Дипломная работа: Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина

Слід зазначити, що правове виховання – це не тільки виховання правосвідомості, а ще й виховання правозахисника, який готовий до співпраці з громадянами щодо захисту прав і свобод людини.

Інколи виникає запитання: що дозволяє одному працівникові органів внутрішніх справ вистояти в найскрутніших, екстремальних умовах і здолати обставини і що заважає іншому, навіть у більш сприятливих умовах, дотримувати чинних норм або правил? Можна відповісти так: духовний стан.

Річ у тому, що моральні і суспільні цінності, які покладено в основу правових норм, стають недоступні працівникам міліції, якщо їм протидіє потік негативних емоцій, інтересів та відсутність культурно-естетичного виховання.

Правоохоронець, який на підставі наукового пізнання суспільних законів застосовує відповідні етичні й естетичні категорії, може вважатися культурною, освіченою особистістю. Формувати таку особистість правоохоронця і є завдання культурно-есте­тичного та морально-правового виховання.

Наприклад, добре відомо, що егоїзм і бездушність правоохоронця пов'язані з емоційною нерозвинутістю і заважають захисту прав людини. Тому мистецтво, сприйняття естетичного й етичного ідеалів розвивають глибокі моральні переконання у працівників правоохоронних органів, уявлення про добро та зло, справедливість тощо, поняття про належну поведінку, формують уміння передбачати наслідки своїх вчинків і усвідомлювати відповідальність за них. У суспільстві немає іншої такої організованої діяльності із розвитку почуттів, як мистецтво[vii]. У зв'язку з цим при розгляді проблем правового виховання увага, як правило, зосереджується на художніх творах так званої морально-правової тематики.

Слід зазначити, що мистецтво і знання про етичні й естетичні категорії – це не тільки засіб прямого виховання, але й накопичення духовності, що готує підгрунтя для бажаних морально-правових установок під час захисту прав людини працівником правоохоронних органів. Кожен твір мистецтва адресується гуманістичному началу і, безумовно, є джерелом естетичного та морального зростання, правового виховання.

У цілому в процесі виховання правової і моральної культури, формування поваги до прав людини найважливішим, на наш погляд, є подолання стереотипів тоталітарного мислення працівника правоохоронних органів, розвиток правосвідомості, зокрема щодо захисту прав людини за умови того, що працівники будуть суворо спиратися на:

– законність (складне соціальне явище, що значно впливає на право);

– певний рівень професійних знань і вмінь (вико­рис­то­вую­чи при цьому всі форми підвищення кваліфікації за профілем);

– ознайомлення працівника правоохоронних органів з діяльністю аналогічних служб за кордоном і з історичним аспектом їх утворення;

– повагу до права, яка приводить до особистої переконаності у правильності та доцільності дотримання юридичних норм і законів;

– усвідомлення значущості моральної цінності норм суспільства і засвоєння найбільш важливих прав, свобод і обов'язків, які, крім конституційного, отримали і міжнародне закріплення.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що формування і вдосконалення морально-правової культури сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості працівника правоохоронних органів, виробленню у нього необхідних морально-правових якостей, потрібних для захисту прав людини.

Формування морально-правової культури правоохоронця є безперервним процесом. Динаміка накопичення досвіду в цій галузі на сучасному етапі має свої особливості, які обов'язково потрібно враховувати при вихованні особистості в правоохоронних органах, щоб цивілізовано захищати права людини згідно з чинними міжнародно-пра­вовими нормами.

Гармонізація національної правової системи з правом ЄС є однією з найважливіших умов для поглиблення співробітництва з Європейським Союзом та поступової інтеграції до його лав (набуття статусу асоційованого або повного члена) будь-якої країни, що має намір увійти до його складу.

Питання про приведення національної правової системи України у відповідність із правовою системою Європейського Союзу набуває сьогодні неабиякого значення для розвитку української економіки, яка б отримала змогу розвиватись у єдиному європейському правовому полі. Зокрема, як відомо, саме питання невідповідності нашої правової системи європейському є ключовим чинником, який гальмує вступ України до Світової Організації Торгівлі.

І нарешті, адаптація правової системи, яка має створити причинну базу для майбутнього членства України в ЄС, є основним напрямком поступової інтеграції України до Європейського Союзу.

На сьогоднішній день робота по адаптації правової системи України до Європейської правової системи ведеться занадто в'яло. Держава робить лише вигляд роботи в цьому напрямку. Так, робота з адаптації правової системи України до правової системи ЄС має будуватися на основі єдиної системи її координації, планування та контролю. Виконання завдань з адаптації правової системи також неможливе без належної організації цієї роботи в усіх органах державної влади та без належного інформаційного, кадрового, наукового і фінансового її забезпечення.

Отже, в кінці даної роботи необхідно зазначити, що адаптація правової системи - це складне і багатовимірні явище, і майбутнє членство України в Європейському Союзі є не єдиною його метою. Розвиток національної правової системи у напрямку її зближення із правовою системою Європейського Союзу має забезпечити високий рівень підготовки в нашій країні проектів нормативно-правових актів, що, в свою чергу, допоможе створити ринкове соціально-орієнтоване законодавство, яке забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, піднесенню його до рівня держав-членів ЄС.

Процеси політичного, економічного та соціального оновлення суспільства, побудова демократичної правової держави потребують приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування державних інститутів України у відповідності з новими умовами їх діяльності та розвитку. Органи державної влади повинні забезпечити виконання вимог чинного законодавства щодо розподілу повноважень органів державної влади та здійснювати їх, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

Нестабільна ситуація щодо здійснення режиму законності та правопорядку потребує перегляд стратегічних напрямів та їх діяльності, пошуку нових підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Проведений аналіз, викладені в ході його факти дозволяють глянути на проблему прав людини в широкому контексті, з огляду на її сильні і слабкі сторони. Реальне положення справ тут багато в чому відрізняється від квітчастих декларацій. Звичайно, не слід впадати й в іншу крайність.

У зв'язку зі сказаним очевидна необхідність нового погляду на проблему прав людини, перекладу її в русло ділового обговорення в умовах доброї волі і міжнародного співробітництва, що сприяло б усілякому розвитку і розширенню розглянутого інституту.

Конкретним змістом подібного діалогу міг би стати цілий ряд перспективних питань, що вимагають першорядного рішення. У числі таких слід зазначити необхідність розробки глобальної концепції прав людини, що мала б усеосяжний характер і будувалася з урахуванням досвіду усього світу. Така концепція повинна охоплювати поряд з особистими, політичними і соціально-економічними права також колективні права чи права народів, повинна була передбачати необхідність захисту прав людини в періоди військових конфліктів, включати положення, спрямовані на боротьбу зі злочинністю і т.д.

Спеціальної уваги заслуговує питання про гарантії прав людини. Без розробки розгорнутої системи гарантій домогтися реального забезпечення прав людини, ліквідувати розрив між словом і справою, між юридичною нормою і життям неможливо.

У 1849 році Віктор Гюго в промові на відкритті Конгресу світу в Парижі вимовив натхненні слова: “Настане день, коли ти, Франція, ти, Росія, ти, Італія, ти, Англія, ти, Німеччина – усі ви, усі нації і континенти, не втрачаючи ваших відмітних рис і вашої чудової розмаїтості, усі нерозривно зіллєтеся в деякій вищій єдності й утворите європейське братерство... Настане день, коли єдиним бойовищем будуть ринки, відкриті для торгівлі, і розуми, відкриті для ідей... Настане день, коли гармати будуть виставляти в музеях, як зараз виставляють знаряддя катування, і люди будуть дивуватися, що таке варварство було можливе”.

Ідеї великого гуманіста переступили рамки двох століть, але і сьогодні світ усе ще не в змозі здійснити його мрію. Правда, прагнення перебороти бар'єри, що зберігаються, відчутне наростає, стає усе більш настійним. І одна з найважливіших умов реалізації великої мрії – розвиток міжнародного співробітництва в сфері забезпечення прав людини.

1.         Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. - М., 1979. – 53 с.

2.         Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан - М.,1972 – 76 с.

3.         Всеобщая декларация прав человека (принята на третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН 10 декабря 1948 г.). //  "Российская газета". - 1998.. -10 декабря.

4.         Гроций Гуго О праве войны и мира. - М., 1956. – 172 c.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19