Дипломная работа: Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина

Дипломная работа: Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина

магістерська робота

Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина

КИЇВ 2003

Зміст

Вступ............................................................................................................ 3

Розділ 1. Поняття правового статусу особи........................................... 7

Природа правового статусу особи............................................................. 7

Сучасне розуміння та елементи  правового статусу особи..................... 20

Конституційні принципи правового статусу людини  і громадянина в Україні Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина.............................................................................................. 32

Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні        39

Розділ 2. Гарантії реалізації та захист прав людини.......................... 43

Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні.............................................................................. 43

Міжнародний захист прав людини........................................................... 46

Розділ 3. Поняття правової системи...................................................... 52

Загальна характеристика правової системи............................................. 52

Правова система України.......................................................................... 61

Зближення правових систем,  як загальноєвропейський процес............. 69

Причини адаптації правової системи України до Європейської правової системи  72

Сучасний стан адаптаційного процесу..................................................... 77

Проблеми адаптації правової системи України до правової системи Європейського Союзу.................................................................................................................... 81

Розділ 4. Органи внутрішніх справ і захист прав людини................ 89

Юстиція та правоохоронні органи: сфера співробітництва.................... 89

Морально-правова культура працівників  правоохоронних органів щодо захисту  прав людини....................................................................................................... 93

Висновки................................................................................................. 102

Список використаних джерел.............................................................. 106

Издавна признается, что одним из важных

элементов защиты прав человека является расширение

 осведомленности населения в отношении

своих прав и способов защиты.

Бутрос-Бутрос Гали,

VI Генеральный секретарь ООН, 1992-1996

Тема даної роботи витікає з державної політики, яка спрямована на адаптацію законодавства України до норм Європейського права в сфері захисту прав людини і громадянина.

Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної та незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу. Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Частина ж перша ст. 8 Основного Закону України проголошує: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права”.

Проголошення незалежності Української держави абсолютно не означало її відособленості від світової економічної чи правової системи. Навпаки, сьогодні ми можемо констатувати факт становлення особливої національної правової системи, яка заснована на принципах правонаступності та гуманізму і відображає національні традиції та особливості суверенної Української держави.

Правова система кожної країни є відносно стабільною та динамічною залежно від змін, що відбуваються в суспільних відносинах, та появи нових сфер людської діяльності, які вимагають юридичного врегулювання. Більше того, в другій половині XX ст. одночасно із розвитком міжнародних відносин та глобалізацією виробничих і торгівельних процесів дедалі чіткіше помітна тенденція до зближення і навіть "переплетення" правових систем.

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ. Особливо це стосується тих, хто навчається у вищих закладах освіти, прагне стати юристом вищої кваліфікації.

Незважаючи на те, що у сучаснiй вiтчизнянiй юридичнiй науцi сформувалась досить обґрунтована точка зору, згiдно з якою побудову правової держави необхiдно розпочинати з захисту i забезпечення прав людини. Теорiя i практика прав людини має довгу i повчальну iсторiю, визначними вiхами на її iсторичному шляху є, зокрема, Декларацiя прав людини i громадянина 1789 р., Всезагальна Декларацiя прав людини 1948 р., Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi i культурнi права 1966 р., Мiжнародний пакт про громадянськi i полiтичнi права 1966 р. та iншi мiжнародно-правовi документи щодо прав людини, а отже вимагає постійної і пильної уваги в її вивченні та дослідженні і ніколи не втратить своєї актуальності.

Слід зазначити, що розвиток будь-якої держави визначається не лише досягненнями в економічній, політичній чи соціальній сферах, а й тими зрушеннями, що відбуваються у сфері правового регулювання. Саме воно і характеризує як напрями політики держави, так і реальність тих перспектив, що визначаються державою як програмні. Тому цілком правомірним є дослідження залежності між законодавчо проголошеними завданнями держави та рівнем правового їх забезпечення і реалізації.

В сучасному світі настає час, коли регіональні проблеми стають міжнародними, а вирішення їх виходить за межі систем права окремих національних держав і навіть за межі правових систем.

Цей процес називають глобалізацією відносин, і одним з наслідків його є поглиблення взаємодії між правовими системами. Приклади такої взаємодії вже не мають характеру поодиноких фактів: правова взаємодопомога, обмін правовою інформацією, освітня допомога в правничій сфері, діяльність міжнародних організацій з уніфікації права, прийняття двосторонніх і багатосторонніх конвенцій з правової взаємодопомоги стало взагалі буденним явищем у міжнародному спілкуванні держав.

Ось чому метою моєї праці стало дослідження поняття правової системи, правої системи України та можливості її адаптації до правової системи Європейського Союзу.

Природа правового статусу особи

Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання.

Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.

Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом в античні часи подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов’язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. Аналогічні ідеї виникали і на Сході. Зокрема, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н.е.) відстоював думку про те, що всі люди рівні перед небом, а держава є результатом їх угоди. Ряд гуманістичних принципів дало світу християнство, яке інтегрувало уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями. Спільними зусиллями багатьох поколінь накопичувався інтелектуальний матеріал, створювалося морально-філософське підґрунтя для утвердження в майбутньому всеперемагаючої ідеї прав людини [37].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19