Дипломная работа: Образ України у творчості Тараса Шевченка

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похолилась;

Аж по воді  розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти./341/

Контури й барви краєвиду зливаються тут з  віруваннями народними у якусь прегарну поетичну мрію.

Так само другий образ:

Село! - і  серце одпочине.

Село на нашій Україні-

Неначе писанка…/343/

                      …………………………

Сонце заходить. Гори чорніють,

Пташечка  тихне, поле німіє,

Радіють люде, що  одпочинуть.

А я дивлюся… і серцем лину

В теплий садочок на  Украіну./352/

Все, чим гарна українська земля, небо, природа, люди, побут, постає тепер перед безталанним поетом у повній величі, мов щось найдорожче в світі, найсвятіше, єдине та втрачене навіки.

І, читаючи оці думки, ми маємо враження, немов поет наперекір долі те, що втратив у житті, творить у пісні. Втираючи невільницькі сльози, він згадує  своі давні, благі літа:

Де, як, коли і що робилось?

Було що справді, а що снилось,   

Які моря перепливав!..

І темний гайок зелененький, 

І  чорнобривка  молоденька,

І місяць з зорями  сіяв,

І соловейко на калині

То затихав, то  щебетав,

Святого бога вихваляв,

І все то, все то в Україні!/357-358/

А згадавши, поет мав одне-однісіньке  бажання:

Коли -небудь

Хоч на старість, стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті,

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принесте і положити

На дніпровських горах./358/

Поет постійно відчуває зв¢язок з рідною землею, виявляє гарячу синівську любов до неї. У  далеких пустельних степах Шевченко прагнув,  щоб хоч «крихотку землі із-за Дніпра» його святого «святії вітри принесли»./348/ Співець-патріот, співець-мученик, співець-засланець мріє ще повернутися на кохану Україну, подивитися на її зелені лани,  вилити там своє горе:

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну…

Може, ще я поділюся

Словами-сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами! /493/,-

пише Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі…»

А якщо це бажання не здійсниться, то хотів би, щоб хоч його  “сльози”-твори долинули до України. Тоді йому легше буде спати вічним сном у далекій землі. Та все ж таки надія побачити Україну рятує поета від думки : “Жить не хочеться на світі “в цитованому вже вірші “Лічу в неволі дні і ночі”:

Ось для чого мушу

Жить на світі, волочити

В неволі кайдани !

Може ще я подивлюся

На мою Украйну./493/

Шевченків образ України - водночас і глибоко ліричний, і соціально - викривальний (щодо тогочасного ладу), образ історично конкретний (там, де поет малює картини життя,  соціальні обставини, як, наприклад, у автобіографічних поезіях,  або народні характери,  як у варіаціях на на народнопісенні  мотиви) і разом з тим гранично узагальнений (особливо там,  де поет виливає свої почуття до батьківщини). Власне, це образ її народу в його сучасному і минулому.

 Заслання, примусова розлука з рідним краєм, безперечно, загострили патріотичні почуття поета. Ностальгією, спогадами про Україну, роздумами про долю її народу пройнята більшість ліричних  творів цього періоду. Не випадково слово «Україна»-одне з найчастіш  вживаних в його тогочасній поезії. Як не випадково й те,  що саме в ті роки написано  такі шедеври патріотичної лірики, як «Мені однаково, чи буду», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Сон» («Гори мої високії»), де почуття саможертовної любові до батьківщини висловлено з такою силою пристрасті, що до них важко підшукати аналогії і в ранішій творчості  Шевченка, і у світовій поезії. Пригадаймо хоч би рядки вірша «Сон»:

Я так ії, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!/355/

  Поезія була для Шевченка тими ліками, якими він намагався хоч як угамувати тугу за рідним краєм,  творячи в своїй поетичній  уяві дорогий йому  образ України,  ії сіл,  ії зелених ланів,  степів з могилами, ії народу:

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну,  подивлюсь,

І, мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Після повернення з заслання в 1857 році з'являється Шевченкова поема ²Неофіти². Любов творить-ненависть руйнує. Щоб ворога полюбити, треба йому простити його гріхи, треба забути кривду, яку він нам заподіяв. Поет навчився ціеї високої штуки, цього мистецтва над мистецтвами у важкій школі життя, в довгім перебуванні на розмовах з самим собою. Очистився, став сущим християнином. До того й нас заохочує в поемі ²Неофіти². Правдиве щастя не дістається дешевою ціною, за нього треба заплатити інколи власною кров'ю, цілим своїм життям. Народ український дорого заплатив за своє майбутнє щастя, а тепер, коли воно наближається (надія на нового царя і на скасування крiпацтва), хай же він стане того щастя гідним. Хай не допускає до свого серця поганських почувань помсти. Будьмо, мов той Алкід, що товаришам своїм велів молитися за брата лютого, вірмо, що вже зачалися внучата, які без крові проженуть погані полчища насилля.

Жертва, велика жертва, приводить до великого добра, до тієї правди, яку поет ототожнює з братолюбіем і волею. Треба бути християнами, але не казенними, не фарисеями, а сущими послідовниками Христа.

Треба на торжища й у чертоги нести проповідь любові, всепрощення, братання. Такий глибокоідейний зміст робить ²Неофітів² твором загальнолюдським, а в українській літературі дає йому виняткове, передове місце.

Незважаючи на гарне петербурзьке товариство, рвався Шевченко на Україну, між бідний рідний народ, тужив за українською природою і нарікав у листах на повітря над Невою, у якому можна задихнутися. В червні 1859 р. Тарас Шевченко втретє поїхав на Україну. Зустріч з сестрою Яриною змалював Тарас у вірші ²Сестри². У Переяславі обвіяли поета спомини про Хмельниччину й Переяславський договір, і він написав вірш, у якому докоряє Богданові Хмельницькому за його політику. Вірш “Якби та ти, Богдане п'яний² витриманий у дуже різкому тоні.

Після повернення в Петербург була написана поема з біблійного життя "Марія². Поет пише ² Марію ² як молитву за братів-кріпаків, щоб вони щасливо діждали скорого визволення. ²Марія² була причиною переслідувань творів Шевченка як богохульного поета. Але хто знає Шевченкову любов до поневоленого селянства, той розуміє, що поет щиро, а не богохульно молився.

Наприкінці 1860 р. в Петербурзі з'явився ²Буквар² для народних шкіл. Шевченко вирішив прикласти свою руку до просвітньої роботи для широких верств. З педагогічного боку, як підручник для неграмотних, праця Шевченка не має великої вартості, але добір творів вказує на велике розуміння нашої народної душi.

Братолюбіє, справедливiсть, віра у перемогу добра, охота до праці для добра ближнього пробиваються з кожного твору. З релігійним змістом "Букваря² гармонізує світський. Є тут дві найкращі з ідейного погляду українські думи: ²Про пирятинського поповича Олексія² і ²Про Марусю-попівну Богуславку². У першій-фарисейське лицемірство стає причиною кари Божої, а щире каяття - причиною ласки. У другій-лакомство нещасне веде українську душу в неволю і віддаляє її від ясних зір і тихих вод, від краю веселого й миру хрещеного. У доборі приказок-цей самий принцип: ²Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся², ²Застав дурного Богу молитися, то він і лоб поб'є².

Але з ²Букварем² не поталанило Шевченкові. Замовлень не було. Митрополит і єпископи неприхильно поставилися до цього діла. ²Замість принести відразу, останнє діло для народу принесло поетові тільки розчарування. Ще в останніх днях життя доводилося йому з прикрістю дивитися на те, як його ²Буквар² купами заповнював хату².7

Висновки

Не дочекався Шевченко царського маніфесту про звільнення народу від кріпацтва. У віршах помітне хвилювання з цієї причини. Уряд неначе навмисно гаявся з оповіщенням маніфесту, щоб не почув його той, хто можна сказати, життя своє за нього поклав. Судилося йому, як Мойсеєві, здалека тільки бачити обітовану землю.

Жив Тарас 47 років. З того 24 був кріпаком, 9 - вільним, 10 карався на засланні, а решту провів під поліційним наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало. Що любив, чого бажав, до чого рвався душею - завжди втікало від нього.

Навіть слова, велика світова слава, осінила ім'я Шевченка щойно по смерті. Посмертна доля Тараса Шевченка так само незвичайна і ні з чим незрівнянна, як і його життя. Мало хто і з великих людей був за життя такий легендарно славний, такий любимий своїм народом-і водночас такий гнаний його ворогами; рідко кому випадало стільки страждань і рідко хто, так багато віддавши людям, так мало від них дістав; рідко кому доля ставила стільки перепон і так люто переслідувала, здавалося, все роблячи для того, щоб він не став тим, ким усе-таки став. Та ось він помер, і минали роки, і світ жив без нього, а любові й ненависті до нього не зменшилося, вони наростали обидві однаковою мірою; і його ім'я, його поезія, його могила, його пам'ять ставали предметом такої боротьби, таких поклонінь і поруг, таких осягнень і фальсифікацій, що якусь аналогію знайти нелегко.

Боротьба за Шевченка тривала дуже довго, була гострою, тому що це-боротьба за душу українського народу.

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка, під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність, хоче, як сказав Янка Купала, "людьми бути². А Шевченків ідеал-Україна великої сім'ї, ²вольної, нової². Україна без зла. Не було в ньому ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну він любив, за Україну стояв, за Україну себе віддав не тому, що хотів би її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими в сім'ї світовій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7