Курсовая работа: Обдарованість у молодшому шкільному віці
Більшість
досліднтків проблеми обдарованості відзначають, що найбільший розвиток
інтелекту досягає в перші 20 років, при чому найбільше від 2 до 12 років, у
дорослому віці підйом відзначається від 17 до 20-30 років (дані по тесту
Вакслера WAIS) хоча ці дані піддаються критиці.
Результати
імпіричних досліджень вказують на тісний зв'язок інтелектуальної продуктивності
людей в 60-80 років з їх професією - деяеі інтелектуальні функції можуть
розвиватись навіть у похилому віці, однак з віком уповільнюються процеси
мислення.
Психологічний
аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість - це
комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і
мотивації. Інтелектуальні здібності превищують середній і високий рівні,
творчість проявляється у новому оригінальному підході до вирішення проблем і
завдань. Що стосується мотивації, то це - єдність емоційно вольових якостей:
інтерес до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Обровані люди
характеризуються наполегливістю, надзвичайно рпозвинутою працьовитістю,
глибоким і стьійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників
проблнми обдарованості - Н. С. Лейтес доводить, що працьовитість -
найважливіший фактор обдарованості.
Досить
нез'ясованим є питання обдарованості. В наш час введено поняття "емоційна
енергетика", що матеріальним носієм обдарованості. Це поняття відзначає
обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що забезпечується таким
матеріальним носієм, що на данному етапі розвитку наука ще не здатна розв'язати цю
проблему, і тому достатньо займатися практикою.
Підходячи до
проблеми «дитячі здібності і вік», важливо мати на увазі дані, що накопичуються
в психології, про вікову чутливість, тобто про ту особливу чуйність до
навколишнього, котра по-своєму характеризує кожен дитячий вік. Неоднаковість
вікової чутливості, зміна її рівня і спрямованості означають, що кожен період
дитинства має свої специфічні неповторні внутрішні умови розвитку і що з віком
відбувається не тільки збільшення розумових сил, але і їхнє обмеження, а те і
втрата деяких важливих особливостей пройдених вікових періодів.
2.2 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
ОБДАРОВАНОСТІ
Проблема обдарованості актуальна
протягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає
сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу
й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно
виявити і розумно використати. У зв‘язку з цим закономірно постає питання про
імовірність ідентифікації обдарованості, розв‘язання якого пов‘язують з
аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості. Але чіткого
означення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття
“обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто
порушуються питання про зв‘язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища
і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої
обдарованості та ін.
Виділяють такі аспекти вивчення
обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна. А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п‘ятьма
чинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальних
здібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два
основні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський
психолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту,
аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту
стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень. У ХVІІ ст.
представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобами
виховання можна сформувати геніальність. З
появою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових
можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й
на прогноз, тобто з‘ясування потенціалу дитячої обдарованості. Новітні вчення про обдарованість з‘являються у 50-60-і роки, що
було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема,
під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості
як особливий вид творчих здібностей—креативність. Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості було
закладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим та
ін. Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну
своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної
окремої особистості.
О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованості
бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно
працювати в будь-якій галузі життєдіяльності. В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення
здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності
сукупності здібностей. Темпераментні характеристики
також займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою є
праця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераменту
на інтелект. З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідком
поєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних
здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та
щасливого випадку.
РОЗДІЛ ІІІ
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
3.1 ОСНОВНІ
ЗАСАДИ
В
Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм
їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр
“Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С.
Костюка АПН України.
Методи
діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей
інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до
прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше
властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку
поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші,
глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.
У вихованні
обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які
повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові,
довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога
Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне
прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права
на свободу і самостійність.
У дошкільних
закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати
індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та
інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний
характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів;
сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок
самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.
Не менш
важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми.
Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати
динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в
собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги
можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а
передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними
людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із
суттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвитку
освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та
навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб
особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності
й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського
суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання
формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо
навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих
здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно
створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність
та навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу на
обдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційні засоби:
1)
виявлення обдарованості учнів;
2)
психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;
3)
залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах,
науково-творчих конференціях тощо.
3.2 СИСТЕМА
РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ
На
сучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системи
управління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечить
надання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреб
людини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводиться
важливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральними
якостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. За
останні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуття
дітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд,
надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює на
перспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатні
закласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один –
створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажання
відвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності є
розуміння наступних положень:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 |
