Дипломная работа: Значення та сутність капіталу підприємства

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2007 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

- самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;

- відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

- довгострокового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;

- фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

- кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

- компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

- розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства [23, 145].

Створюється підприємство з метою отримання прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Утворюється власний капітал двома шляхами:

- внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;

- накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

За формами власний капітал поділяється на дві категорії:

- інвестований (вкладений або сплачений капітал);

- нерозподілений прибуток [14, 217].

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

- Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

- Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток [17, 71].

Функції Статутного і Додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від Додаткового капіталу Статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства [24, 168].

Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що у майбутньому вкладений ним капітал зросте. Отриманий підприємством прибуток і означає приріст цього капіталу. Витрати, що збільшують собівартість (витрати обігу), і витрати, що відносяться за рахунок прибутку підприємства, зменшують нерозподілений прибуток.

Елементами власного капіталу є:

- Статутний капітал;

- Пайовий капітал;

- Додатковий капітал;

- Резервний капітал;

- Вилучений капітал;

- Неоплачений капітал,

- Нерозподілені прибутки (непокриті збитки);

- Цільові надходження;

- Забезпечення майбутніх витрат;

- Страхові резерви [11, 179].

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо.

Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел [24, 157]. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 11.

Таблиця 11. Характеристика позичкового капіталу підприємства

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців [9, 257].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29