Курсовая работа: Вплив збройних сил держав-учасниць на хід подій у Першій світовій війні, їх порівняльна характеристика
Літаків у складі військової авіації було
небагато. Росія мала 263 літаки, Франція - 156 літаків, Німеччина - 232,
Австро-Угорщина - 65, Англія з 258 літаків направила до Франції з своїм
експедиційним корпусом 30 машин. [12; 435]
Організаційно авіація загонами входила до
складу армійських. Перед першою світовою війною було вже широко розвинене
повітроплавання. У статутах були вказівки про використання аеростатів для розвідки.
Ще в російсько-японській війні вони надали значну користь військам. З них
проводили спостереження навіть при вітрі до 15 м/сек. У війні 1904-1905 рр. застосовувалися
сконструйовані в Росії прив'язні змійкові аеростати, що володіли великою
стійкістю в повітрі, відрізнялися зручністю для спостереження за полем бою і
для точного коректування стрільби артилерії із закритих позицій. Аеростати
використовувалися і у війні 1914-1918 рр.
В кінці XIX в. у Росії, Франції, Німеччині і
інших країнах виникає дирижаблебудування, яке, як і авіація, особливо посилено
розвивається в останні п'ять років перед війною. У 1911 р. в італо-турецькій
війні італійці застосовували три дирижаблі (м'яких) для бомбометання і розвідки.
Проте дирижаблі зважаючи на їх велику уразливість не могли використовуватися на
полях битв, але виправдали вони себе і як засіб бомбардувань населених пунктів.
Дирижабль показав свою придатність як засіб морської війни - в боротьбі з
підводними човнами, у веденні морської розвідки, патрулюванні місць стоянок
судів і їх супроводі у морі. До початку першої світової війни Німеччина мала 15
дирижаблів, Франція - 5, Росія - 14.
За декілька років до війни йшла робота над
створенням авіаційного ранцевого парашута. Автомобільний транспорт почали
застосовувати для військових цілей вже за декілька років до війни. Наприклад, на
великих імператорських маневрах в Німеччині в 1912 р. автомобілі
використовувалися для зв'язку, перевезення військ, під різні вантажі, як рухомі
майстерні, радіостанції. Застосовувалися автомобілі і на маневрах
австро-угорської армії. У французькій армії було 170 машин, в англійській - 80
вантажівок і декілька тракторів, в російській армії автомобілів було також мало
[13; 61]. Поповнення армії автомобілями за мобілізаційним планом передбачало
тільки заміну ними кінної тяги в громіздкому корпусному тилу. При мобілізації
армії отримували наступну кількість автомобілів: французька - біля 5500
вантажних і близько 4000 легкових машин; англійська - 1141 вантажівка і
трактор, 213 легкових й напіввантажних машин і 131 мотоцикл; німецька - 4000
машин (з них 3500 вантажівок); російська - 475 вантажних і 3562 легкові машини.
Військово-інженерні засоби перед першою
світовою війною у всіх арміях були дуже обмеженими. Саперні частини були лише у
складі корпусу. У всіх арміях мобілізовані корпуси мали саперний батальйон, що
включав 3-4 саперних роти з розрахунку по одній роті на дивізію і 1-2 роти - в
резерві корпусу. Ця норма саперних частин в корпусі признавалася перед війною
цілком достатньою для маневрених дій, до яких всі армії готувалися. Саперні
роти включали фахівців майже всіх військово-інженерних спеціальностей того часу
(саперів, мінерів, підривників, мостовиків). Крім того, до складу саперного
батальйону входила прожекторна частина для освітлення попереду лежачої
місцевості (прожекторна рота в російському корпусі і прожекторний взвод в
німецькому).
З переправних засобів корпус мав мостовий парк.
У німецькому корпусі, найбагатше забезпеченому переправними засобами, можна
було побудувати міст завдовжки в 122 м, а використовуючи і дивізійні мостові
засоби, корпус міг навести легкий міст в 200 м, а важкий, придатний для проходу
артилерії, - в 100-130 м. Російський корпус мав в саперних ротах мостових
засобів всього лише на 64 м моста. Всі саперні роботи проводилися в ручну,
основними інструментами були лопата, кирка, сокира.
Із засобів зв'язку мобілізовані корпуси всіх
армій мали телеграфні, частини у вигляді телеграфного відділення або роти як
для зв'язку вниз з дивізіями, так і для зв'язку вгору - з армією. Дивізія своїх
засобів зв'язку не мала. Зв'язок йшов до штабу дивізії знизу - від полків і
зверху - від штабу корпусу.
Засобів технічного зв'язку в корпусах всіх
армій було украй недостатньо. Німецький корпус мав 12 апаратів, 77 км. польового
кабелю і 80 км. тонкого дроту. Телеграфна рота російського корпусу мала 16
телеграфних станції, 40 польових телефонних апаратів, 106 км. телеграфного і
110 км. телефонного дроту, світлосигнальні засоби (геліограф, лампи Манжена і
ін). Російський корпус до початку війни був найбільш забезпечений засобами
зв'язку. Радіотелеграф вважався армійським засобом і на початку війни в
корпусах був відсутній.
В цілому можна зазначити, що характер
озброєння армій найбільших європейських держав, їх структура, технічне
оснащення до початку війни не відповідали тим можливостям, які мала в своєму
розпорядженні промисловість цих країн для виробництва технічних засобів
боротьби. Головна тяжкість боротьби покладалася на піхоту, озброєну гвинтівкою.
У різних країнах організація управління
військами в мирний і військовий час відрізнялася в деталях, але основи були приблизно
однакові. У мирний час главою збройних сил був глава держави (президент, монарх).
Практичне ж керівництво військовим будівництвом, озброєнням і постачанням,
бойовою підготовкою, повсякденним життям військ здійснювало військове
міністерство, в системі якого були спеціальні органи (відділи, управління,
департаменти) з різних видів діяльності і забезпечення військ і генеральні
штаби, які були відповідальними за підготовку до війни [24; 248].
В німецькій армії питаннями підготовки збройних
сил до війни, особливо в частині розробки планів мобілізації, зосередження,
розгортання і перших оперативних завдань відав великий генеральний штаб, не
залежний від військового міністерства.
Стратегічне керівництво військами у всіх
державах (окрім Росії) було організоване так, що кожна армія безпосередньо підкорялася
верховному командуванню. Тільки у російській армії з 1900 р. розроблялася нова
система управління. Ще за мирного часу в Росії намічалося створення фронтових
управлінь, які об’єднували б по 2-4 армії. Признавалося, що за умови боротьби
одночасно проти декількох супротивників на значному протязі західної межі,
головнокомандуючий, не в змозі буде один направляти операції всіх підлеглих
йому армій, особливо у разі переходу їх в настання, коли вони діятимуть в
напрямах, що розходяться. Тому було вирішено створити проміжну інстанцію, а
саме командувачів фронтами. Передбачалося, що російське головне командування управлятиме
діями фронтов, а фронти - арміями. Правда, французьке "Повчання для старших
військових начальників" 1914 р. також передбачало об'єднання армій в групи.
Однак ці об'єднання не були постійними. Їх організація передбачалася лише на
певний час для ведення операцій за планом головнокомандуючого [20; 21].
З цього можна зробити висновок, що внаслідок
збільшення розмаху військових дій значно зросло значення штабів. У питаннях
керівництва і управління військами штаби грали важливу роль. Штаб збирає всі
необхідні відомості для організації операції, він же розробляє директиви і
накази військам, отримує від них донесення і готує доповіді старшому
начальникові. Штаб повинен піклуватися про встановлення і підтримку зв'язку з
підлеглими військами і вищими штабами.
Не дивлячись на свою військово-морську
перевагу, Англія продовжувала нарощувати військово-морські сили. У 1889 р. парламент
прийняв закон, що збільшував кредити на будівництво флоту. У основі цього
закону лежав принцип, за яким флот Англії повинен був перевершувати два флоти
найбільш сильних інших країн. [11; 58].
Німці, що стали в останній чверті XIX в. на
шлях колоніальних захоплень, вирішили посилено розвивати свій
військово-морський флот. Прийнятий в березні 1898 р. рейхстагом спеціальний "Закон
про флот" передбачав різке його збільшення. Протягом шести років
(1898-1903 рр) намічалося побудувати 11 ескадрених броненосців, 5 великих
крейсерів броненосців, 17 крейсерів з броньованою палубою і 63 міноносці. Суднобудівельні
програми Німеччини неухильно розширювалися в 1900, 1906, 1908 і 1912 рр. За
законом 1912 р. передбачалося чисельність німецького флоту довести до 41 лінійного
корабля,20 крейсерів броненосців, 40 легких крейсерів, 144 міноносців і 72
підводних човнів. Особливо був прискорений темп будівництва лінійних кораблів. З
1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля (замість 2 в
попередній період) і відповідна кількість крейсерів і міноносців.
Англійська буржуазія розуміла, що рішення
німецького уряду в області розвитку військово-морського флоту ставило під
загрозу морську могутність Англії. Не бажаючи втрачати свою першість на морях,
Англія також підсилила гонку військово-морських озброєнь. Вона поставила мету
мати лінійні кораблів на 60% більше, ніж їх було в німецькому флоті. Крім того,
англійський уряд приступив в 1905 р. до будівництва лінійних кораблів нового типу
- "дредноутів", що мали в порівнянні з колишніми кораблями значну
перевагу. Спорудою дредноутів Англія припускала зробити значний стрибок в
розвитку своєї військово-морської потужності і примусити Німеччину визнати, що
вона не в силах поколивати морську гегемонію Англії.
Проте Німеччина прагнула не тільки порівнятися
з Англією по кількості кораблів, але не поступатися їй також і в їх якості й будувати
кораблі так, щоб у разі конфлікту вони за бойовою потужністю були б рівноцінні
кораблям супротивника. Тому як тільки в Англії був побудований перший дредноут,
приступила до споруди подібних кораблів і Німеччина. Вже в 1908 р. Англія мала
8 дредноутів (частина із них будувалася), а Німеччина - 7. Співвідношення ж
броненосців старого типу було таким: 51 - у Англії і 24 - у Німеччини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |