Дипломная работа: Формування комунікативних вмінь менеджера
Важлива перевага ігор у тому, що вони є
самостійним явищем культури і не потребують вироблення штучної мотивації,
вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв'язати
давню етичну проблему класичного експерименту: «А що ми даємо піддослідному?» Другою
перевагою ігор є те, що вони мають давню традицію регламентації і творчого
перетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному і
функціонально-рольовому планах [26].
Рольова гра також використовується для формування
певних навичок у сфері комунікації.
Поведінковий матеріал у рольовій ситуації є
основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта.
Ємельянов Ю.М. вважає, що театр є першою
лабораторією експериментальної соціальної психології, звідки бере свій початок
рольова теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини і
підходи до вивчення її самосвідомості, а також методи психотерапевтичної
драматизації й інсценізації, і магопсихотерапії, варіанти активних групових
методів [22].
Найяскравіше зв'язок театру і психології виражено
в методиці Я. Морено «психодрама».
Психодрама – метод групової роботи, в якій
учасники виконують ролі, які моделюють життєві ситуації, що мають особистісний
сенс для учасників. Мета психодрами – усунення неадекватних емоційних
реакцій, відпрацювання умінь соціальної перцепції, поглиблене самопізнання.
Техніки психодрами: «діалог», «монолог», «виконання ролі», «дублювання», «репліка
в бік», «обмін ролями», «порожнього стільця», дзеркала» та інші. Я. Морено
називає такі різновиди рольових ігор: імпровізаційна гра (вводиться за бажанням
членів групи і розгортається сама по собі, відповідно до дійсних або
фантастичних уявлень гравців); рольова гра як виконання соціально-педагогічних
функцій (навчання адекватної рольової поведінки, попередження рольової
ригідності й інтеграції ролей); ситуаційна гра (оволодіння уміннями долати
ускладнені соціальні ситуації) [31, с. 29–34].
Психогімнастика – метод роботи в групі, під час
якого учасники виявляють себе і спілкуються без слів. Психогімнастика містить
підготовчу, пантомімічну та підсумкову частини.
У підготовчій частині виділяють три функції:
гімнастична (вправи для всіх частин тіла), релаксаційну (зменшення страху і
психологічної дистанції), виразну (готує виразні елементи, наприклад, розуміння
емоцій без слів). У цій частині поєднуються рух, спілкування й уява.
Петрушин С.В. поділяє психогімнастичні
вправи за складністю їх виконання учасниками на три групи [61, с. 47–48]:
перша – розважальні вправи, які застосовуються без попередньої розминки; вони
не мають особливого смислового навантаження й використовуються для емоційної
розрядки й зняття зайвого напруження; другий – вправи для розминки, які
використовуються з метою створення ігрової атмосфери, налаштовують учасників на
експериментування з власною поведінкою, знімають шаблони повсякденного
спілкування і зміни рухово-просторових стереотипів; третій – вправи для
розвитку невербального мовлення (тактильного, візуального, мімічного та
пантомімічного), які сприяють розвитку культури спілкування і підсилюють
комунікативну виразність учасників.
Аналіз конкретних ситуацій. Цей метод
виконує багато різних функцій, служить інструментом дослідження і вивчення
певної проблеми, оцінки та вибору рішень. Значущість його полягає, насамперед,
у поєднанні простоти в організації заняття з ефективністю результатів. Він
стимулює звернення до досвіду інших, прагнення до набуття теоретичних знань для
одержання відповіді на питання, які обговорюються [22; 33, с. 52–54].
Використовують ситуації двох видів: «тут і зараз» – що і чому відбулося в групі
з окремими учасниками; «там і тоді» – випадок із професійної практики або
особистого життя, що має значення для учасника або групи.
Способи аналізу конкретних ситуацій можуть бути
такими:
Перший – групу розподіляють на 2–3 підгрупи і
кожна з них розв'язує завдання самостійно, після цього відбувається зіставлені
позицій підгруп;
Другий – задану ситуацію кожен розв'язує
самостійно (можна описувати, її вдома), що дозволяє чіткіше сформулювати
труднощі, позначити своє місце в ситуації (наприклад, домашні,
завданням може бути описати 2–3 ситуації, в яких ви не досягли успіху).
Прикладом груп, які працюють за цим методом, є
Валінтовські групи. В них збираються фахівці для обговорення своїх професійних
проблем. Один з учасників розповідає про свої труднощі, решта – спочатку
ставлять йому питання для уточнення ситуації, а потім кожний висловлює свою
думку а приводу того, що було сказано. Далі підбиваються підсумки,
визначається, що нового для себе взяв учасник, який прийшов зі своєю проблемою,
та решта членів групи, які брали участь в обговоренні.
Близьким до методу аналізу конкретних ситуацій є кейс-метод.
Завдяки йому можна розвивати в менеджерів здатність до самоаналізу та
самостійного вирішення проблеми, формувати навички компетентного спілкування,
стимулювати творче мислення, а також уміння готувати письмові звіти, за
результатами роботи з кейсами. Перед тим, як застосовувати кейс-метод,
керівникові потрібно ознайомити учасників групи з методикою роботи з ним.
У науково-методичних колах прийнята певна
послідовність роботи з кейсами. По-перше, ознайомлення з інформацією, яка
подається в описі кейса; по-друге – це читання літератури для поповнення знань,
у яких є потреба; по-третє – обговорення в малій групі з метою першої перевірки
виробленого учасниками групи алгоритму розв'язання кейса. На рівні роботи в
малих групах перевіряється здатність роботи в команді, ставлення із повагою до
чужої думки; четверте – обговорення кейса у великій групі, воно повинно
підвести до повного розуміння певного кейса. По-п’яте – це рефлексія і критична
самооцінка виконаної роботи.
Фахівці виділяють 10 ознак якісних кейсів:
- уміле подання інформації
(структура, інтрига);
- націленість на прийняття
конструктивних рішень у критичній ситуації;
- включення конкретних
порівнянь, паралелей, які підтверджують ефективність рішення;
- можливість перейти до
узагальнюючих висновків;
- увага до актуальних
подій, з погляду суспільних інтересів;
- врахування людського
чинника, персоніфікованості;
- можливість оцінити
ефективність прийнятих рішень;
- оптимальний обсяг (8–10
сторінок);
- включення конкретизуючих
ситуацій, графіків, статистичних даних, відеоматеріалів тощо [70, с. 29–32].
Результати і ефекти, які отримують при використанні
метода кейсів:
- всі учасники охоплені
груповим процесом; тренеру легко працювати з групою, він економить свої сили;
- групова гра за
кейс-методом постійно дає високі результати роботи: емоційний підйом, інтерес,
активність, навчання дією;
- аналіз результатів
нескладний, оскільки всі параметри, які аналізуються, чітко визначені.
Висновки, конкретні та наочні, зрозумілі учасникам, примушують їх задуматися і
надовго запам'ятати цей досвід.
Крім тренінгових методів, зазначених вище, І.В. Вачков
описує ще й такі [11, с. 165–187]:
1) Методи, спрямовані на розвиток соціальної
перцепції. За допомогою спеціально розроблених вправ учасники одержують
вербальну й невербальну інформацію про те, як їх сприймають інші люди,
наскільки с точним їхнє власне самоприйняття. Вони оволодівають навичками
глибокої рефлексії та інтерпретації об'єкта сприймання.
2) Метод тілесно-орієнтованої психотерапії.
Основними методами цієї групи виступають такі: метод Фельденкрайса, метод
Александера, структурна інтерпретація (рольфінг), первинна терапія, які
історично пов'язані з терапевтичними методами Вільгельма Райха (1949), а також
східними методами (хатха-йога, тайчі, айкідо).
3) Медитативні техніки, на думку. Вачкова І.В,
також варто віднести до тренінгових методів, оскільки досвід показує
доцільність і ефективність їхнього використання в процесі групової роботі.
Найчастіше ці техніки використовуються для того, щоб навчити учасників груп
фізичному й чуттєвому розслабленню (релаксації), умінню позбавлятися зайвого
психічного напруження, стресових станів, унаслідок чого розвиваються навички автосугестії
та закріплюються способи саморегуляції. Найефективніша з технік медитації
вважається трансцендентальна техніка Махаріші Т.М.
4) Музична терапія. Цей метод може зняти втому,
напруження в учасників тренінгу.
5) Танцювальні вправи. Вони можуть бути
використані для того, щоб зняти фізичну втому та згуртувати групу. Ці вправи
дають змогу швидше встановлювати творчий зв'язок з іншими членами групи, долати
бар'єри. Метою танцювальної терапії є спільна робота, гра й досліди в ритмічних
діях, експериментування з жестами, позами й рухами, невербальне спілкування з
партнером, що служить створенню глибокого групового досвіду.
У кожного керівника тренінгових груп є можливість
вибрати той чи інший метод роботи, за допомогою якого досягається поставлена
мета. При цьому кожен тренер повинен дотримуватися заповіді – «Не зашкодь!».
Шкоди учасникам групи може завдати будь-який психологічний вилив, який здійснює
некваліфікований фахівець або людина, яка переслідує егоїстичні цілі. Основні
вимоги до керівника – диплом спеціаліста-психолога, участь у різноманітних
тренінгах як учасника, а також спеціальна методична підготовка в галузі теорії
й практики ведення тренінгів.
Таким чином, розвиток комунікативних вмінь доцільно
розглядати як систему внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій,
виділяючи в останній орієнтовну і виконавчу складову. Діагностика є в першу чергу
процесом самоаналізу, а розвиток – процесом самовдосконалення засобів
організації комунікативної взаємодії.
2.2 Програма та інструментарій емпіричного дослідження
комунікативних вмінь менеджера
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 |