Курсовая работа: Методи підвищення продуктивності праці
або ЧП=ЗП+ПР
(1.6)
де ЧП– обсяг
чистої продукції;
ОВ– обсяг валової
продукції;
МВ– матеріальні
витрати;
ЗП– заробітна
плата з нарахуваннями на соціальне страхування;
ПР– прибуток
підприємства.
Чиста продукція
точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за
ринковими цінами, проте зараз великий вплив чинять монопольні ціни, які
змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.
У галузях з
високим рівнем технічної оснащеності для розрахування продуктивності праці
застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної
плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних
відрахувань(частину минулої праці).
Проте
використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за значної різниці в
рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій
ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення
реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини
прибутку.
Ширше
застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на
основі показника нормативної чистої продукції. Сутність нормативного методу
визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра
випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив
чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої
продукції(НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного
виду продукції в натуральному вимірнику(штук, кг тощо) на норматив і складанням
одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому
обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду часу.
Рівень
продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками
трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці
промислово-виробничого персоналу(живої праці) на виробництво одиниці продукції
і вимірюється в людино-годинах(нормо-годинах)
Розрізняють такі
види трудомісткості.
Технологічна
трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних
робітників – як відрядників, так і почасовиків:
Тт=Тв+Тп
(1.7)
де Тв–
затрати праці основних робітників-відрядчиків;
Тп–
затрати праці основних робітників-почасовиків.
Трудомісткість
обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці
допоміжних робітників.
Виробнича
трудомісткість (Твир)– це всі затрати праці основних і допоміжних
робітників.
Твир=Тт+Тоб
(1.8)
Трудомісткість
управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників,
спеціалістів, службовців. Повна трудомісткість (Т)– це трудові затрати всіх
категорій промислово-виробничого персоналу:
Т=Тт+Тоб+Ту
(1.9)
або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту
(1.10)
або Т=Твир+Ту
(1.11)
За характером і
призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
Нормативна
трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або
виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами. Фактична трудомісткість
виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного
обсягу роботи.
Планова
трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання роботи з
урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення
заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.
1.3 Фактори і
резерви підвищення продуктивності праці
Фактори зміни
певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають
динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці -
це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення
продуктивності праці.
Оскільки, як
зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і
для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення
факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної
теорії і практики.
За рівнем
керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві
групи:
1) ті, якими може
керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові
відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови
праці, інновації тощо);
2) ті, що
перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище
в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція,
науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і
кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності,
наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).
Оскільки праця є
процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання
продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:
1)
соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
2) матеріально-технічні,
що характеризують якість засобів виробництва;
3) організаційно-економічні,
що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.
До групи
соціальна-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі
фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі
характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь,
навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна
придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність,
моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні
стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї
групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як
трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система
ціннісних орієнтацій.
До груші
матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі
фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а
саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки;
підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових
прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини,
матеріалів, енергії тощо.
До групи
організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать
прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них
входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління
виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем
управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки
виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів;
удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення
професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці,
удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження
прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку,
удосконалення систем матеріального стимулювання.
За сферою
виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:
1) внутрішньовиробничі,
що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
2) галузеві і
міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків,
концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв
на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;
3) регіональні,
характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);
4)
загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні
(наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення,
раціональне використання трудового потенціалу тощо).
Резерви зростання
продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але
з різних причин поюі що не використані. Резерви використовуються і знову
виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна
визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем
продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання
резервів зростання продуктивності праці -це процес перетворення можливого у
дійсне.
Оскільки резерв —
це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент
часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і
фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація
внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона
безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на
конкретному підприємстві.
Так само, як і
фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три
групи:
1)соціально-економічні,
що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
2)матеріально-технічні,
що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
3)організаційно-економічні,
що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами
виробництва.
Для найповнішого
використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах
розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види
резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці
заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються
відповідальні виконавці.
2. АНАЛІЗ
ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Загальна
характеристика підприємства
У 1962 р. 17
червня з Першотравневого кар'єру на ЦГЗК був відправлений перший ешелон
залізної руди. Перші тонни залізорудного концентрату були зроблені 9 грудня
1963 року. Перша черга комбінату на базі Першотравневого родовища залізистих
кварцитів була введена в експлуатацію до кінця 1965 року проектною потужністю 13,5
млн. тонн сирої руди і 5,9 млн. тонн концентрату в рік. Одночасно з введенням в
експлуатацію й освоєнням 1-й черги комбінату, будувалася друга черга на базі
Ганнівського родовища залізистих кварцитів. У 1972 році будівництво 2-ї черги
комбінату було цілком завершено і введені потужності на 7 млн. тонн концентрату
в рік зі вмістом заліза 65%. Перша черга залізорудних обкотишів з’явилася в
1972 році.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |