Курсовая работа: Сталінські репресії

Ще одне питання, що вимагає уточнення, полягає в тому, чи була кампанія терору зв'язана з прийняттям нової Радянської Конституції і проведенням на її основі перших «демократичних» виборів у Верховну Раду СРСР?

Варто визнати, однак, що через відсутність необхідних джерел повна схема сталінського політичного плану 1937 року не піддається детальній реконструкції. Hикто з дослідників не привів прямих свідчень, здатних підтвердити чи спростувати наявність зв'язку між прийняттям Конституції, майбутніми виборами й організацією терору. Але якщо ще не виявлені нормативні документи центральних органів партії чи HКВС, то регіональні матеріали дають непряму вказівку про існування такого зв'язку. Ці матеріали підтверджують: у середовищі працівників HКВС акція масових арештів, які готувалися, сприймалася саме як частина передвиборчої кампанії. Через обізнаних людей (головним чином з органів HКВС) інформація подібної суті довірчо поширювалася у визначених колах, стаючи суспільним надбанням.

Прикладом такого сприйняття служить, зокрема, випадок, який привів до краху кар'єри начальника Коливанського районного відділу HКВС Л.О. Мирошника. У червні 1937 року Мирошник повідомив своєму брату, що «у зв'язку з майбутніми виборами у Верховну Раду СРСР, по лінії HКВС мається директива, по якій буде вилучений весь кулацкий і інший контрреволюційний елемент». Слідом за цим Мирошник був виключений з партії як «троцькіст» і потім арештований.

У цілому, сталінська репресивна політика, як основний засіб впливу режиму на суспільство, зіграла вирішальну роль у здійсненні соціальних перетворень у країні. Цілком очевидно, що якби дії сталінців протягом усього періоду перебудови радянського суспільства не підкріплювалися репресивними мірами особливого характеру і надзвичайними масштабами, розвиток країни був би зовсім іншим.

Висновки

Історики під тоталітаризмом звичайно розуміють політичний лад, при якому державна влада в суспільстві зосереджена в руках якої-небудь однієї групи (звичайно політичної партії), коли знищені демократичні волі і можливість прояву політичної опозиції. При такому режимі правляча група цілком підкоряє життя суспільства своїм інтересам і зберігає владу завдяки насильству, масовим репресіям, духовному поневоленню населення.

У СРСР у середині 1930‑х – початку 1940‑х років сформувався тоталітаризм, а саме сталінізм. У країні були в наявності всі ознаки «тоталітарної системи»:

·           насильницьке встановлення однопартійної системи;

·           знищення опозиції усередині правлячої партії, партійного і державного апарату;

·           ліквідація системи поділу влади на 3 галузі: законодавчої, виконавчої, судової;

·           знищення цивільних свобод;

·           побудова системи всеохоплюючих масових громадських організацій, за допомогою яких забезпечується контроль над суспільством;

·           уніфікація (приведення до однаковості) усього громадського життя;

·           культ національного «вождя»;

·           масові репресії.

Партійна і державна влада в ці роки була зосереджена в руках Сталіна. На всіх «етапах» керування країною був забезпечений партійний контроль над державними органами, армією, промисловістю. Призначенням і зсувом державних діячів відали партійні інстанції. Тільки партійні органи вирішували питання структури державної системи. Політбюро приймало остаточне рішення про створення нових і закритті старих наркоматов.

Наприкінці 1930‑х років у країні склалося положення, коли було неможливо розмежувати, де починається держава і кінчається партія і навпаки. У цей час ВКП(б) у значній мірі змінила і свій власний вигляд, утратила залишки демократизації у внутріпартійному житті. Рядові члени партії і навіть деякі члени ЦК були відсторонені від вироблення партійної політики, що стала долею Політбюро і партійного апарата.

Список використаних джерел

1.   Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 рр. – У 2‑х кн. – К.:Либідь, 1994.-кн. 1;

2.   Белади Л., Краус Т. «Сталин». М. 1990;

3.   Бенько А. Машина репрессий 1937–1941 гг. на Украине. – Киев – Днепродзержинск, 1993;

4.   Бут А., Добров П. «Экономическая контрреволюция» в Украине в 1920–1930‑е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению. – Донецк, 2000;

5.   Вестник Московского университета. Серия. История. – М., 1989. – №4;

6.   Ветеев В., Панов В. Оправданию не подлежит. – М., 1989;

7.   Волкогонов Д. «Триумф и трагедия». М., 1989;

8.   Ганжа О. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917–1927 рр). – К., 2000;

9.   Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політичної історії – К.: Либідь, 1993;

10.                Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20–30-і роки. – К., 1991;

11.                Данилов А., Косулина Л. «История России ХХ век». М. 1998;

12.                Земсков В. Спецпереселенцы (по документам НКВД-МВД СССР). – Социологические исследования. – 1990. – №11;

13.                Коваль М. Тотальна війна на знищення // Історія України: нове бачення. – у 2‑х т. – К., 1995;

14.                КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К., 1989. – Т. 2;

15.                Кравченко В.І., Красноносов Ю.М., Панченко П.П., Перепелиця А.І. України у 20–30 роки ХХ ст. Мовою документів та очевидців. – Донецьк, 2002;

16.                Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30‑х років в Україні. – Донецьк, 1996;

17.                Медведев Р. «О Сталине и сталинизме». М., 1990;

18.                Нікольський В. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні // Укр. іст. журн. – 2001. №2;

19.                Поспелов П. (председатель редакции). «История КПСС». М. 1965;

20.                Сторінки історії Компартії України. Запитання і відповіді. – К., 1990;

21.                Щетинов Ю. Режим личной власти: к истории формирования – Реабілітовані історією. АН України. – Київ-Полтава, 1992.