Курсовая работа: Методи підвищення продуктивності праці

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці;

3) удосконалення матеріального стимулювання праці;

4) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

3.2 Економічне обґрунтування запропонованих законів

Як вже було зазначено вище, існують певні заходи що до підвищення ефективності виробництва. В ході аналізу виявилося, що вони мають позитивний вплив на підприємство. Серед них виділяють :

1. Удосконалення форм організації суспільного виробництва – виділяють такі форми товарного виробництва як проста форма та розвинена.

Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками – ремісниками, кустарями, селянами являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, у деяких інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки нашої країни.

Розвинена форма товарного виробництва. У XIV—XV ст. з'являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об'єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво – на найманій, відчуженій праці;

в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

3) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу – приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва – існування ринку та грошей.

Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються.

2. Удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації – при цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею. Основними функціями організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.

3. Удосконалення матеріального стимулювання праці - у ринковій економіці головним фактором стабільного розвитку суспільства є посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні результативності діяльності на основі забезпечення тісного взаємозв’язку розмірів прибутків працівників, з кількістю і якістю витраченої ними праці. Ці проблеми досліджують такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Ф. Андрієнко, Д.П. Богиня, С.О. Гудзинський, Г.А. Дмитренко, В.С. Дієсперов, Й.С. Завадський, М.В.Калінчик, А.М. Кандиба, А.М. Колот, Ф. Тейлор, Дж. Херрисон, М. Фолліт та ін.

Для посилення матеріальної зацікавленості працівників у виконанні планів і договірних зобов’язань, підвищенні ефективності виробництва і якості роботи можуть вводитися системи преміювання, винагороди за підсумками роботи за рік, інші форми матеріального заохочення. Крім зарплати і премій (бонусів) система матеріального стимулювання може містити в собі пенсійні нагромадження, участь у прибутках, оплату навчання (працівника або його дітей), безвідсоткові позики на купівлю будинку або машини, оплату харчування або проїзду працівників, оплату відпочинку працівника, різноманітні допомоги, страхування і т.п.

Вплив системи матеріального стимулювання, що діє в організації, на мотивацію і робоче поводження персоналу в значній мірі опосередковане тим, на скільки справедливою вона сприймається працівниками, на скільки безпосередньо, на їхню думку, оплата праці зв’язана з робочими результатами. Заохочення також повинні сприйматися як справедливі іншими членами робочої групи, щоб вони не відчули себе обійденими і не почали працювати гірше.

Для того, щоб працівники сприймали систему оплати і заохочень як справедливу, доцільно:

• виявляти фактори, що знижують задоволеність працівників системою стимулювання

праці і практикою надання тих або інших пільг, які діють в організації, і прийняття, у разі потреби, корекційних заходів;

• краще інформувати працівників про розмір заохочень (премій, надбавок і т.п.), і за що вони даються;

• виявляти в ході особистих контактів з підлеглими можливої несправедливості в оплаті

працівників, присудженні премій і розподілі інших заохочень для наступного відновлення

справедливості;

• постійне відстежувати ситуацію на ринку праці щодо рівня оплати тих професійних груп, з якими можуть порівнювати себе працівники, і вносити своєчасні зміни у систему оплати їхньої праці

Однією з дійових форм мотивації персоналу визнають різні види внутрішньогосподарської конкуренції. Цей фактор набирає поширення в компаніях, які переймають організаційну структуру іноземних компаній. Однією з важливих цілей внутрішньогосподарської конкуренції є впровадження обґрунтованої системи матеріального та морального стимулювання для робітників, що надасть можливість досягти своїх цілей.

Цілі компанії - це не тільки отримання прибутку, але й в урізноманітнення системи мотивації персоналу. Доцільно використовувати два види внутріфірмових змагань: комплексний та цільовий. Комплексний передбачає оцінку підрозділу або співробітника за певними критеріями. Цільові змагання проводяться, коли компанія хоче покращити результативні показники (збільшення обсягів продаж або збільшення грошових надходжень).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10