Курсовая работа: Агротехніка вирощування картоплі
Метод полягає в
тому, щоб спочатку одержати ранній врожай картоплі при весняних строках садіння
прогрітими бульбами. Збирають його в кінці червня, відразу після цвітіння, коли
бульби ще молоді.
Викопані бульби
без спеціальної підготовки, перебуваючи в стані біологічного спокою, після
пересаджування не проростають. Щоб вивести їх із стану спокою, проводять
спеціальну підготовку. Великі бульби ріжуть на 2-3 частини, а дрібні надрізають
частково, підготовлені бульби замочують у розчині стимулюючих проростання
речовин протягом 30 хвилин. Робочий розчин складається з двох компонентів:
2-процентної тіосечовини (200 г/10 л води) і 0,0002-процентного гібереліну (20
мг/10 л води). Можна використовувати більш складний багатокомпонентний розчин:
1-процентну тіосечовину (100 г/10 л води), 1-процентний роданистий калій (100
г/10 л води), 0,0005-процентний гіберелін (50 мг/10 л води), 0,002-процентну
янтарну кислоту (200 мг/10 л води). У такому розчині бульби замочують лише на
2-3 сек., і цю операцію можна поєднати з висаджуванням бульб картоплі
саджалками [13, с. 33].
Ґрунт до садіння
ретельно розпушують, поливають, а бульби висаджують гребеневим способом на
глибину 6-8 см. Паростки починають відростати на 5-6-й день після садіння.
Вологість ґрунту в цей період підтримують на рівні 70- 75% НВ, в наступний
період — 80-95% НВ. Подальший догляд і збирання врожаю проводять за
загальноприйнятою схемою.
Урожай збирають у
жовтні, бульби просушують і закладають на зберігання. Урожайність при літніх
строках садіння досягає 200-250 ц/га.
Розділ 2. Морфологічні та біохімічні особливості культури
Картопля –
багаторічна трав'яниста рослина, але в сільськогосподарській практиці
використовується як однорічна культура. Розмножується бульбами. Для
прискореного розмноження використовують частини бульб, паростки, черешки. В
селекційній роботі застосовують генеративне розмноження насінням. Види, сорти і
гібриди картоплі розрізняють і класифікують за морфологічними ознаками
підземних і надземних органів.
Рослини, вирощені
з насіння, утворюють стрижневу кореневу систему – головний корінь з численними
бічними корінцями. При розмноженні бульбами утворюється мичкувата коренева
система, яка складається з проросткових, або первинних коренів, що мають вигляд
горбиків, пристолонних і столонних коренів.
Основна маса
коренів розташована на глибині орного шару, деякі заглиблюються до 70-80 см. В ущільнених суглинистих ґрунтах коренева система зосереджується в поверхневому шарі (0-15 см).
Розвиток
кореневої системи залежить від особливостей сорту та умов вирощування.
Найбільшого розвитку вона досягає під час цвітіння. В міру дозрівання бульб
корені поступово відмирають.
Бульби (столони)
являють собою потовщені і вкорочені підземні пагони, від довжини яких залежить
компактність або розкиданість гнізда. В ранньому віці на бульбах можна помітити
дрібні лусковидні листочки, позбавлені хлорофілу. З розвитком бульб листочки
атрофуються, а на їх місці утворюються надбрівні дуги різної форми. У пазухах
листочків закладаються бруньки спокою, гак звані вічка. У кожному вічку
знаходиться не менше трьох бруньок, але проростає тільки основна [9, с. 7].
Форма бульб –
округла, овальна або видовжена – є досить сталою сортовою ознакою, але тільки
на легких супіщаних ґрунтах. На важких, особливо кам'янистих ґрунтах,
формуються бульби з нерівно горбкуватою поверхнею. В окремих сортів вона змінюється
залежно від вмісту вологи в ґрунті. При різкій зміні засушливого періоду
вологим виникають дітки, тріщини, дуплистість, спостерігається проростання
раніше утворених бульб. Під впливом вірусних захворювань утворюються веретено і
грушоподібні бульби.
Товщина шкірки
бульб залежить від зовнішніх умов. Вологий ґрунт і одностороння дія фосфорних
добрив сприяють її потовщенню, сухий ґрунт і азотне та калійне удобрення
зумовлюють утворення тонкої шкірки. За характером поверхні шкірка буває
гладенькою або сітчастою. По ній розкидані невеликі округлі точки – сочевички,
крізь які здійснюється дихання. При удушенні бульб сочевички розростаються.
Забарвлення бульб
залежно від наявності і концентрації пігменту антоціану в шкірці може набувати
різних відтінків: синього, фіолетового, червоного. При відсутності антоціану
бульби мають біле або жовте забарвлення.
У більшості
сортів м'якуш білий, у деяких (з підвищеним вмістом каротину) – жовтий, рідше
синій, синьо-фіолетовий, рожевий, білий з рожевими плямами, з більш або менш
інтенсивно забарвленим судинно-волокнистим пучком.
Стебло картоплі
тригранне, рідше – багатогранне з виростами (крилами) у місцях з'єднання граней
на ребрах. Розрізняють кущі мало- і багатостеблі, високі, середні (в більшості
сортів) і низькі; компактні й розлогі. Стебла бувають прямої або колінчастої
форми. У деяких сортів, особливо ранніх, стебла в кінці вегетації або одразу ж після
цвітіння лягають на ґрунт [9, с. 9].
Забарвлення
стебел зелене з бурим або чорнуватим відтінком. Іноді при значному вмісті
антоціану стебла набувають червоно- або синьо-фіолетового забарвлення.
Листок картоплі
переривчасто-непарноперисторозсічений. Складається з кінцевої частки, кількох
пар бічних часток і дрібніших часточок між ними. Частки і часточки стерженьками
кріпляться до стержня, який поступово переходить в черешок листка. Характерною
сортовою ознакою є форма краю часток листка, яка буває дрібно хвилястою,
гвинтоподібно-вигнутою, човникоподібно-вигнутою. Квітки картоплі зібрані в
суцвіття, яке складається з квітконіжки, квітколожа і квіток. Форма суцвіть
компактна або розлога, квітконосів – довга або коротка. Оцвітина колесоподібна,
пелюстки зрощені. Іноді з внутрішнього або зовнішнього боку оцвітини
з'являються додаткові недорозвинені пелюстки – це явище називають махровістю,
воно властиве окремим сортам. Забарвлення оцвітини буває синє, блакитньо- або
червоно-фіолетове і біле. Інтенсивність забарвлення визначають по квітках, які
щойно розпустилися: з віком рослини вони слабшає. Бутони округлі, овальні або
видовжені. Приймочка маточки світло- або чорно-зелена; дозріває звичайно на 3-4
дні раніше від пиляків. Зав'язь верхня цвітіння триває кілька днів.
Плід – двогнізда
багатонасінна зелена ягода. Насіння дуже дрібне, сплюснуте, світло-жовте. Маса
1000 на сінин – близько 0,5 г. Здатність до утворення ягід різна залежно від
сорту. Найбільше ягід утворюють рослині з оранжевими пиляками [9, с. 10].
Біохімічний склад
бульб змінюється під впливом різноманітних факторів. Основні хімічні компонента
– вода і крохмаль.
Вода (75%)
відіграє важливу роль у біосинтезі органічних сполук як розчинник, середовище
для хімічних ре акцій, транспортний засіб і температурний регулятор. Найбільший
вміст води у молодих бульбах. У період засухи бульби втрачають тургор і
віддають воду листю. Іноді при цьому розсмоктуються органічні речовини, які
компенсують витрати, зв'язані з інтенсивнішим диханням листя.
Вміст сухих
речовин залежить від сорту, ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки тощо.
Пізньостиглі сорти, як правило, містять їх більше, ніж ранньостиглі. В суху і
жарку погоду вміст сухих речовин вищий, ніж у вологу і прохолодну. Період
посиленого нагромадження їх співпадає з цвітінням і активним бульбоутворенням.
Кількість сухих речовин дещо знижується при внесенні підвищених доз добрив, а
також під час зберігання картоплі внаслідок використання вуглеводів на
енергетичні потреби (дихання).
Основним
компонентом сухих речовин є крохмаль, вміст якого становить 70-80% сухої і
близько 18% загальної маси сирих бульб. Він нагромаджується у вигляді зерен.
Чим більша кількість крупних крохмальних зерен, тим вища якість картоплі і
продуктів її переробки. Крім чистого крохмалю, в зернах міститься 11-22% води,
0,06-0,13% фосфору, 0,016-0,07% ліпідів, 0,002-0,032% кремнію, а також
мінеральні елементи: азот, сірка, калій, кальцій, магній. У переважній
більшості випадків крохмалистість прямо пропорційна тривалості вегетаційного
періоду: ранньостиглі сорти містять від 10 до 16-18% крохмалю, середньостиглі –
від 12 до 18-20% і пізньостиглі – від 14-15 до 22-25%. Найвищий вміст крохмалю
в бульбах середньої фракції; в дрібних і великих (особливо дуплистих) він дещо
нижчий.
Сирий протеїн
включає білок і азотисті речовини небілкової природи. В білку міститься 60%
всього азоту (в тому числі 40% розчинного і 20% нерозчинного). До складу
азотистих небілкових речовин входять аміачна й нітратна солі, алкалоїди,
нуклеїнові кислоти, вільні амінокислоти, аміди, окремі вітаміни [9, с. 11].
Білок (туберин)
складається з двох фракцій: солерозчинного глобуліну і водорозчинного альбуміну
у співвідношенні 7:3. До складу туберину входять практично всі амінокислоти, в
тому числі й незамінні (табл. 2.1), які стані тлить близько 30% всього
амінокислотного складу бульб.
Крім спільних для
всіх сортів форм білків, кожен сорт миє ще й свої, специфічні. Загальний вміст
сирого протеїну становить близько 2% міси бульб і коливається залежно від сорту
та умов вирощування. Він підвищується із зменшенням маси бульб, при тривалій
сонячній погоді, а також при застосуванні органічних добрив.
Таблиця 2.1.
Середній вміст незамінних амінокислот у білку бульб, % до сирої речовини (за П.А.
Власюком та ін., 1979) [9, с. 11].
Назва амінокислот |
Середній
вміст
|
Назва амінокислот |
Середній вміст |
Валін
Лейцин
Ізолейцин
Треонін
Метіонін
|
0,1 –0,16 0,1 –0,20 0,07–0,24
0,05–0,08 0,02–0,08 |
Триптофан
Гістидин
Лізин
Аргінін
Фенілаланін
|
0,02–0,05 0,02–0,06 0,06–0,14
0,08–0,15 0,06–0,15 |
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |