Дипломная работа: Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина

– проведення експертами з прав людини тренінгу з роз'яс­нення завдань прийнятої урядом програми і засвоєння міжнародних документів щодо захисту прав людини з окремими професійними групами: суддями, адвокатами, урядовцями, працівниками поліції, юристами тощо;

– подання в Інтернет інформації, де і коли відбуваються тренінгові заняття, присвячені темі прав людини.

Участь у такому тренінгу урядовцям, юристам та іншим спеціалістам зараховувалася як курс підвищення кваліфікації і допомагала просуватися по службі.

Отже, проголосивши курс на побудову правової, соціальної держави, Україна відчула потребу прийняти програму виховання почуття правосвідомості та правової культури різних соціальних груп: службовців, юристів, усіх працівників правоохоронних органів.

Важливо створити змістовну програму з елементами на­вчаль­ної і виховної роботи з формування правової культури працівників правоохоронних органів. Їх правозахисна діяльність щодо захисту прав людини має відповідати концепціям Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та Загальної декларації прав людини (1948 р.), сприяти подоланню стереотипів патерналізму в правосвідомості людей.

Така програма повинна охопити:

– вивчення міжнародних документів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадські та політичні права, Основних принципів щодо ролі юриста, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Конвенції про права дитини, Мінімальних стандартів поводження з в'язнями тощо;

– усвідомлення гуманістичної сутності своєї діяльності із захисту прав людини;

– виховання політичної та правової свідомості, моральних переконань, поваги до права і звички дотримувати правові приписи.

Реалізація зазначеної програми з формування правової культури дасть працівникам правоохоронних органів знання про право і розуміння його сутності та принципів, сприятиме вихованню почуття поваги до закону, переконання в справедливості головних ідей права і гуманності правосуддя, звичку дотримувати правові приписи, потребу реалізації права відповідно до його змісту і цілей[ii]. Іншими словами, правова культура в цьому розумінні передбачає не тільки знання і розуміння права, але переконання щодо нього як значної соціальної цінності суспільства.

Визнаючи необхідність формування правової культури працівників правоохоронних органів через спеціальну програму, ми можемо розглянути деякі аспекти навчально-виховної роботи з працівниками ОВС.

Навчання обов'язково повинно включати пізнавальне структурування для того, щоб формувалась позитивна навчальна установка. Для того, щоб учасники навчального процесу не ігнорували заняття, проводиться ретельна підготовча робота, де визначаються предмет вивчення, мета та форма навчання.

Якщо відомі мета і предмет навчального матеріалу, то формами навчання працівників можуть бути:

а) службова підготовка (класична й обов'язкова форма навчання в правоохоронних органах);

б) дистанційне навчання (ефективне і допустиме за умови, якщо працівник має середню фахову освіту; ця форма дозволяє навчатися без відриву від виробництва);

в) навчання через співпрацю (як співпраця з правоохоронцями регіональних правоохоронних органів, так і інших держав);

г) рольова гра (моделювання певних ситуацій і розв'язання їх через конкретні ролі з відпрацюванням типологій рішень для подолання аналогічних обставин);

д) організаційне навчання (проведення семінарів, диспутів, колоквіумів, конференцій);

ж) самостійне навчання (автономність при засвоєнні програмного національного і міжнародного нормативного матеріалу щодо прав людини; це навчання повинно бути безперервним).

У сучасних умовах ефективна правоохоронна діяльність працівників ОВС не можлива без усвідомлення суті поточних реформ. Від глибини внутрішнього усвідомлення змісту реформ і законів, що їх впроваджують, залежить правомірність поведінки працівників міліції щодо реалізації програми – перебудови правової держави. Тому працівники правоохоронних органів повинні усвідомлювати норми права, чому сприятиме навчання, пропаганда та приклади гуманного ставлення до людини, наставницька робота керівників ОВС.

Виховна діяльність – це останній запропонований напрям програми з формування морально-правової культури.

Виховання морально-правової культури у працівників органів внутрішніх справ, як вважає Г. Арсентьєва, не можливе без поєднання власне професійних цілей і завдань, а саме: оволодіння навичками поводження зі зброєю, рукопашного бою, затримання злочинів та ін. з проблемами соціального морально-правового характеру[iii].

Стосунки людей з представниками правоохоронних органів мають бути добрими. Громадяни повинні поважати, а не боятися працівників міліції, йти до них зі своїми турботами, страхами та бідами. Ось чому виховна робота з кадрами правоохоронних органів стає елементом професійного виховання поваги до прав людини, а також виховання світогляду працівників органів внутрішніх справ.

На жаль, в основі багатьох протиправних вчинків працівників міліції – не стільки їх низький професійний рівень, скільки низька правова культура і моральна невихованість. Тому для досягнення професійної майстерності працівник міліції має набути естетичних (про добро і зло, справедливість тощо), етичних (про низьке, величне, прекрасне, повторне тощо), психологічних знань (про психологічні якості особи: волю, інтелект тощо), духовних (щодо гуманістичного характеру правоохоронної, правозастосовної і правовиховної діяльності) переконань.

Слід зауважити, що цей перелік знань і навичок професійної культури працівника ОВС існує як єдина взаємопов'язана сукупність[iv]. Кожний вид знань доповнює, збагачує і розвиває інші. Їхня єдність особливо виявляється у про­фесійному спілкуванні працівників ОВС з громадянами.

Діяльність міліції підпорядкована загальній меті, яка випливає зі ст. 1 Закону "Про міліцію України" – "Захист життя і здоров'я, прав і свобод громадян..." – курсу держави на входження в Раду Європи. Європейська конвенція з прав людини вимагає від України, як і від інших держав, забезпечення захисту людської гідності. Наприклад, у ст. 1 сказано: "Високі Договірні Сторони у межах своєї юрисдикції гарантують кожній людині права і свободи, визначені в розділі цієї Конвенції"[v].

Отже, система виховання, на наш погляд, повинна включати морально-правове виховання, самовиховання і культурно-естетичне виховання. Морально-правове виховання починається з прищеплення елементарних норм. Згодом кількість нормативно-правової інформації поступово збільшується.

Соціально-нормативне виховання здійснюється поетапно. Воно визначає вплив усіх факторів суспільного життя на формування поваги до закону і передбачає організаційно-комплексні, методичні заняття із засвоєння закону (інколи із застосуванням друкованих, телевізійних, художніх засобів правового впливу, які можна назвати каналами передачі працівникові міліції ідейно-правового змісту правовиховної роботи).

При формуванні правової культури не слід забувати про систему самовиховних методів:

– самопізнання – важливий крок на шляху до самовдосконалення (вивчення своїх особистих якостей: характеру, темпе­раменту, пам'яті, для самоаналізу й аналізу результатів своєї діяльності, особистої поведінки);

– самооцінка визначається через світогляд, ідеали, рівень розвитку особистості та є результатом порівняння себе з ідеалами за певними параметрами;

– самопорівняння як різновид самооцінки здійснюється шляхом порівняння себе з іншими з метою запозичити від оточуючих осіб і відомих фахівців (юристів, політичних діячів) позитивний досвід;

– самообов'язковість – це внутрішня вимога до самого себе, до своєї поведінки; потрібне внутрішнє переконання в її необхідності;

– самовправа заснована на формуванні стійких навичок поведінки як в юридичній практиці, так і в побутовій діяльності;

– самопримус – вольове зусилля, спрямоване на подолання труднощів, які не сприяють дотриманню своїх вимог, законів та ін. Але цей примус повинен застосовуватися не так часто і не бути основним засобом[vi].

У складі цієї цілісної системи за необхідності можна використовувати й інші методи: самоконтроль, самозвіт, самозаохочення.

Отже, ознайомившися з формами та методами нормативно-правового виховання і самовиховання, ми з'ясували, що обидва напрями допомагають виховувати працівників ОВС не тільки для активної роботи щодо захисту прав людини на підставі застосування національного і міжнародного законодавства, але і в інших галузях суспільного життя. Таким чином, правове виховання становить соціально необхідний ідеологічний процес, що формує разом з іншими напрямами правосвідомість і психологію працівника правоохоронних органів.

Тому у правовиховному процесі можна виділити такі рівні:

по-перше, залучення працівників ОВС до суспільних і служ­­бових справ, що виражаються в праві на макрорівні. Діє тільки законодавець, формуючи норми, що відбивають загальнодержавні і планетарні інтереси (у демократизованому суспільстві в умовах достатнього забезпечення прав людини виховне значення діяльності законодавця зростає);

по-друге, це вплив на сферу зайнятості особи, на яку спрямоване виховання;

по-третє, вплив на особисті інтереси, узгодження їх зі службовим і громадським напрямами, за умови надання переважного значення службовій діяльності. Таке поєднання і є метою діяльності вихователя та засобом досягнення очікуваного стану правової вихованості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19