Курсовая работа: Сталінські репресії

Старт п'ятирічки виявився не дуже успішним. Повільно зростало виробництво продукції. У сформованих умовах розумніше всего було б знизити багато завдань і перейти на базовий план, що, можливо, удалося б виконати. Але Сталін настояв на значному збільшенні багатьох завдань п'ятилітнього плану і ввів контрольні завдання.

На початку темпи розвитку промисловості були досить високі, але до 4 і 5 рокам п'ятирічки всі ресурси були вичерпані, до того ж при недоліці кваліфікованих фахівців і елементарної безгосподарності, п'ятирічка не була виконана. Основний план п'ятирічки був виконаний лише по виробництву тракторів, видобутку нафти і торфу.

Можна сказати, що розвиток промисловості відбувався наприкінці 20‑х – початку 30‑х років повільно і досягалося дорогою ціною не в останню чергу тому, що на чолі партії і Радянської держави стояв Сталін. При іншім, більш компетентному керівництві країна могла б досягти великих результатів.

1.2 «З'їзд переможців». Убивство Кірова

Ліквідація елементів ринкової економіки і проголошення курсу на державний розвиток промисловості, насильницьку суцільну колективізацію села виступили наприкінці 20‑х років своєрідним соціально-економічним фундаментом кардинальних політичних змін у Радянському Союзі.

В умовах перманентної «надзвичайної ситуації» зростання психологічного напруження в суспільстві для політичного керівництва все виразніше поставала потреба міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що остаточно сформувався в СРСР у 30‑ті роки.

Його головними ознаками виступали: безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат, бюрократизація суспільного життя, утворення однопартійної диктатури, монополізація влади більшовиками, формування командно-адміністративної економіки з одужуванням усіх засобів виробництва, політичне відчуження громадян від управління державою, тотальний ідеологічний контроль правлячої партії над усіма сферами суспільного життя, запровадження масового терору, репресій проти громадян. [17]

Збереження і зміщення системи одноосібної влади Й. Сталіна продовжували поступову активізацію насильницьких дій, створювали атмосферу страху та абсолютної покори.

У січні-лютому 1934 року проходив XVII з'їзд партії, що одержав назву «з'їзду переможців». Зовні він здавався демонстрацією великої єдності. Дійсно, усі від найбільших прихильників Сталіна до колишніх опозиціонерів хвалили лідера партії, «демонстрували» любов і відданість. Насправді ж генсека вже дуже боялися. Хрущев і Жданов, наприклад, першими назвали його, Сталіна, «геніальним вождем», Зинов'єв прилічив його до лику класиків наукового соціалізму, Кіров визначив генсека як «найбільшого стратега звільнення трудящих нашої країни й усього світу»; Ворошилов сказав, що Сталін, будучи «учнем і другом» Леніна був і його «зброєносцем». [17]

Але не усе було так гладко. Багато делегатів з'їзду, насамперед ті з них, хто був ознайомлений з «заповітом» Леніна, вважали, що наступив час перемістити Сталіна з посади генсека на іншу роботу. Коли результати голосування стали відомі, то виявилося, що з 1225 делегатів за Кірова, першого секретаря ленінградського обкому, було 3 голоси «проти», а у відношенні Сталіна – майже 300, хоча відкрито ніхто не виступив. Каганович сповістив про це Сталіну, і було прийняте рішення залишити проти Сталіна теж 3 голоси. Інші бюлетені були знищені. Навіть якби і врахували ці 300 голосів «проти», то все рівно б Сталін увійшов до складу ЦК і, імовірно, був би обраний у будь-якому випадку генсеком. Але політичний резонанс після оголошення щирих результатів був би таким, що врахувати всі його наслідки було б неможливо. Усі відразу б відчули, що велич «вождя» ефемерна.

Що ж дав Сталіну XVII з'їзд ВКП(б)? Він показав, що Сталіна бояться, що він сильний і може спокійно йти на розправу з ким завгодно і коли завгодно.

Треба сказати, що після з'їзду різко змінилося відношення Сталіна до Кірова, що, як особистість, багато в чому відрізнявся від генсека. Він був простий і доступний, близький робітникам, часто бував на підприємствах, мав величезну енергію, яскравий ораторський талант, непогану теоретичну підготовку. Вплив Кірова неухильно ріс, і в 1934 році він був, безсумнівно, другою за авторитетом людиною в партії. Спочатку Сталін відносився до Кірова непогано, вони разом відпочивали, дружили родинами. Але після XVII з'їзду він виявився в його очах суперником.

1 грудня 1934 року С.М. Кіров був убитий у Смольному. Убивцею виявився хтось Ніколаєв Л.В.

Дотепер невідома вся правда про загибель Кірова. У 30-і роки існувала безліч версій. Говорили про те, що Ніколаєв убив Кірова з ревнощів, тому що той нібито став задивлятись на дружину Ніколаєва. Може бути, Ніколаєв був затятим прихильником Сталіна і, зрозумівши, що Кіров став більш популярний чим «вождь», убив його? Навряд чи. Офіційна версія говорила, що злочин скоєний за наказом одного з колишніх опозиціонерів: Троцкого, Зинов'єва чи Каменева. Однак усі ці припущення можна сміло відкинути. Сьогодні, знаючи Сталіна, його виняткову жорстокість, підступництво і віроломство, цілком можна припустити, що це його рук справа, тому що Сталін був вкрай зацікавлений у тому, щоб «убрати» Кірова. Підозрілість, владність, нещадність у Сталіна завжди брали верх, коли треба було зробити свій вибір між елементарно порядним і тим, що заважало його владі. [2]

1.3 Масові репресії в довоєнні роки

Убивство Кірова з'явилося гарним приводом для жорсткості усього внутрішньополітичного курсу в країні. Сталін не міг забути, що четверта частина делегатів XVII з'їзду партії голосувала проти нього. А скільки в нього супротивників у всій країні? З 1225 делегатів з'їзду незабаром 1108 чоловік будуть арештовані, і майже усі загинуть у катівнях НКВД і таборах. Це була свідома ліквідація старої «ленінської гвардії». Вони занадто багато знали. Сталіну потрібні були самовіддані виконавці, функціонери більш молодого покоління, що не знали його колишнього.

1 грудня 1934 року, у день убивства Кірова, за вказівкою Сталіна, без опитування членів Політбюро, була складена постанова ЦИК СРСР «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік». У цьому документі, що виражає кредо беззаконня, говорилося:

1.   Слідським відділам пропонується прискорити справу обвинувачуваних у підготовці чи проведенні терористичних актів.

2.   Судовим органам пропонується не затримувати виконання смертних вироків, що стосуються злочинів цієї категорії, у порядку розгляду можливості помилування, тому що Президія ЦИК СРСР вважає одержання прохань подібного роду неприйнятним.

3.   Органам комісаріату внутрішніх справ пропонується здійснювати смертні вироки злочинцям згаданої категорії. [6, 14]

1.4 Великі політичні процеси

Після убивства Кірова почалася підготовка до організації великих процесів, проводилося розширення мережі виправно-трудових таборів, здійснювалися масові висилки. У вересні 1936 року відбулася зміна наркома внутрішньіх років. Замість Ягоди був призначений М.І. Єжов. Епоху репресій 1937–38 р. називають «ежовщиною». Однак масові репресії проти простих радянських громадян, проти керівних партійних і державних кадрів, обезглавлення командування Червоної Армії, створення величезної мережі таборів у Сибіру й інших місцях не могли відбуватися без схвалення Сталіна, а арешти і ліквідація багатьох тисяч керівників – без його особистої і прямої вказівки. Списки керівників, що підлягають ліквідації, готувало НКВД, для їхнього схвалення були потрібні підписи Сталіна, Молотова, Кагановича. У 1937–1938 рр. Єжов представив близько 400 таких списків, у яких містилися десятки тисяч імен. У грудні 1938 року Єжов був зміщений з посади, а в 1940 р. – розстріляний. На його місце прийшов Л.П. Берія. [12,3]

Першим великим процесом періоду масових репресій був суд над керівниками колишньої «ленінградської опозиції» – Зинов'євим, Каменевим і ще 17 їхніми соратниками. Вони були арештовані незабаром після убивства Кірова. Перший процес відбувся 15–16 січня 1935 року в Ленінграді. Обвинувачення було висунуто відразу по декількох пунктах: моральна відповідальність за убивство Кірова, прагнення до реставрації капіталізму, розпалення терористичних настроїв і т.д. Обвинувачувані не визнали себе винними ні в чому за винятком моральної відповідальності. Вони заперечували, що знали що-небудь про діяльність змовників, про підготовку убивства. 16 січня був оголошений вирок. Зинов'єв одержав 10 років, Каменев 5 років тюремного ув'язнення. Але вони так і не вийшли на волю… 19–24 серпня 1936 року їх судили ще раз. Серед обвинувачень були і тісні зв'язки з гестапо, виступи проти ленінської програми будівництва соціалізму, підготовка убивств Сталіна, Ворошилова, Кагановича, Орджонікідзе, Жданова, знову ж убивство Кірова і т. д. Зинов'єв і Каменев визнали себе винними у всіх неймовірних пунктах обвинувачення. Наступного дня вони були розстріляні.

2 березня 1936 року на лаві підсудних виявилися Бухарин, Риков, Ягода, Крестинський – перший заступник наркома іноземних справ, Розенгольц – начальник керування наркомату зовнішньої торгівлі і багато інших видатних діячів. Їх обвинувачували в створенні «правотроцкистського блоку», метою якого було скинення в СРСР соціалістичного ладу, реставрація капіталізму, розчленовування СРСР і т.д. Вони нібито працювали на іноземні розвідки, планували арешт і убивство Леніна і т. д. Обвинувачувані частково визнали свою провину і майже всі були присуджені до смерті. [12, 4]

1.5 Обезглавлення Червоної Армії

Наприкінці 1930‑х рр. Радянський Союз, не шкодуючи ні сил, ні засобів готувався до неминучоі, здавалося б, війні з фашистськими державами. І в цей тривожний час Сталін і органи НКВД завдали страшного удару по кадрам Червоної Армії, знищивши протягом двох років десятки тисяч її кращих командирів і комісарів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6