Реферат: Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства
(матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту,
науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної
культури, національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість,
властиві їй норми.
5. Стилі сучасної української літературної мови.
Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних
засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві
форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність,
експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні
інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні,
еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови;
це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією
на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його
особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь,
алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають
логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується
вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними
реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов’язкові
посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний,
науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до
кожного різновиду.
Публіцистичний стиль – призначений інформувати
суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса:
поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу
і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому
можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу),
звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди:
науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й
писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних
засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного,
політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами,
організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві
форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий,
адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої
нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та
логічної виразності.
6. Ділова українська мова
Ділова українська мова як різновид літературної мови
виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його
адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми
вживання.
Історично цей стиль базується на документах доби Київської
Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах
міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських
канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови
австро-угорських і польських канцелярій.
Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними
правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією
управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ
(розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої
укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи
документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних
обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.
Так, на рівні лексики в основі ділової української
мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між
стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика;
відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання,
дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати,
призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні
слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої
граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання
роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання
відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву,
першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні
синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає
розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких
документах (контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими
підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого
присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір
прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і
т. Ін.
|