Курсовая работа: Стратифікація мовних одиниць на території Німеччини

Діалект являє собою територіально замкнуту, специфічну для даної місцевості форму існування мови на відміну від літературної мови, яка носить надтерріторіальний характер і не обмежениа рамками певної місцевості.

Функціональні та структурні ознаки територіального діалекту найчастіше характеризують через його протиставлення літературній мові.

Діалект - це така форма існування мови, для якої характерні:

1) територіальна обмеженість,

2) неповнота суспільних функцій і як наслідок цього - незначне стильове розмаїття, зокрема наявність стилів, пов'язаних лише з розмовною формою реалізації мови (діалекту як неписемній формі невластиві такі книжкові функціональні стилі, як офіційно-діловий, науковий, публіцистичний і т.д.).

3) закріпленість за побутовою та побутово-виробничою сферою спілкування,

4) певна, історично-зумовлена соціальна сфера поширення - серед селян і близьких до них соціальних груп,

5) відсутність відбору та регламентації мовних засобів (існування норми у вигляді узусу, а не кодифікованих правил),

6) структурна підпорядкованість діалекту вищим формам існування мови, зокрема літературній мові [14, 92].

Важливою відмінністю діалектів від літературних мов є відсутність у діалектів самостійної форми листа.

Стосовно мовної ситуації в європейських державах діалектологи зазвичай відзначають, що діалектами користуються так звані «нижчі верстви» суспільства - селяни, робітники, дрібні службовці, що має низький рівень освіти. Тоді як до числа носіїв літературної мови відносять так звані «середні та вищі» класи суспільства - вищих чиновників, підприємців, діячів науки і культури, що відрізняються високим рівнем освіти.

Носії сучасної німецької мови, здебільшого, користуються не якою-небудь певною формою існування мови, а двома, і навіть трьома, але роблять це у відповідності до певних правил їх застосування, що історично склалися в даній комунікативної спільності. Різниця між названими «регістрами» німецької мови можна побачити на наступному прикладі:

• літературна форма розмовної мови - Hat dir (der) Josef denn gestern Mittag wirklich nicht Adieu gesagt?;

• діалект міста Бад Емс (Рейнланд-Пфальц) - Ei, hot d de Jussep da gist wommendch wklisch nit Adsch gesot?;

• побутово-розмовна мова тієї ж місцевості - Ei, hat di de Jsef dan gestn Middch wiklisch nit Adsch gesacht? (18,53)

Діалект як одна з форм прояву німецької мови існував задовго до формування єдиної національної літературної мови і є набагато старше цього останнього. Тому широко поширений в німецькій літературі в період боротьби за остаточне встановлення єдності норм національної літературної мови (середина XVI - початок XIX ст.) погляд на місцеві діалекти як на «зіпсовану» літературну мову (verderbte Schriftsprache) є антинауковим.

Для позначення об'єкта діалектології в німецькій мові використовуються терміни der Dialekt і die Mundart, які більшістю німецьких діалектологів вживаються як синоніми. Перше з них є греко-латинським запозиченням, яке має латинізовану форму dialektus. У 1734 р. була зафіксована понімечена форма даного запозичення der Dialekt. Більша частина носіїв сучасних німецьких діалектів звичайно називає цим (за походженням - іншомовних) словом рідну говірку своєї місцевості. За свідченнями багатьох лінгвістів даний термін їм є більш знайомим, ніж споконвічно німецьке позначення die Mundart, яке було введено замість колишнього Redart - місцевий різновид усної народно-розмовної мови як німецького еквівалента.

1.2      Класифікація німецьких діалектів

Діалекти німецької мови виявляють широкий спектр варіювання. Німецькі діалекти поділяються на нижньонімецькі діалекти на півночі, які не пережили другого німецького зсуву звуків, та на верхньонімецькі діалекти на півдні, на які дуже вплинув зсув голосних та приголосних. Крім того не існує різкої межі між двома типами діалектів. Перша група діалектів поступово переходить у другу групу.

Верхньонімецькі діалекти в свою чергу діляться на середньонімецькі та верхньонімецькі. Мовна межа між середньо-верхньонімецькими діалектами має назву Гермесхаймська лінія, та включає в себе франко-баварські та південно-франко-швабські діалекти.

Так звана «нова» мовна лінія між верхньо- та середньонімецькими діалектами розглядається сьогодні вцілому як Шпаєрська лінія.

У більшості середньо-верхньонімецьких варіаціях другий зсув голосних та приголосних відбувся у верхньонімецькій мові лише частково, так, як і у східно-середньонімецьких варіаціях, які у більшій мірі вплинули на розвиток стандартної мови. Середньо-верхньонімецькі діалекти варіюються при цьому від верхньоалманського та баварсько-тирольського, у яких, як у єдиних варіантах мови відбувся другий німецький зсув голосних та приголосних, до східно-беркського та мольмського діалектів, у яких наприклад слово ik перейшло в ich, maken в machen, і вцілому ця лінія розмежування діалектів розглядається як північна межа верхньонімецьких варіантів.

Нижньонімецькими називаються ті діалекти, у яких другий(верхньонімецький) зсув голосних і приголосних не відбувся зовсім, або відбувся у незначній мірі. Нижньонімецька мова (нижньосаксонська та східносаксонська) виникла з давньосаксонської. На ній говорять на півночі Німеччини, а також на північному заході Голландії, де вона має назву «nedersaksisch».

Північнонімецька мова зберегла в Німеччині та Голландії офіційний статус регіональної мови. Такі землі як Гамбург, Шлесвіг-Гольштайн, Нижня Саксонія, Мекленбург-Передня Померанія закріпили офіційний статус нижньонімецького діалекту.

Нижньорейнські варіації нижньофранконського діалекту на німецькій території нижнього Рейну, так як і нижньонімецькі діалекти не підлягли другому зсуву голосних та приголосних верхньонімецької мови. Ці діалекти у більшій мірі близькі до межуючих з ними голландських діалектів, ніж до сусідніх німецьких варіантів [2,56].

Філологи широко дискутують про належність цих діалектів до нижньонімецьких. Діалекти областей між Урдингенською лінією (ik/ich) та Бернрадською лінією(maken/machen) (Дюссельдорф, Мюнхенгладбах, Крефельд, Нойс) мають ознаки як нижньофранконського так і середньофранконського діалектів і становлять область переходу діалектів від середньонімецького/середньофранконського до нижньофранконського діалекту.

1.3 Розвиток та становлення німецьких діалектів

Слово Deutsch утворено від старонімецького thioda, thiodisk і означає «говорити мовою народу» («народний»), який, на відміну від знаті говорить на латині. Латинське theodisce, що утворилося на його основі і вперше з'явилося на синоді в 786 році н.е., описувало народи, які не говорять латинською, зокрема німецькою (у тому числі і голландською мовою).

Сучасна літературна німецька мова (Hochdeutsche Sprache, або Hochdeutsch) розвинулася на основі верхньо-(південно-) і середньонімецьких діалектів, що зазнали у VI-VIII століттях н. е. так зване друге пересування приголосних. Поступово вона також впливала на діалекти, не піддалися цьому процесу. Варто зауважити, що вживання прикметників hoch (високий, верхній) і niedrig (nieder-) (низький, нижній) в даному випадку описує регіональної мови, а не його якісну оцінку. На відміну від своїх романських і слов'янських сусідів, у німецькому мовному ареалі протягом усього середньовіччя існували територіально роздроблені політичні структури. Це призвело до утворення і паралельному розвитку великого числа різних діалектів німецької. Вагомі регіональні особливості вживання мови ускладнювали процес створення культурної цілісності і спонукали поетів початку XIII-го століття уникати діалектні форми з метою розширити коло потенційних читачів, що розглядається першою спробою створення загальнонімецької мови. Проте лише поширення грамотності в широких верствах населення в періоди пізнього Середньовіччя послужило початком розвитку нової письмової та усної літературної німецької мови.

У 1521 році Мартіном Лютером був переведений на тоді ще не усталену стандартну новонімецьку письмову мову (Neuhochdeutsch) Новий, а в 1534 - Старий Завіт, що, на (спірному) думку вчених, вплинуло на її розвиток цілих поколінь, тому що вже в XIV столітті було помітно поступовий розвиток загальнорегіональної письмової німецької мови, яку також називають ранньою новою німецькою мовою (Frühneuhochdeutsch). Освіта літературнї письмової німецької мови була в основному завершена у XVII столітті [23,21].

На відміну від більшості європейських країн, літературна мова яких ґрунтується на діалекті столиці, німецька літературна мова є чимось «середнім» між середньо-і верхньонімецької діалектами і вважається місцевим тільки в Ганновері. У північній частині Німеччини ця мова поширилася у сферах державного управління і шкільної освіти під час Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували нижньонімецькі діалекти і нідерландська мова. З часом літературна німецька мова в північних регіонах Німеччини практично витіснила місцеві діалекти, які лише частково збереглися до сьогоднішнього часу. У центрі і на півдні Німеччини, де мова спочатку була більше схожа на літературну, населення зберегло свої діалекти.

1.4 Вплив інших мов на німецьку мову

Так як Німеччина розташована у центральній Європі, німецька мова протягом століть підлягала впливу інших мов. У часи Середньовіччя латинська мова набула широкого застосування, тому багато повсякденних слів, перш за все в області архітектури, релігії і воєнної справи запозичені з латинської мови (z. B. dominieren, Fenster, Karren, Keller, Kloster).З грецької мови запозичення були перш за все у області релігії, науки і філософії (z. B. Demokratie, Krypta, Philosophie, Physik).

Пізніше французька мова почала чинити великий вплив на німецьку мову. Після Тридцятирічної війни французьку мову почали широко використовувати і навіть прусський король ухвалив, що французька мова краща, ніж німецька, котру він використовував тільки для надання приказів. Тоді в німецькій мові з’явився ряд слів (Boulevard, Konfitüre, Trottoir та ін).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6