Курсовая работа: Сталінські репресії

У червні 1937 року були віддані суду і розстріляні найбільші воєначальникі. Серед них були Тухачевський, Уборевич, Якир, Фельдман, Корк і інші.

Усе це було, однак, лише початок. Виступаючи в серпні 1937 року на нараді армійських партробітників, Сталін призивав викорчовувати «ворогів народу» в армії і доносити про їхні дії. Через день Ворошилов і Єжов видали наказ по Збройних Силах, де говорилося, що в Червоній Армії мається розгалужена мережа шпигунства. Наказ пропонував усім, хто якось зв'язаний зі шпигунами, – зізнатися; а тим хто, хто щось чи знає підозрює про шпигунську діяльність, – донести.

В другій половині 1937 і в 1938 роках репресивні органи нанесли ряд страшних ударів по основному керівному ядру Червоної Армії – від командуючих округами і флотами до командирів полків і батальйонів. Важкому розгрому піддалися майже усі військові академії Червоної Армії. Були арештовані начальники цих академій, а також сотні викладачів і слухачів. При цьому загинули видні представники військової науки. У результаті в командному складі – тільки 7% з вищим утворенням. [6, 59]

Знищення кращих кадрів Червоної Армії викликало радість у стані гітлерівців. Гітлер додавав цьому величезне значення. Він постійно заявляв, що в СРСР немає гарних полководців, тому що вони знищені ще в 1937 році, а необхідні розуми в підростаючій зміні ще поки відсутні.

Треба сказати, ще про одну помилку Сталіна напередодні війни. Були зняті з виробництва 45 і 76 мм протитанкові знаряддя, скорочене виробництво кулеметів, керівництво не бачило перспектив ракетної зброї, танків Т‑34.

У підсумку у війну Радянський Союз вступив абсолютно непідготовленим.

1.6 Масові репресії серед усіх прошарків населення

Сталінські репресії торкнулися і величезного числа працівників середньої і нижчої ланки і всіх прошарків населення. У 1936 році з партії було виключено більш 1 мільйону чоловік. В умовах того часу це майже завжди було зв'язано з арештом. Великі втрати поніс, наприклад, робітничий клас. Сотні і тисячі робітників було репресовано на найбільших підприємствах: Електрозаводі, Кіровському заводі в Ленінграді, Метрострої. Важкий удар був нанесений і по селу. Заарештовували нізащо. Є.С. Гинзбург писав у своїх спогадах про стару колгоспницю, який оголосили при арешті, що вона «троцкистка». Не розуміючи змісту цього слова, баба доводила, що вона не «трактористка», що в їхньому селі старих людей на трактор не саджають.

В другій половині 1937 року по десятках областей прокотилася хвиля дрібних «відкритих» процесів. Майже завжди серед підсудних були голова райвиконкому, директор МТС, голови колгоспів, старший агроном, лікар… Їх обвинувачували в «шкідницької», «антирадянської», «правотроцкистской» діяльності.

«Шкідників» у сфері торгівлі обвинувачували в навмисній організації перебоїв у постачанні населення товарами, щоб викликати невдоволення Радянською владою. Робітників на заводі могли обвинуватити в «шкідництві», якби знайшли не щільно закручену гайку на верстаті…

У деяких областях збожеволілі співробітники НКВС притягали до відповідальності дітей 10–12 років, обвинувачуючи їх у створенні «контрреволюційної терористичної групи»… [21, 13]

Суворим репресіям піддавалися священики і які сповідували різні релігії. Щосили закривалися і зносилися церковні будинки. До початку війни по всій Росії залишилося всього-на-всього 150 храмів.

Усього в 1936–1938 р. по політичних мотивах було арештовано близько 5 мільйонів чоловік. Тільки в Москві за день розстрілювали не менше 1000 чоловік. Це були вже не струмочки, а ріки крові безневинних радянських людей. Жоден з тиранів і деспотів минулого не піддавав переслідуванням і не знищив такого великого числа співвітчизників як Сталін. Найстрашніше, що люди вірили «гаряче улюбленому» товаришу Сталіну, вони вважали немислимим, що він має відношення до масового терору.

1.7 Катування і катування ув'язнених

Арешти безневинних людей лише одне з ланок сталінського терору. Метою його була не тільки чи ізоляція знищення неугодних. Треба було також зломити їхню волю, змусити їх назвати себе «ворогами народу». Це неможливо було зробити при дотриманні законних методів і форм наслідку. Катування і катування застосовувалися органами НКВС не зі своєї ініціативи, а за згодою, чи навіть за вимогою сталінського Політбюро.

Усі невинні визнавали себе у всіх мислимих і немислимих злочинах: у замахах на життя Сталіна, у роботах на іноземні розвідки, у створенні нових опозиційних угруповань. Обвинувачуваним легше було вмерти, чим терпіти нелюдські катування. Хіба їх можна витримати? Відомий письменник А. Солженицын приводить у своїй книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» більш 30 катувань, і це далеко не усі. Там минулого і безсоння, після якого «людина діє наполовину несвідомо», і спрага, від якої «розпухнула мова і як їжак коле при найменшому ворушінні», і відправлення роздягненим у карцер, у якому холодно навіть у шубі, і відрубування пальців, і катування розпеченим залізом і т.п.

Застосування катувань – це один з найважчих злочинів Сталіна і створеної їм системи.

2. Радянська Україна: Драматичні 1930‑ті роки

Індустріалізація й колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20‑ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.

На першому етапі наступу Сталіна проти потенційної опозиції на Україні (реальний опір йому був дуже слабким) основною мішенню стала стара українська інтелігенція, особливо та, що була пов'язана з національними урядами та небільшовицькими партіями 1917–1920 рр., а також видатні діячі культури й науки. ОДПУ, фабрикуючи «таємні антирадянські організації», застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюваних у пресі показових процесах. У такий спосіб політична поліція виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючи грунт до наступних арештів.

Уперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929–1930 рр., коли в належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР. Використавши й цей судовий процес для створення атмосфери підозріливості та небезпеки, радянські власті перейшли до широкого наступу на інтелектуальну еліту.

Як можна було сподіватися, однією з перших установ, що зазнали головного удару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націоналістів». У 1931 р. розпустили історичну секцію М. Грушевського, а самого вченого під приводом того, що він причетний до ще однієї таємної організації, вислали до Росії, де він у 1934 р. помер. Набагато суворіших переслідувань зазнали багато його колег і майже всі учні.

Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією, першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.

У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепер вони були спрямовані насамперед проти членів партії. Чистки не були чимось новим, їх періодично проводили у 1920‑х роках для звільнення партії від пасивних, опортуністичних, розхлябаних та інших непридатних для боротьби членів. Але в 1930‑х роках вони набули зловісних, страхітливих рис. Членів партії виключали в основному за «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підозрою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело до розстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки. [10, 184]

У Радянському Союзі в цілому апогей сталінських чисток настав у 1937–1938 рр., проте, як зазначив Лев Копелєв, «на Україні тридцять сьомий рік почався в тридцять третьому». Ймовірно, що небезпека націонал-комунізму, з одного боку, та деморалізованість українських комуністів страхіттями колективізації та голоду, з іншого, привернули особливу увагу власне до українців. Про наближення бурі сповістив зсув ідеологічних акцентів у Москві. Роками партія повторювала устами своїх вождів, що головною небезпекою для радянського ладу є російський шовінізм, тим часом як націоналізм неросійських народів являє собою меншу небезпеку, бо по суті є лише реакцією на перший. Однак у 1933 р. вже стверджувалося, що український націоналізм посилився завдяки підтримці з боку куркулів, і він називався найсуттєвішою для України проблемою. Так відкривався шлях до переслідування тих українських комуністів, які були тісно пов'язані з політикою українізації. [10, 181]

Незадоволення Сталіна українцями не викликало подиву. Українське село ніколи не підтримувало більшовиків, а в міру того як у міста – ці традиційні бази підтримки комуністів – вливалися мільйони селян, ставала реальною загроза перетворення їх на благодатний грунт для українського націоналізму та сепаратизму. Наміри Сталіна очистити КП (б) У насамперед пояснювалися тим, що вона, на його думку, не проявила себе належним чином під час колективізації. Вирішивши зробити комуністів України «козлами відпущення» за провали 1932–1933 рр., Сталін наказав піддати їх відкритій критиці. В результаті українські комуністи засуджувалися в передовицях «Правди» та резолюціях ЦК. за недостатню пильність і м'якотілість до куркулів та в проведенні зернозаготівель.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6