Дипломная работа: Облік власного капіталу комерційного банку в міжнародній обліковій практиці

Рахунок 5203 А – Субординований борг.

Приріст (зменшення) вартості майна при переоцінці

Метод переоцінки (Revaluation model) застосовується до тієї групи об’єктів основних засобів, справедлива вартість яких може бути надійно визначена. Надалі переоцінки повинні проводитися регулярно, щоб балансова вартість істотно не відрізнялася від справедливої вартості на звітну дату. Переоцінена вартість, як і фактична, показується на балансі за мінусом накопиченої амортизації і накопичених втрат від знецінення.

Після переоцінки об’єкта накопичена на дату переоцінки амортизація відображається одним із двох запропонованих способів:

а) амортизація переоцінюється пропорційно до зміни валової балансової вартості. Цей метод зазвичай застосовується, коли об’єкт переоцінюється до амортизованої відновної вартості шляхом індексування;

1 Валова балансова вартість – це та вартість, яку в термінах національних стандартів прийнято називати первісною. Разом з тим, слід зазначити, що вартість, яку ми називаємо залишковою, у термінах МСФЗ називається чистою балансовою вартістю.

б) амортизація, накопичена до переоцінки, списується на приріст капіталу від переоцінки, збільшуючи переоціночний резерв за цим об’єктом. Таким чином, чиста балансова вартість з моменту переоцінки стає рівною валовій балансовій вартості, і, відповідно, щодо цього об’єкта починає заново накопичуватися амортфонд. Цей метод зазвичай застосовують у переоцінці будівель.

У будь-якому разі чиста балансова вартість переоціненого об’єкта стає рівною його новій вартості. Різницю добре видно при дооцінці. Так, при застосуванні другого методу сума накопиченої до переоцінки амортизації обнульовується (її величина переноситься на приріст капіталу й утворює/доповнює резерв переоцінки), а в першому – сума накопиченої амортизації збільшується відповідно до індексу зростання вартості переоцінюваного активу. У результаті досягається мета: нова чиста балансова вартість переоціненого об’єкта стає рівною його реальній на цей момент вартості.

Під знеціненням (impairment) мається на увазі зниження корисності активів, яке виражається у перевищенні їх балансової вартості над відшкодовуваною сумою (IAS 36). Станом на кожну звітну дату всі об’єкти слід тестувати на наявність ознак, що вказують на можливе зниження їх корисності, визначаючи відшкодовувану суму кожного об’єкта (генеруючої одиниці) і порівнюючи її з балансовою вартістю. Балансова вартість – сума, за якою актив відображається у бухгалтерському балансі за мінусом накопиченої амортизації та накопиченого збитку від знецінення.

На балансі актив повинен відображатися за меншою з двох вартостей:

1) за балансовою вартістю, тобто за його вартістю до тестування на знецінення;

2) за відшкодовуваною вартістю, тобто за вартістю, що дорівнює величині економічної вигоди, яку компанія може отримати від подальшого використання або продажу цього активу.

При цьому якщо балансова вартість активу виявляється вищою за його відшкодовувану вартість, – констатується знецінення і в обліку визнаються втрати на суму різниці.

У бухобліку сума зниження корисності кваліфікується як втрати (збиток) від знецінення і відображатися повинна відповідно. Втрати від знецінення – це і є сума, на яку балансова вартість активу (генеруючої одиниці) перевищує його відшкодовувану суму.

Втрати від знецінення активів, згідно з IAS 361, повинні визнаватися у поточних витратах, а у випадках, коли йдеться про об’єкти, раніше переоцінені, – у порядку, передбаченому IAS 16. В останньому випадку зниження вартості у результаті знецінення, так само як і при уцінці внаслідок переоцінки, відноситься на зменшення додаткового капіталу (резерву), який був утворений у результаті раніше проведеної дооцінки активів або на рахунок поточних витрат, якщо такого резерву ще немає.

Відновлюються втрати від знецінення шляхом збільшення балансової вартості активу до його відшкодовуваної суми.

Після відновлення втрат від знецінення коригуються амортвідрахування стосовно цих активів для рівномірного списання скоригованої величини частини вартості активу, яка амортизується, протягом терміну його експлуатації, що залишився.

Емісійний дохід, отриманий у період емісії при реалізації акцій, у вигляді перевищення ціни розміщення акцій над їх номінальною вартістю.

Емісійний дохід, або ажіо, – сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід – це різниця між курсом емісії і номінальним курсом корпоративних прав. Суми одержаного підприємством емісійного доходу не включаються до складу валового доходу з метою оподаткування.

Дохід у вигляді ажіо можуть мати не лише акціонерні товариства, а й підприємства інших організаційно-правових форм. Так, при збільшенні статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених підприємством резервів. Саме тому, окрім номінальної вартості частки, учасник повинен сплатити ажіо, яке відповідає належному на цю частку еквіваленту раніше сформованих резервів. Величина ажіо, може встановлюватися за результатами оцінки вартості підприємства або на основі балансового курсу (скоригованого на величину прихованих резервів) корпоративних прав. Якщо курс емісії встановлюється на рівні балансового курсу, то учасники (акціонери), окрім номінальної вартості, сплачують відповідну частину резервів, завдяки чому співвідношення резервів та номінального капіталу в результаті збільшення статутного капіталу не змінюється. Перевищення фактичної ціни продажу частки над її номіналом належить до додаткового капіталу товариства.

Приймаючи рішення щодо встановлення курсу емісії, слід враховувати такі основні чинники:

­  стартові передумови, за яких проводиться емісія (готовність ринку капіталів освоїти нові корпоративні права);

­  балансову вартість корпоративних прав;

­  ринкову вартість підприємства та перспективи її зростання;

­  податковий аспект;

­  тип обраної підприємством дивідендної політики;

­  досить часто взаємопротилежні інтереси окремих власників і товариства.

В останньому випадку йдеться про можливий конфлікт інтересів між підприємством та учасниками (акціонерами) при встановленні курсу емісії.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається з метою залучення додаткових інвестиційних ресурсів, то слід керуватися принципом мінімізації витрат при залученні капіталу. Важливим при цьому є встановлення максимального курсу, за якого акції можуть бути розміщені на ринку. З погляду мінімізації вартості капіталу для підприємства-емітента високий курс емісії є вигіднішим, оскільки в даному разі його власний капітал збільшується переважно за рахунок додаткового капіталу, на який не потрібно нараховувати дивіденди. Окрім цього, ажіо є прийнятнішим джерелом формування резервів, ніж чистий прибуток, оскільки в першому випадку дохід не оподатковується, натомість резерви, джерелом яких є чистий прибуток, створюються за рахунок прибутку після оподаткування.

У той же час високий курс емісії може викликати проблеми з розміщенням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс акцій, що вже перебувають в обігу, знизиться нижче за рівень емісії нових. У даному випадку ліквідність акцій та підтримка курсу може бути забезпечена шляхом їх масової скупівлі крупними акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак чим менший курс емісії (чим більше він наближається до номінальної вартості) при заданому обсязі потреби в капіталі, тим значніше необхідно збільшувати статутний капітал, а отже, тим вищим буде рівень «розмивання» номінального капіталу і ступінь знецінення акцій, що потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.

Позитивна переоцінка цінних паперів, що є в наявності для продажу.

Цінні папери, які перебувають у банку на правах власності, або прийняті на експертизу і зберігаються у сховищі, або прийняті банком як застава, або придбані та/або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, обліковуються за позабалансовими рахунками.

Усі цінні папери, що придбані банком, обліковуються на балансі залежно від того, до якого портфеля вони відносяться.

Вкладення банку у цінні папери я пропоную класифікувати як:

­  портфель цінних паперів на продаж;

­  портфель цінних паперів на інвестиції;

­  портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

­  портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери обліковуються на балансі за балансовою вартістю у розрізі кожної складової частини: номінал, неамортизований дисконт або неамортизована премія.

Порядок обліку цінних паперів у комерційних банках регламентується Інструкціями, листами та доповненнями до них Національного банку України. Розглянемо основні принципи цього обліку.

Облік вкладень банку в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком з метою їх подальшого продажу. Придбані для продажу акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком відображаються за балансовими рахунками групи 310 «Акції та Інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж».

Вкладення банку в цінні папери відображаються за первісною вартістю, що включає ринкову ціну придбаних акцій з урахуванням комісійних та інших витрат, пов'язаних з придбанням.

В аналітичному обліку за балансовими рахунками 3102 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж, які випущені банками»; 3103 «акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж, які випущені фінансовими (небанківськими) установами»; 3105 «Інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» ведуться особові рахунки в розрізі емітентів акцій та випусків цінних паперів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10