Курсовая работа: Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу
Активний розвиток засад охорони і збереження здоров'я
припадав на IX ст. — час утворення Київської держави та X ст. —
розповсюдження християнства.
Населення Київської Русі відзначалося високим рівнем
санітарної культури, її «Історії» Геродота {485—425 рр. до н. е.) згадуються
парові лазні, милоподібні речовини, використання з метою дезінфекції сірки,
техніка бальзамування. На Русі належна увага приділялася питанням зміцнення
здоров'я.
Онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний
трактат із 29 розділів («Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво,
сон і спокій», «Про лазню» тощо). Вже в XI—XII ст. при
Києво-Печерському монастирі існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія).
Ченці монастиря разом із наданням медичної допомоги приділяли велику увагу
питанням гігієни і санітарії у повсякденному побуті: харчуванні, використанні
питної води, видаленні сміття тощо. Великого поширення набули миття в лазнях,
гартування організму.
Середньовіччя характеризується розвитком гігієни, пов'язаним
із заснуванням академій та іменами видатних українських учених: Юрія Дрогобича
(Котермака), Петра Могили, Данила Са-мойловича, Хоми Борсука-Мойсеева та ін.
У 1593 р. на Львівщині була заснована Академія з медичним
факультетом (Замойська академія), де спільно з медичним факультетом
Паду-анського університету в Італії вивчали вплив житлово-побутових умов на
захворюваність гуцулів гірських районів Галичини.
Праці лікаря Юрія Дрогобича (бл. 1450—1494) висвітлювали
проблеми гігієни і профілактичної медицини. Під ім'ям Георгія Михайла сина
Доната з Дрогобича він закінчив Краківський університет, потім — Болонський в
Італії, де в 1478 р. став доктором філософії, а в 1482 р. —доктором медицини. З
1488 р. Юрій Дрогобич викладав медицину в Краківському університеті. Саме йому
належить одна з перших друкованих книжок з медицини, де висвітлені й питання
гігієни.
Відомий діяч православної церкви і просвіти, засновник
Києво-Могилянської колегії (1632 р.) митрополит Петро Могила (1597—1647)
приділяв увагу проведенню занять з медицини. У статуті цього закладу були
відповідні вказівки щодо дотримання правил гігієни [13,33].
Доктор медицини, член дванадцяти іноземних академій Данило
Самойлович (1742—1804) все життя працював в Україні і присвятив наукову
діяльність боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями. Він відомий
в історії країни як один з фундаторів системи профілактики цих захворювань.
Конкретні рекомендації
щодо гігієни харчування, одягу, приміщень містяться в медичних настановах для
військовослужбовців, автором яких був випускник Чернігівської колегії Юхим
Білопольський (штаб-лікар полководця О. В. Суворова).
Початок гігієні як окремій науковій дисципліні, що тісно
пов'язана з валеологією, дали твори Г. М. Леві, Естерлена (Франція), Е. Паркса
(Англія) та досягнення в галузі біології, хімії, математичної статистики,
мікробіології.
Плідний розвиток науки про чинники збереження здоров'я
відзначався в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.
Сучасна валеологія як наука про здоров'я здорових (за І.
Брехманом) може бути представлена у трьох іпостасях. Етимологічне — це «наука
про здоров'я», яка розкриває його вияви і сутність, базується на відповідних
валеологічних теоріях, розглядає здоров'я як багатовимірний феномен у його
цілісності.
Онтовалеологія
покликана на основі теоретичних знань реалізувати на практиці завдання
збереження і зміцнення здоров'я. Саме через це її називають практичною
валеологією.
Валеологія як галузь освіти об'єднує в собі
науково-теоретичні знання, практичні вміння і навички (онтовалеологічні),
освітні, що передбачають тісний взаємозв'язок процесу засвоєння валеологічних
знань з валеологічним вихованням, результатом якого є формування валеологічного
світогляду.
На відміну від гігієни та санології, предметом вивчення яких
є колективне та індивідуальне здоров'я, валеологія — це інтегративний курс, що
об'єднує багато «людинознавчих» дисциплін.
Зародившись разом із лікувальною медициною, гігієна досить
довго існувала як єдина профілактична галузь. Відповідно до принципу єдності
організму з навколишнім середовищем, який сформулював І. М. Сєченов (1863 р.),
гігієна вивчає колективне та індивідуальне здоров'я в постійному взаємозв'язку
з чинниками довкілля.
Засновник експериментальної гігієни в Англії Е. Парке
сформулював мету гігієни як науки, що переслідує велику і благородну мету —
зробити розвиток людського організму найдосконалішим, життя — найсильнішим,
згасання — найуповільненішим, а смерть — найвіддаленішою.
Формування вчення про санологію — науку про суспільне
здоров'я пов'язується зі змінами в стратегії охорони здоров'я в наш час.
Основою санології є концепція здорового способу життя як сучасного стрижня
профілактики захворювань [13,33].
Санологія не
абстрагується від вивчення та оцінки патології, закономірностей зміни динаміки
і структури існуючих показників здоров'я, вона має на меті знайти справжні
критерії та мірила саме здоров'я. Враховуючи основні закономірності виникнення
і розвитку хвороб в організмі (патогенез), санологія досліджує, виявляє
механізми і шляхи формування здоров'я (саногенез), узагальнює їх не лише до
рівня індивідуального, а й, що особливо важливо, суспільного здоров'я.
Най-гостріша проблема науки — формування суспільної думки на установку щодо
здорового способу життя.
Всі проблеми санології підпорядковані одно- му завданню —
розробці ефективних рекомендацій щодо охорони, примноження, відновлення,
підвищення рівня та якості здоров'я в оптимальні строки. Таке завдання
стосується лише перебудови охорони здоров'я як основної його стратегії.
Об'єктом вивчення валеології є здорова людина, а показником
стану здорової людини є категорія «здоров'я».
За визначенням ВООЗ, під здоров'ям розуміють стан повного
фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби
або фізичних вад. Здоров'я — це категорія соціальна, оскільки належить до
всього людського суспільства, і його характеристика потребує не тільки
біологічних, медичних, психологічних знань, а й філософських.
Закони і категорії діалектики, яка є теорією і методом
пізнання і перетворення особою навколишньої дійсності, не лише застосовуються в
процесі вивчення валеології, а й сприяють осмисленню причин, які породжують
негативні явища.
Валеологія має також свою предметну методологію, яка
виявляється в системі науково обгрунтованих методів і методик діяльності
закладів освіти.
На сучасному етапі розвитку суспільства науково-технічний
прогрес характеризується стрімким зростанням обсягу наукової інформації. Це, в
свою чергу, зумовлює необхідність упровадження нових дисциплін у систему
освіти, серед яких важливе місце займає валеологія. Програма цього курсу
спрямована на формування міцних теоретичних знань, а також на вироблення вмінь
та навичок школярів з питань культури здоров'я.
Успішне вирішення завдань навчального курсу пов'язане з
усвідомленням і засвоєнням учнями основних понять валеології. Зокрема, в
шкільному курсі валеології для 1 — 11 класів розглядають поняття здоров'я,
третій стан, хвороба, здоровіш спосіб життя, валеологія, культура здоров'я та
інші. З'ясуємо зміст цих понять.
Здоров'я. Здоров'я - це дарунок природи. Людина від природи
має високовдоскона-лений функціональний організм, оптимальної форми тіло для
життєдіяльності, з універсальним захистом від різних зовнішніх та внутрішніх
негативних впливів — холоду та спеки, ран та отрут, стресів та травм, голоду та
хвороб тощо.
Здоров'я — це стан зовнішньої та внутрішньої рівноваги людини
з самою собою та навколишнім світом на духовному, психічному і фізичному
рівнях. Здоров'я слід розглядати не статично, як щось придбане, що може
зберігатись тривалий час, а в динаміці змін зовнішньої та внутрішньої
рівноваги, у здатності адаптуватись у середовищі. Цей стан постійно змінюється
залежно від віку людини, довкілля тощо. Необхідно за ним слідкувати і
підтримувати його в рівновазі (як необхідно систематично їсти, щоб почувати
себе добре і не помирати від голоду). Потрібно вести здоровий спосіб життя.
Зовнішню гармонію з навколишнім світом слід розуміти так, що
людина почуває себе в рівновазі з середовищем проживання (температура повітря,
тиск та і тлі фізичні параметри землі, а також вплив різноманітних
випромінювань з космосу). А ще людина почуває себе комфортно у соціумі, при
спілкуванні з людьми, які приносять їй радість.
Під внутрішньою рівновагою організму людини розуміється
збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної,
дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня рівновага передбачає стан
психологічно адекватної поведінки людини та духовної цілісності особи, яка
свідомо керується в поведінці гуманістичними ціннісними орієнтаціями.
Розуміючи сутність здоров'я людини як систему, що має три
аспекти, визначимо їх.
Під духовним аспектом здоров 'я людини слід розуміти
цілісність особи, сформованість у неї гуманістичних ціннісних орієнтацій, що
забезпечують гармонійність у спілкуванні з навколишнім світом і самою собою.
Духовний аспект передбачає розуміння сенсу життя, усвідомлення цінності життя,
а також сформованість оптимістичного світосприйняття.
Психологічний аспект здоров'я означає збалансованість
психічних процесів, явищ та адекватні реакції людини на стан зовнішнього і
внутрішнього світу [5,47].
Під фізичним аспектом здоров'я розуміється оптимальне
функціонування всіх органів і систем організму людини — серця, шлунку, зубів,
легенів, м'язів тощо.
Людину та її здоров'я слід розглядати як систему з
пірамідальним принципом побудови, у якій виділяються три рівні: верхній —
духовний, середній — психічний, нижній — фізичний. У цій системі провідне місце
займає вершина — духовний аспект здоров'я.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 |
