Курсовая работа: Особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей"

Розглядаючи явище "жінка і література", на думку Вірджинії Вулф, мова повинна йти про соціальний стан жінки в "чоловічому" суспільстві.

Письменниця поетично воскресила у своїй книзі "Місіс Делоуей" ідею Будинку, теплого жіночого начала, проте прекрасно усвідомлювала те, що дні Будинку закінчуються, що на зміну феям домашнього вогнища йдуть кутасті емансиповані феміністки. І вже інша, відцентрова сила керує вчинками цих жінок - геть від будинку, у великий світ. Їхній ідеал уже не родина, не діти.

Як діє на свідомість людини убогість? Як впливає на її розвиток статок? Чому одна стать процвітає, а інша злиденна і невпевнена у завтрашньому дні? Чому в одних - традиція, а за іншими - порожнеча, і як це може позначитися на розвитку письменника? - от питання, що задає собі Вірджинія Вулф і намагається на них відповісти.

Гендерна нерівність не дає спокою письменниці. Вірджинія Вулф дійшла висновку, що у літературі переважають книги про жінок, написані чоловіками. В її творчості романи займають особливе місце ще й тому, що в них у найбільш концентрованій формі поставлені питання, що здавалися письменниці важливими і які, здається, не втратили своєї злободенності і сьогодні, - проблеми жіночої долі, осмислені в соціальному і філософському контексті, пошуки жінкою свого місця в родині, суспільстві, проблеми шлюбу, виховання дітей, взаємини з чоловіком, вічного єдиноборства і бажаного, але такого важкого союзу з ним, прагнення самовираження і перешкоди на цьому шляху.

Власне специфічне жіноче сприйняття яскраво виражене у романі Вулф "Місіс Делоуей". Письменниця змінила уявлення сучасників про жінку в літературі, тому вивчення даної теми є актуальним.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених проблем окрім аналізу роману "Місіс Делоуей" використовувались дослідження наукових праць.

Творчість Вулф вивчали багато дослідників. У даній роботі були використані праці В. Івашової, Е. Ганієвої, Н. Михальської, У. Аллена, П. Муратова, Д. Жантиєвої, В. Бикова та інших.

Мета роботи - проаналізувати особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей".

Завдання роботи - визначити специфіку жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей".

Предмет дослідження - особливості жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей". Дана робота складається із вступу, розділу теоретичної частини, висновків і списку використаної літератури.

В основній частині дана характеристика роману "Місіс Делоуей" в контексті художніх особливостей, стилю, аналізуються характери жіночих персонажів, особливості їх світосприйняття. У висновках підводяться підсумки, наведені основні положення та результати курсової роботи.

Основна частина

Експериментальна проза Вірджинії Вулф - частина класичної спадщини літератури ХХ століття. Письменниця, що так багато думала про традиції, сама чимало зробила для створення традиції сучасного психологічного письма. Вона дала письменникам, які йшли слідом за нею, цілий арсенал прийомів, а головне - кути бачення, без яких неможливо уявити зображення психологічного і морального світу людини в європейській прозі ХХ століття.

Творчість Вірджинії Вулф (1882-1941) сприяла розвиткові модерністського роману в Англії в період між двома світовими війнами. Вулф бачила своє завдання у зображенні відчуттів, скороминущих вражень і почуттів, витлумачуючи їх як справжню реальність.

Вірджинія Вулф ввійшла у "велику літературу" завдяки експериментальним романам двадцятих років. Як відомо, творчий експеримент - далеко не завжди синонім літературного успіху. У літературі, як і в мистецтві взагалі, будь-які експерименти можуть бути витлумачені як прикрі зриви смаку і порушення почуття художнього такту і міри. До того ж експериментальні опуси мають дивну властивість раптово старіти, у кращому випадку перетворюватись в експонати літературного музею, що не викликають у нечисленних відвідувачів нічого, крім шанобливої нудьги.

Для Вірджинії Вулф мистецтво - це світ емоцій, багатої уяви, нескінченних асоціацій, це вміння тонко передавати миттєве враження і біг часу, нескінченна різноманітність відчуттів. Для Вулф передати реальність - означає зобразити світ почуттів, примусити читача проникнути у настрої героїв. Об’єктивний світ цікавить її лише в тій мірі, в якій він перетинається у свідомості її героїв. Вулф переконана в неможливості пізнання внутрішнього світу людини. Він залишається для неї ірраціональною величиною. Е.М. Форстер дуже точно визначив характер її творчості: "вона ні про що, вона сама - ніщо".

Модерністське осмислення прийомів психологічного аналізу пов’язане з пошуками композиційних форм роману, в основі яких відтворення потоку почуттів героїв, їх переживання, емоції. Звідси - вільна форма внутрішніх монологів. В кожному творі Вулф ставить конкретну задачу-експеримент: передати плин часу, зобразити розвиток почуттів героїв у часі - від дитинства до юності і до старості; показати, на скільки неподібною є реакція різних людей на одну і ту ж подію. Вулф прагне крізь призму одного дня показати все життя героя.

Історія письменницької кар’єри В. Вулф від її перших, традиційних за манерою письма романів "Велика подорож" (1915) і "Ніч і день", до останнього, модерністського "Між актами" (1941), її самогубство - своєрідний літопис розвитку модернізму з його новаціями і художніми завоюваннями, прагненням до синтезу мистецтв і суперечливою діалектикою. [5]

У порівнянні з іншими великими письменниками тієї епохи Відродження Вулф і досі не завжди є повністю зрозумілою для нас. Її розуміння суспільства, історії, стану людини обмежене встановленими нею самою рамками. Її не варто обвинувачувати в нерозумінні історії або суспільства - це далеко не так, просто центральна роль соціальних і історичних сил у формуванні нової манери письма і нової словесності викликала у неї сумніви. Зміст її щоденників, історія її життя і трагічної смерті свідчать, що відчуття кризи і граничної напруги, які вона переживала як власний біль, є невід’ємною частиною сучасної словесності. Відмітимо, що, подібно до Клариси Делоуей, вона вірила в метафізику непокори: "Смерть - це непокора. Смерть - це спроба спілкування для тих, хто відчуває неможливість досягти центру, що раз за разом містичним чином вислизає; близькість виявляється віднятою, кожний залишаються наодинці з собою. Смерть - це щось на зразок обійм". [6]

У творчості Вірджинії Вулф зійшлося безліч характерних рис цілої літературної епохи, але вона зуміла зберегти свій неповторний голос, а це уже властивість великого письменника. [7]

Спроби розкрити душу, уловити її найтонші переливи, таємні муки і метання, усю її приховану від зовнішнього світу життя - от що таке творчість Вірджинії Вулф. У її романі "Місіс Делоуей" описаний лише один літній день червня 1923. у цьому творі є тонко виписаний, акварельно-пейзажний зовнішній фон: дзеркало вітрин, шум вулиці, спів птахів у парку, шум дощу, голосу дітей, але там мало говорять. Більше думають. Ми чуємо внутрішній монолог героїв, занурюємося в їхні спогади, таємні думки і переживання, у їхні суми і сни. Місіс Делоуей, процвітаюча світська дама, нещаслива майже все життя, вона не відбулася як особистість і як мати. В. Вульф показує нам жінку, яка не реалізувала себе у житті. Клариса не кохає чоловіка, з яким одружена, водночас вона розуміє, що почуття Рігарда до неї також вже давно згасли. Як мати, Клариса відчуває, що донька все більше віддаляється від неї. Сім’я Делоуеїв не є такою міцною, якою вона здається іншим - друзям та гостям. Клариса Делоуей усвідомлює це лише в один літній день, спускаючись сходами у Ріджмент парку і зустрівши випадково Пітера Уолша, старого знайомого, неусвідомлену, приховану, задавлену першу любов…

Пітер повернувся в Лондон з Індії. Його уривкові спогади ніби говорять, що в минулому він був людиною дещо інших поглядів як вищий світ. Мабуть, саме за це він був відлучений від Оксфордського університету. Пітер Уолш і зараз іронічно відноситься до світського середовища. Але тепер він важливий чиновник в Індії. Коли і як він порвав зі своїми переконаннями? Це питання залишається без відповіді. Пітер Уолш і Клариса Делоуей в юності кохали один одного, але вона вийшла заміж за іншого, тому що їй здавалося, що кохаючи Пітера, він буде намагатись придушити її особистість. Кохання Пітера ще живе; що ж стосується Клариси, то автор прагне не зачіпати це питання. Вулф залишається вірна своїм принципам - в її романі немає "любовного інтересу, трагічного, комічного".

Виражаючи точку зору автора, місіс Делоуей вважає, що особистість повинна бути відмежована від усього, що може порушити її недоторканість: різні переконання, віра, навіть любов призводять до руйнування людської душі.

А Пітер, що втратив у житті багато чого: улюблену жінку, друзів, ідеали розгублено робить крок назустріч Крарисі. Вона для нього не змінилася, залишилася тою ж, яку він кохав у юності. роман закінчується фразою: "І він побачив її": [8] усе обривається на півслові, сон душі скінчений, життя героїв тільки починається й усе ще може бути. [9]

Первісний задум лише почасти схожий на те, що нам відомо сьогодні під назвою "Місіс Делоуей". Передбачалося, що в книзі буде шість або сім глав, які описують світське життя Лондона, одним з головних героїв був прем’єр-міністр; сюжетні лінії, як і в остаточному варіанті роману, "сходилися в одну крапку під час прийому в місіс Делоуей". Передбачалося, що книга буде досить життєрадісною - це видно за збереженими нарисами. "Повинно бути цікаво", - писала Вулф у щоденнику. Однак в оповідання впліталися і похмурі ноти. Як пояснювала Вулф у передмові, що публікується в деяких виданнях, головна героїня, Клариса Делоуей, повинна була покінчити із собою або померти під час свого рауту. Потім задум зазнав ряд змін, але деяка одержимість смертю в романі так і залишилася - у книзі з’явився ще один головний герой - контужений під час війни Септімус Уорен Сміт: по ходу роботи передбачалося, що на прийомі повинні оголосити про його смерть. Як і остаточний варіант, проміжний закінчується описом прийому в будинку місіс Делоуей. [10]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5