку вільного підприємництва через формування
господаря-власника і становлення багатоукладної економіки.
В теоритично-методологічному плані вихідною
позицією вирішення проблеми є визнання різних форм підприємництва. Це вимоги
будь-якої економіки, діяльності і господарювання об’єктивно необхідні в
аграрному секторі. При цьому лише посилання на зарубіжний досвід не може
відправним моментом для вирішення проблеми.
Ринкова економіка передбачає наявність права
власності, відповідної системи обліку та культури підприємництва.
Підприємство створює конкурентне середовище
через стимулювання господарської активності запровадження нової техніки і
технології. Через основну мету – одержання прибутку – воно сприяє розвитку
перспективних напрямів господарської діяльності, отже з важелем зміни структури
економіки, сприяє раціональному використанню ресурсів та забезпечує стимули до
високоефективної праці. Працівники,які мають власну справу і є власниками,
якнайбільше заінтересовані в якісній і високопродуктивній праці, порівняно з
найманими працівниками. Велике значення має форма організації підприємницької
діяльності і корпорації.
В Україні підприємництво здійснюється в
будь-яких організаційних формах на вибірВ цій курсовій зроблено спробу розкрити
соціально-економічну суть підприємництва і основні напрямки його розвитку в
аграрній сфері, особливості господарювання в сільському господарстві та його
національну специфіку, державну підтримку аграрних підприємств в Україні.
1. Підприємництво в аграрній сфері
1.1 Аграрне виробництво як єдність
продуктивних сил і відносин економічної власності
Підприємництво – основа розвитку економіки,
здійснення виробничої діяльності з фінансовою, моральною, та соціальною
відповідальністю. Але першоосновою є організація як система. Питанням
організаційного розвитку в економічній літературі приділяється значна увага.
Переважно досліджується суть підприємництва під кутом зору спрямування цього
процесу управління, існуючі концепції і методи стосовно організації розвитку
господарських формувань грунтуються невикористанні природної моделі
організації, які об’єднуються поняттям ”організаційний розвиток та зміни”
Прагнення людей до багатства закладені в них
природно і проявляються в усі історичні епохи. Шляхи задоволення цих природних
безмежних бажань досить різноманітні. На всіх етапах розвитку підприємництва
поряд з позитивними виявляються і його негативні ознаки. Нині такі явища, як
ухилення від оподаткування, тіньова економіка, недоброякісність продукції,
неправдива реклама тощо, більш завуальованих шляхів наживи, але суть залишилася
тією самою. При чому особливий прояв негативізму простежується в перехідних
економіках.
Більш широке поняття підприємництва було
відоме значно раніше: у XIII ст. Термін “підприємництво” використовувався в
Франції, однак діяльність підприємця вже не обмежувалася торгівлею.
Вивчення історичного процесу розвитку
підприємництва дає підстави зробити деякі висновки щодо специфіки дії
економічних, культурних та соціально-психологічних факторів в Україні.
1.Характерною для підприємства є функція
колонізації, освоєння нових земель. Менша порівняно з країнами Західної Європи
густота населення в більшості регіонів, наявність неосвоєних територій зумовлювали
підприємницьку функцію освоєння нових земель, послаблюючи увагу підприємців до
поліпшення кожної земельної ділянки.
2.Відсутність культу багатства, що породжувало
негативне ставлення до заможних людей.
3. Торгівля як провідний вид діяльності
підприємців.
4.Серед людських цінностей виділяються
колективізм, взаємодопомога, служіння вітчизні.
5. Меценацтво
6.Негативні риси підприємців-купців, що
проявляються в нечесності.
7.Відсутність державності. Український народ
тривалий час знаходився під пануванням інших держав, що не сприяло розвиткові
національного підприємства. Замість стратегічної орієнтації на успіх переважала
орієнтація на пристосування, виживання різними шляхами.
8.Національна особливість українського народу
працелюбство, однак не всім притаманна здатність до постійної напруженої праці,
а лише в короткий проміжок часу з великою віддачею сил і енергії, що
пояснюється особливістю природнокліматичних умов.
9. Общинновічеві засади устрою як ідеал.
Рушійною силою організації виробництва є
господарські формування. Згідно із Законом України “ Про підприємництво”
підприємництво здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір
підприємця (стаття 6).
Звичайно, нові колективні і приватні
підприємницькі структури, що утворюються в агропромисловому виробництві в
процесі реформування, не відповідають загальноприйнятим у світовій практиці.
Однак їх зміст можна реально оцінювати з позицій специфіки становлення ринкових
відносин.
Ефективність виробництва в окремому
підприємстві, з одного боку, залежить від його організаторів, а в умовах ринку
– від підприємців і результатів їх діяльності, а з другого – від працівників та
умов їх праці. Підвищення ефективності праці можливе лише тоді, коли інтереси
підприємств і працівників збігаються. Рушійною силою виробництва є підприємець,
що підтверджує приклад роботи окремих господарств, які очолювали керівники з
підприємницькими рисами.
Реформування відносин власності сприяє появі
нових мотивів до виробничої діяльності, які грунтуються на забезпеченні
відповідних ринкових умов: вільний вибір форм підприємницької діяльності,
розвиток конкуренції і обмеження і обмеження монополізму, високий рівень
розвитку горизонтальних зв’язків, обмеження втручання з боку держави у
господарську діяльність держави.
Таким чином, підприємство є економічною
категорією, для визначення якої пропонується такі методичні підходи:
1.Підприємництво є особливим типом людської
діяльності, яка стратегічно зорієнтована на успіх, отже, перш за все на
отримання прибутку. Якщо нечесні шляхи збагачення задовольняють лише власні
потреби, то позитивна діяльність підприємця забезпечує задоволення власних
потреб і, опосередковано, суспільних. Цільова орієнтованість на успіх вимагає
постійних новацій і реалізується через пошук та реалізацію нових можливостей, задовольняючи
цим нові суспільні потреби, замовляючи динамічне суспільне зростання.
Врахування цього вимагає наявності відповідного комплексу умов для розвитку
позитивної діяльності підприємця, спрямованої на економічний прогрес.
Цей тип діяльності включає новаторство як
основний засіб діяльності, грунтується на ряді принципів і вимог, які
найповніше реалізуються при товарно-грошових відносинах, присутній на всіх
рівнях відтворення.
Економічний прогрес забезпечує, насамперед,
матеріальне виробництво. Підприємство як діяльність зорієнтована на прибуток
розвиватиметься переважно у тих сферах, де є можливість одержати найбільші
прибутки. Дане протиріччя вирішується економічними методами. Якщо встановлені
правила в суспільстві зумовлюють високу продуктивність у сферах обігу, то
підприємництво розвивається саме тут, а, значить, поза сферою матеріального
виробництва, і така підприємницька діяльність не приводить до економічного
зростання, не виконує функцію задоволення суспільних потреб, а лише не
чисельних прошарків населення.
Отже,перший узагальнений висновок: категорія
“підприємництво” – це система відносин між суб’єктами з приводу особливого типу
діяльності по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської
функції, стратегічно зорієнтованої на успіх.
2.Економічна категорія підприємництва відбиває
виробничі відносини, в основі яких лежать відносини власності. Підприємництво є
формою реалізації відносин власності і проявляється через систему інтересів.
3.Підприємництво є чітко персоніфікованим.
Суб’єктом підприємництва є людина не тільки з певними потребами та інтересами,
але особливим типом особистості. В економічній системі з широким запровадженням
ринкових регуляторів управління здійснюється переважно за допомогою економічних
інтересів. Цей постулат вимагає знання потреб та інтересів суб’єктів
підприємництва, їх природи, а також ступеня підпорядкованості і взаємозв’язку
інтересів кожного суб’єкта в суспільстві в цілому. В протилежному випадку
система економічних інтересів може призвести до занепаду виробництва, що
необхідно враховувати в перехідних економіках.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |
