Курсовая работа: Творчість І.Я. Франка

Починаючи з 1878 року і до кінця життя, Франко був переконаний тому, що тільки соціалізм усуне класовий гніт, а разом з тим і всі соціальні та міжнародні (національні) супуречності ліквідує панування експлуататорських класів, політичний гніт і безправність народних мас, забезпечить всебічний політичний і духовний розвиток особи, приведе до великої всесвітньої дружби всіх людей. Ідея соціалізму в нього безпосередньо перепліталась з революційним демократизмом.

Для революційного демократа Франка характерним було те що він, на відміну від свого ідейного попередника Чернишевського, не малював майбутній соціалістичний лад у всіх його подробицях, а наводив тільки головні його контурні риси. В той же час ще були помітні риси мрійливості. Іван Якович був глибоко переконаний, що соціалізм спарва одного покоління і що він увійде в життя людей зразу ж, як буде повалено планування експлуататорських класів, а це станеться більш-менш скоро, що ідея соціалізму перетвориться з теорії в дійсність тим шводше, чим більше стане під її прапок прихильників, які для боротьби за її здійснення не будуть шкодувати ні сили, ні власного життя. Але вже у 1903 році він писав, що здійснення соціалізму не є легкою справою.

Розглядаючи соціалізм як необхідний наслідок всієї попередньої історії, Франко вважав питання, як має виглядати майбутній суспільний лад, другорядним, що не має особливого значення. Він зазначав, що при соціалізмі всякі класові привілеї і нерівності відпадуть і зникнуть навіки, а єдиним джерелом заслуги і привілеїв особи будуть становити «більша спосібність і більша для громади корисна праця». На цій основі відпадуть і зникнуть національні суперечності, а цілі народи, як і окремі особи, будуть розвиватись зовсім вільно.

Популяризуючи ідею соціалізму серед робітників, письменник також писав, що соціалісти не ставлять пере собою завдання побудувати рай, а борються за те, щоб «усунути всяку суспільну нерівність, усякий визиск, всяке убозтво». Він уявляв соціалізм таким суспільним ладом, в якому відсутній поділ суспільства на класи визискувачів і визискуваних, де не буде приватної власності на знаряддя і засоби виробництва, а все, що вироблятимуть люди, буде належати їм усім, буде їх спільною власністю, «з якої однаково може користуватися кожен і до якої з свого боку він повинен докладати своєї праці, скілько може». Такий суспільний лад Франко вважав найсправедливішим за всі, які знало людство в минулому. Він нещадно викривав ворогів соціалізму, які навмисне зводили наклеп, що нібито соціалізм знищує всяку власність, знищує особу як суспільного індивіда, запроваджує казарму, затримує розвиток суспільного життя, духовної і матеріальної культури. Говорячи про те, і соціалізм знищує не всяку приватну власність, а лише приватну власність на знаряддя праці і засоби виробництва.

Франко піддав критиці не тільки попівські вигадки про те, що нерівність між людьми нібито дана самим богом, а й реакційні та ліберальні «теорії» апологетів капіталізму про те, що нерівність між людьми встановлює сама природа, а тому й суспільні нерівності ліквідувати неможливо. Він також рішуче відкидав думку, яку поширювали соціалісти-дарвіністи про те, що суспільна нерівність між людьми корисна для суспільного прогресу і що вона продиктована самою природою, закони якої нібито безсилі відмінити.

Суспільна нерівність виникла історично і має своє виправдання тільки в минулому через низький рівень виробництва. Але капіталізм довів розвиток виробництва, а разом з цим і суспільні нерівності, до такого ступеня, що дальший прогрес неможливий без ліквідації приватної власності і соціального зрівняння всіх людей. Але яким шляхом можна досягти рівності для всіх? Франуо відкинув думку про те, що люди повинні покинути приватну власність, відмовитись від культури і знову повернутись до первісного стану природної рівності. Він також піддав критиці думку Льва Толстого про те, що люди повинні повернутись до патріархального селянського життя, зректись держави, розкоші великих міст і високої науки, а знати лише науку Христа, яку він сам проповідував. Подібними до поглядів Руссо і Толстого Франко вважав і погляди анархістів які він теж піддавав критиці і відкинув, як «глупі і дитячі».

Єдиним засобом до знищення суспільної нерівності Франко вважав заміну приватної власності на знаряддя й засоби виробництва суспільною власністю.

Критично розглядаючи утопічні ідеї і погляди, що іх проповідували комуністи до Маркас, Франко зазначав, що раціональним зародком в них була ідея спільної праці і спільної власності. Та тільки вони не змогли побачити різниці між власністю продукційною і споживчою, а тому їх пропаганда не мала ніякого впливу. Великою заслугою Маркса в розвитку соціалістичної думки Франко вважав те, що Марк «дуже розумно і ясно» виклав у своїх працях основні принципи наукового соціалізму, а особливо те, що Маркс у своїх творах «не вдавався в малювання того, як саме має виглядати той будучи громадський устрій, у якому буде спільна праця без визиску і спільне вживання плодів праці без нічієї еривди».

Але Франко не зрозумів головної суті марксистського соціалізму, а саме: вчення про пролетарську революцію і диктатуру пролетаріату як необхідеу передумову переходу від капіталізму до соціалізму. Як просвітитель він розумів велику рушійну силу людського прогресу у розвитку науки, він думав, що соціалізм можна запровадити шляхом поєднання науки і праці, поєднання зусиль інтелігенції і трудящих. Він бачив, що на протязі всього попереднього розвитку людства наука була превілеєм панівних класів, недоступним для людей фізичної праці. Цей розрив був на шкоду як самої науки, так і праці, а отже на шкоду загальнолюдському прогресу. Коли наука стала надбанням всіх і зіллється з фізичною працею в одну єдність тільки тоді людство може досягти ідеалу щастя, якого воно шукає протягом всієї своєї історії.

Розуміючи, що людство може досягти цього тільки при соціалізмі, тобто коли знаряддя праці і засоби виробництва не знаходитимуться у приватній власності, а будуть суспільною власністю, коли суспільство не буде поділене на класи експлуататорів і експлуатованих, Франко далі писав: «Правда ідеал цей ще далекий і деякому він може видатися недосяжним або фантастичним, але хто уважно придивиться до історії, тобто до того шляху, що його люди вже пройшли, а при тім уважно придивиться до теперішнього становища, той мусить прийти до переконання, що:

1.  Людство з самого початку свого розвитку справді вже прямує до тої мети.

2.  Засоби, винаходи, прямування, сучасна боротьба подають надії, що досягнення цієї мети можливе і необхідне, і те не в так далекому майбутньому, як це видається людям маловірним».

Глибоко переконаний, що шлях до соціалізму йде через ліквідацію приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та корінне піднесення економічого і культурного добробуту трудящих мас, через громадську рівноправність усіх людей і запровадження найширших демократичних свобод, Франко не заперечував і соціальну революцію як один із способів здійснення переходу до соціалізму. Розуміючи соціальну революцію як сукупність великих змін у вісх галузях суспільного життя – економічний, політичний, культурно-ідеологічний, технічний, він відкидав неуцьке тлумачення буржуазних соціологів, за яким революція зводиться до насильницько-кровопролитного політичного перевороту. Але ж з поняття революції логічно не випливає те, що вона завжди повинна бути насильницько-кровопролитною. Тому Франко вважав, що буржуазні революції були кровопролитними через те, що народні маси були тоді темні і озлоблені надмірними утисками і приниженням з боку експлуататорських класів, які стояли на перешкоді революції. Чим більше будуть народні маси освідчені і менш будуть пригнічуватись, тим менше потрібне буде насильство і кровопролиття. Звідси випливала його думка про те, що до революції треба підготовляти трудящі маси поширенням освіти і створенням їх класових організації. Він відкидав тактику анархістів, як нерозумну і шкідливу для справи визволення трудящих. Але Франко не дійшов до зрозуміння соціалістичної революції та її історичних завдань, не розумів об’єктивної необхідності революційного знищення буржуазної держави і встановлення держави трудящих під керівництвом пролетаріату, не розумів керівної ролі пролетаріату в революційній боротьбі трудящих проти капіталізму. Ось чому Іван Якович залишався революційним демократом, виразником інтересів робітничого класу і селянства, переконаним прихильником соціалізму і соціалістичного руху пролетаріату, пропагуючи у своїх творах соціалістичну ідею, гаряче закликаючи трудящих до революційної боротьби. А коли в 1905 році в Росії вибухнула велика всенародна революція, то він від початку і до кінці стояв цілком на стороні революційних мас, нещадно викривав зрадницьку тактику лібералів, розраховану на змову і союз з реакцією, обстоював корінні інтереси революційних робітників і селян.

Висновки

Як бачимо, соціальні погляди Івана Франка були суперечливими і своєрідними. Навіть сьогодні багато ідей Івана Яковича звучать свіжо і потребують поглибленого вивчення і аналізу.

Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується Івана Яковича Франка – мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене.

У своїх творах Іван Якович постає мислителем-гуманістом світового масштабу. Багатогранна творчість Франка гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. Історичне значення творчості письменника дуже вагоме. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному світі, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника живого відображення. Та при тому Іван Франко не був просто письменником. У літературі він був першорозрядним майстром і теоретиком-учителем цілої генерації поетів і письменників-демократів, які виходили з гущі народних мас. Він був прекрасним драматургом, вченим-філологом, літературним критиком, пропагандистом, перекладачем, істориком, соціологом, філософом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9