Курсовая работа: Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу
І з цього погляду метою шкільного курсу валеології є
формування високого рівня культури здоров'я школярів.
Засвоєння основних понять шкільного курсу валеології, вміння
ці поняття вживати в наукових та навчальних дискусіях, розуміння їхньої суті, а
також використання їх у побутовому спілкуванні дозволить учням виявити свою
освіченість із питань здоров'я та сформувати прагнення бути здоровими, що в
свою чергу, буде показником високого рівня культури здоров'я школярів.
Нині здоров'я людини визнається як один з найважливіших
соціальних чинників, що свідчить про загальне здоров'я суспільства, сприятливі
екологічні умови, ефективність системи виховання, освіти та організації
виробництва.
Під "здоров'ям" розуміють динамічний стан людини,
що забезпечує її повноцінне біо-соціальне функціонування, фізичну та
інтелектуальну працездатність, а також здатність до пристосування в довкіллі.
Слово здоров'я походить від англійського, що означає
завершеність, досконалість організації, тобто життєву надійність, гармонію
функцій, енергію і свободу від будь-яких напружень, скутості.
Вивченням здоров'я займається багато наук: педагогіка,
медицина, психологія, гігієна та ін. Створено спеціальну науку про здоров'я —
валеологію внаслідок усвідомлення значення проблеми оздоровлення людини,
суспільства, середовища перебування.
Академік Микола Амосов серед основних умов, необхідних для
здоров'я (крім щасливого життя, що стимулює бажання жити) називає: фізичні
навантаження, раціональ- не харчування, час і вміння відпочивати.
Отож здоров'я людини тісно пов'язане з її професією, фізичною
активністю, харчуванням, звичками, характером відпочинку, психоемоційним
станом, тобто її способом життя.
Значення фізичної активності в житті людини з'ясоване давно.
"Ніщо так не виснажує і не руйнує людину, як тривала фізична
бездіяльність", — казав Аристотель. Авіцена мудро зазначав, що
"людина, яка помірно і послідовно займається фізичними вправами, не
потребує ніякого лікування".
Фізичні вправи зміцнюють мускулатуру, покращують діяльність
серцево-судинної системи, зберігають рухомість у суглобах і міцність зв'язок,
стимулюють обмінні процеси, позитивно впливають на нервову систему, підвищують
опір організму простудним захворюванням, є профілактикою гіподинамії.
З поглибленням знань про здоров'я людини стає зрозумілим, що
фізичне тренування не може компенсувати наслідків шкідливих звичок і
неправильного харчування. Кажуть, що людина помирає не від певної хвороби, а
від способу життя. Тому неправильно дібрані вправи та організовані заняття,
надмірні фізичні навантаження можуть стати факторами ризику.
"Старий принцип — чим більше, тим краще, — пише Кеннет
Купер, — викликає серйозні сумніви, якщо він співпадає з голодуванням або
супермарафонськими пробіга-ми. Якщо ви будете пробігати більше 5 км п'ять разів
за тиждень, то ви прибіжите до чого завгодно, тільки не до здоров'я".
Микола Амосов зазначає, що у виникненні більшості хвороб
винні не природа і суспільство, а сама людина (її лінощі, жадібність,
нерозумність). Для того щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і
значні. Замінити їх не можна нічим. На щастя, людина настільки досконала
істота, що майже завжди може повернути здоров'я. На жаль, її зусилля зростають
з початком старіння і поглибленням хвороб. "Природа милостива, — каже
вчений. — Досить 20—30 хв за день занять фізичною культурою, але таких, щоб
пульс почастішав удвічі, а 40—60 хв. узагалі чудово".
Людина, яка займається 3—4 рази за тиждень одним з оздоровчих
видів гімнастики (ОВГ), не буде здоровішою від тієї, яка це робить тільки один
раз, але вільний час присвячує іншим видам рухової діяльності. Наприклад,
опитування учнів школи рухів у Швейцарії (О. Губарєва) показало, що крім 1—2
годин занять гімнастикою, вони приділяють від 4 до 12 годин за тиждень іншим
видам — прогулянкам, їзді па велосипеді, гірським лижам, тенісу, танцям,
плаванню [10,11].
"Коли м'язи в тонусі, — каже Коверт Бейлі, — в людини
більше сил, енергії, більше життя, а цс тому, що вона краще використовує їжу і
менше перетворює її на жир. У людей з низьким рівнем фізичної активності
відбуваються руйнівні переміни в організмі, які супроводжуються появою зайвого
жиру та зменшенням м'язів". Автор вважає, що в міру того, як м'язи
поступаються місцем жиру, зменшується не тільки процент їх маси, а й змінюються
хімічні процеси в решті м'язових волокон у бік зменшення потреби в калоріях. У результаті
жир виробляє жир. К. Бейлі пише, що єдиний засіб від повноти, — фізичні вправи.
Вони збільшують процент м'язової маси, змінюють її хімічний склад, активізують
метаболічні процеси. Все це призводить до більшого спалювання калорій навіть
під час сну.
Крім фізіологічного, фізичні навантаження чинять на організм
психологічний вплив, що проявляється в: зміні загального психічного стану,
самовираженні через рухову активність, намаганні проявити вольові якості,
психологічному комфорті щодо спілкування з оточуючими, досягненні і підтримці
професійно необхідного рівня діяльності систем тощо. Нехтування психологічним
впливом фізичної культури може звести нанівець її фізіологічну ефективність.
"Пора різко змінити в нашій свідомості ієрархію
цінностей. Хворіти з дрібниць невигідно ні нам, ні суспільству в цілому. Бути в
хорошій формі - вимога часу. З часом, — говорить Вільгельм Гумбольдт, численні
хвороби будуть розглядатись як наслідок безкультур'я, відсталості, хворіти
вважатиметься ганебним".
Нині в системі освіти, що склалася, пріоритет у формуванні та
зміцненні здоров'я, набутті знань і навичок здорового способу життя належить
фізичній культурі як інтегральному предмету, що синтезує в собі наукові знання
про здоров'я людини і дає змогу розв'язувати практичні завдання.
Учителі фізичної культури, тренери з видів спорту, викладачі
масових видів фізичної активності населення стають найголовнішими провідниками
знань, що визначають успіх пропагандистських заходів і наслідки боротьби за
здоров'я кожної людини і народу в цілому. Від їхньої професійної підготовки
залежить багато.
Проблема полягає в тому, що в межах однієї дисципліни нині
об'єднані науково-педагогічні спеціалізації, неподібні за завданнями, засобами
та вимогами. До них належать спорт вищих досягнень, масовий спорт, оздоровче
тренування, рекреація, психофізичний тренінг, заняття з корекції тіло-будови,
активне дозвілля. В зв'язку з цим доцільне введення спецкурсів, що дають змогу
з'ясувати можливості конкретних спеціалізацій (наприклад, аеробіки) в загальній
системі.
Структура та характеристика сучасних оздоровчих
систем
Формування індивідуального стилю здорового способу життя
вимагає використання різних засобів. Накопичений досвід народів і культур
засвідчує перевагу комплексного підходу до використання засобів фізичної
культури.
Усі системи оздоровчої гімнастики можна умовно поділити на
східні та європейські, а останнім часом й американські, що стали
інтернаціональними.
На відміну від східних (йога, цигун, ущу, східні єдиноборства
з системою етичних правил і фізичних вправ) європейські системи порівняно
молоді. Європейській та американській школам притаманна настанова на виконання
певних рухів, що впливають на окремі м'язові групи, суглоби, зв'язки. М'язовій
системі віддається першочергова роль у підтримуванні здоров'я. М'язовий
пріоритет здоров'я виражають і національні гімнастичні школи, що розвиваються в
Європі (німецька, шведська, сокольська).
Східні оздоровчі системи особливу увагу звертають на
комплексність тріади: рух, дихання і свідомість. Особливість східних систем
полягає в тому, що людина, яка прагне фізичної досконалості, повинна мати
високі моральні якості (чесність, доброту, любов до людей, повагу до вчителя,
благородство тощо) [14,12].
Розробки конкретних систем оздоровчого тренування на основі
м'язових пріоритетів порівняно молоді: методики гімнастики існують близько 200,
спортивних ігор — до 100, оздоровчого бігу (джоггінгу) — до 50 років. Крім
того, безперервно виникають і вдосконалюються наукові, індивідуальні та
авторські системи оздоровчого фізичного тренування:
система Лидьярда "Бігом від інфаркту"(трипалий
повільний біг як засіб розвитку і зміцнення кардіо-респіраторної системи);
японська система "Десять тисяч кроків до здоров'я";
система М. Амосова "Режим обмежень і навантажень",
"Тисяча рухів";
система К. Купера "Нова аеробіка". Заслугою лікаря
Купера є визначення енергетичної вартості різних видів рухової активності в
умовних одиницях, рекомендації щодо кількості очок, що можна набрати за
тиждень, які характеризують відповідний рівень здоров'я, розробка тренувальних
програм, що дають змогу підвищити рівень фізичного стану під час індивідуальних
і групових занять. Його рекомендації грунтуються на результатах значної
кількості спостережень та їх науковому аналізі;
духовна система "Дєтка" П. Іванова — система
фізичних загартовувальних вправ;
аеробіка Джейн Фонди — поєднання засобів гімнастики і ганців
з музикою. Найбільший успіх у популярізації ідей Купера припав на долю
американської кінозірки, яка вийшла па екран з комплексами танцювальної аеробіки,
написала книгу, що стала бестселером. Чарівна Джейн Фонда демонструвала на
американському телеекрані комплекси нескладних вправ, що виконувалися під
сучасну ритмічну музику інтенсивно, емоційно, без пауз для відпочинку. Рухове
тренування стало "хітом", виконувалося з великим задоволенням, за
короткий час захопило жінок багатьох країн світу;
калланетика Каллан Пінкней, розроблена американською
балериною, стала міжнародним бестселером. Це фізичні вправи на основі
статичного напруження і розтягування різних м'язових груп. Методика виконання
не має вікових обмежень і методичних пересторог. Рекомендована як жінкам, так і
чоловікам. Мета — корекція фігури та усунення недоліків тілобудови;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 |
