Дипломная работа: Правове регулювання ринків фінансових послуг

Національний банк може відмовити банкові у видачі банківської ліцензії або письмового дозволу, якщо за результатами розгляду поданого пакету документів виявлено недостовірну або неповну інформацію або факт невиконання банком вказаних вище умов. Про відмову у видачі банківської ліцензії (письмового дозволу або ліцензій на виконання банківських операцій) Національний банк України повідомляє банк у письмовій формі із зазначенням причин відмови протягом місяця від дня отримання повного пакета документів.

Видана банківська ліцензія, письмовий дозвіл, ліцензія на здійснення окремих операцій не можуть передаватись третім особам. Банківська ліцензія, письмовий дозвіл, ліцензія на здійснення окремих операцій оформлюються на спеціальному бланку, підписується Заступником Голови Національного банку, який за розподілом функціональних обов’язків здійснює загальне керівництво Департаментом реєстрації і ліцензування банків і засвідчується відбитком гербової печатки Національного банку України.

Таким чином, розглянувши процес легітимації банків в України, проаналізувавши норми законодавчих актів і положень, якими він безпосередньо регулюється, а саме: Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 № 375 та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275, слід відмітити суттєву складність проходження цього процесу. Це не відповідає загальній концепції про спрощення будь-яких реєстраційних та ліцензійних процедур у сфері господарської діяльності. З одного боку, це можна пояснити, що діяльність банку спроможна поставити під загрозу платоспроможність будь-якого з його кредиторів, а надто – матеріальний стан вкладників – фізичних осіб. До таких наслідків не може призвести діяльність жодного з інших суб’єктів господарювання. З іншого ж боку, проходження банком систем подвійної реєстрації, одна з яких (державний реєстратор), на наш погляд, є формальною, тому що основна маса специфічної для банку документації розглядається структурами Національного банку України, який має і досвід і практику розгляду таких документів, є, з нашої точки зору непотрібним. Така процедура хоч і покликана спростити процедуру державної реєстрації юридичних осіб, однак для банків вона стане єдиною процедурою доволі нескоро: нормативно-правова база не налаштована для здійснення процедури державної реєстрації такого специфічного явища як банк. Національний банк залишається єдиним органом банківського регулювання та нагляду, якому, незважаючи на неодноразові спроби, не знайдено альтернативи.

Зважаючи на згадану вище концепцію спрощення легітимаційних процедур, пропонується спрощувати їх не за рахунок „вигадування” альтернативних органів, а спростити ці процедури всередині існуючої нормативно-правової бази, створеної Національним банком. Так, документи, що подаються для проведення державної реєстрації банку та документи для отримання банківської ліцензії (письмового дозволу) дублюються (бізнес-плани, прогнозні показники банківської діяльності, тощо), тому пропонується їх подавати один раз при здійсненні державної реєстрації банку; якщо співбесіда з усіма керівниками банку, які визначаються статтею 42 Закону України „Про банки і банківську діяльність” проводиться при погодженні їх на посаду, то проводити додаткові співбесіди у процесі ліцензування банківських операцій є не досить послідовним. Тому вимогу щодо проведення будь-яких співбесід у вказаному процесі слід виключити з тексту Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, а можливість вирішення будь-яких питань з метою уточнення будь-якої інформації залишається нормальною (не задекларованою в законодавстві) співпрацею працівників Національного банку України з працівниками банку, що бажає отримати банківську ліцензію та письмовий дозвіл. Тобто шляхом спрощення окремих елементів процедури легітимації банків України, остання буде спрощена і в цілому.

Розділ 3. Особливості правового регулювання створення інших фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій

3.1 Правові основи створення кредитних спілок, ломбардів та лізингових компаній та ліцензування їх операцій

На початку здійснення ґрунтовного аналізу правового регулювання створення та ліцензування операцій фінансових установ кожного виду, вважаємо за необхідне відмітити, що комплексний аналіз цього питання проводиться вперше, а специфікою здійснення аналізу є також і те, що майже відсутні юридичні наукові дослідження у цій галузі: публікації, навчальні наукові видання, матеріали доповідей на семінарах і конференціях з правових дисциплін.

Розпочати дослідження даного питання, з нашої точки зору, необхідно з вивчення процесу створення та ліцензування операцій кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній. Ці фінансові установи згруповані за принципом врахування основної їх функції – кредитування. Кредитування, що здійснюється кредитними спілками і ломбардами стосується фізичних осіб, лізингові компанії надають послуги з фінансового лізингу, який є своєрідним кредитуванням юридичних осіб.

Отже, кредитні спілки в Україні – це неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитні спілки є юридичними особами. Статусу юридичної особи кредитна спілка набуває з дня її державної реєстрації (ст. 130 Господарського кодексу України, ч.2 ст. 3 Закону України „Про кредитні спілки”).

Правові засади легітимації кредитних спілок в Україні встановлюються Законом України „Про кредитні спілки” від 20.12.2001 та нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: розпорядженням „Про затвердження Положення про внесення інформації про кредитні спілки до Державного реєстру фінансових установ” від 22.06.2004 № 1099 та розпорядженням „Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг” від 02.12.2003 № 146 (зі змінами і доповненнями). Необхідно зупинитись на аналізі назви останнього розпорядження Держфінпослуг, що до внесення у нього змін мало назву „Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки”. Ні нова, і попередня назви розпорядження, з нашого погляду, не можна вважати такими, що відповідають висновкам, зробленим за результатами аналізу співвідношення понять „ліцензування фінансових установ”, „ліцензування діяльності фінансових установ”, інших понять. Тому пропонуємо назву вказаного нормативного акту викласти в наступній редакції: „Про затвердження Порядку ліцензування операцій кредитних спілок на ринках фінансових послуг”. За текстом Порядку слова „ліцензування діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг” замінити словами „ліцензування операцій кредитних спілок на ринках фінансових послуг”.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про кредитні спілки” кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше, ніж 50 осіб, які мають бути об’єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об’єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Державна реєстрація кредитної спілки згідно з вимогами Закону „Про кредитні спілки” є доволі простою та чіткою. Державна реєстрація кредитної спілки здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, для її проведення необхідно подати:

-           заяву встановленого зразка про державну реєстрацію кредитної спілки;

-           протокол установчих зборів, до якого додається реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників кредитної спілки);

-           статут кредитної спілки, скріплений підписом голови спостережної ради кредитної спілки, достовірність якого засвідчується нотаріально;

-           копію платіжного документа про сплату реєстраційного збору.

Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг забороняється вимагати для проведення державної реєстрації кредитної спілки документи, що не передбачені ст. 8 Закону України „Про кредитні спілки”.

11 листопада 2003 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг було видано розпорядження за номером 115 „Про затвердження Положення про реєстрацію кредитних спілок”. Проте документ містив окремі неточності, що дещо ускладнювало процедуру реєстрації кредитних спілок, яка на той час була чітко розписана Законом, тому згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.06.2004 № 1099 Положення про реєстрацію кредитних спілок втрачає чинність і затверджується Положення про внесення інформації про кредитні спілки до Державного реєстру фінансових установ.

При вивченні норм Положення складається враження, що Державна комісія відмежовує внесення інформації про кредитні спілки до Державного реєстру фінансових установ від процедури їх державної реєстрації. Процедура державної реєстрації кредитної спілки не змінює своєї назви за текстом положення, однак, виявляється, що після державної реєстрації, кредитна спілка має ще набути „статусу фінансової установи”, і цій процедурі присвячено розділ ІІ Положення. Якщо розглядати вказані факти в контексті процедури легітимації кредитних спілок, то відокремлення одна від одної вказаних процедур пояснюється тим, що фінансовою установою будь-яка установа називатиметься після отримання відповідної ліцензії на право здійснення конкретних фінансових послуг. Однак аналізований нормативно-правовий акт розмежовує державну реєстрацію та „набуття статусу фінансової установи” саме в межах процедури державної реєстрації, а це прямо суперечить як вимогам Закону України „Про кредитні спілки”, так і вимогам власне Положення. В Положенні вказано поняття „набуття статусу фінансової установи” та „внесення інформації до державного реєстру фінансових установ” як ідентичні. Стаття 8 Закону України „Про кредитні спілки” містить норму, що реєстрація кредитних спілок здійснюється шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ. Тому здійснення зазначеного розмежування є неправильним і нелогічним, таким, що дещо спотворює та ускладнює всю процедуру державної реєстрації кредитної спілки. Розмежування вказаних понять складно пояснити також і з позицій Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, оскільки стаття 3 останнього передбачає можливість для встановлення спеціальним законом особливостей для реєстрації, зокрема кредитних спілок, а такі особливості передбачені Законом „Про кредитні спілки”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35