Курсовая работа: Творчість І.Я. Франка

Найхарактернішою рисою капіталістичної системи організації виробництва Франко вважав те, що вона основана на використанні машинної техніки і створенні великих підприємств, на яких концентруються великі маси найманих робітників. Це призводить до нового поділу суспільства на протилежні класи – буржуазію і пролетаріат.

Говорячи про далекосяжні наслідки перевороту, які сталися в системі виробництва, Іван Якович зазначив, що капіталізм підірвав старі основи родинного життя. Так само капіталіз підірвав родинне життя і класу буржуазії, бо «женидьба для інтересу, без любови – у них річ звичайна».

Але в усьому суспільному житті капіталізс виявляє вплив у взаємнопротилежних напрямках. З одного боку, конкуренція роз’єднує капіталістів, породжує взаємне недовір’я, заздрощі, ошуканство, нещирість, а з другого боку, – навпаки спільна праця робітників на фабриках біля машин, спільні злиді і боротьба за щоденний хліб з’єднують їх у товариства і спілки.

Великого значення надавав Франко науковим і технічним відкриттям. Так, винайдення пороху потягло за собою великий переворот у державному і політичному житті та стало головною подією для регулярної армії і нової тактики. В свою чергу введення регулярної армії мало великий вплив на політичний розвиток.

Аналіз поглядів Франка на суспільство і його історичний розвиток дає підставу характеризувати його як матеріаліста. Але його матеріалізм не тотожний з марксиським історичним матеріалізмом. Відмінність його полягає в натуралістичному розумінні початків суспільного життя людей, в непослідовному провеленні основного положення історичного матеріалізму і в збоченнях до ідеалізму.

В чому ж полягали головні помилки його як матеріаліста?

Основна його помилка полягала не в тому, що він розглядав історію людства як продовження природного розвитку людей. На цьому завжди стояли і зараз стоять матеріалісти, це підтверджує вся наука, відкидаючи ідеалізм і попівщину. І не в тому була його помилка, що він наполягав саме на цій стороні справи, в той час це треба було ще всіляко роз’яснити, і особливо Галичині. Головна помилка його полягала в тому, що він, не вияснюючи конкретних законів суспільного життя і розвитку людства, припускав (правда, з багатьма застереженнями), що суспільне життя людей підлягає діянню загальних законів природи.

Франко також мав цілковиту рацію наполягати на тому, що людина ніколи не може вийти за межі законів органічної природи з усіма випливаючими з їх діяння наслідками – необхідністю харчуватися, розмножуватись, боротись за поліпшення умов свого життя серед найрізноманітніших обставин природного середовища, щоб забезпечити життя і розвиток. Вірно він підкреслював, що це можливе лише в суспільстві, на основі спільної праці. Але він не дійшов до розуміння того, що виробниче спілкування людей докорінно відмінне від тих «продуктивних» спілок, які він бачив у природі. Адже всі ті найрізноманітніші форми «спілок» у природі спираютьс явиключно на фізеологічну основу і підлягають законам фізеологічного життя, чого, як відомо, Франко не міг сказати про людське суспільство. Тому, навіть вказуючи на те, що «продуктивне спілкування» людей полягає на витворенні і застосуванні знарядь праці, чого неме в жодній «спілці» тварин, Франко не міг зрозуміти вирішального значення його для життя людей і їх суспільного розвитку. Він тільки констатував цей вирішальний чинник для життя людей, незважаючись його взяти за відправну точку аналізування суспільних форм життя людей. Вказуючи цей факт, як дуже характерний у житті людей, він не вияснив його глибокої суті, не зрозумів, чому Маркс починав розглядати розвиток суспільства саме з аналізу виробництва, а не потребував виводити його безпосередньо з природи.

Припускаючи хибну думку, що нібито люди розвивають і вдосконалюють той спосіб життя, до якого вони прийшли, виділяючись з тваринного світу, він не міг зрозуміти і того, що в суспільстві закони природи виявляють зовнішню дію, яку люди змушені силою законів виробництва і своєю практичною діяльністю обмежувати, що зберегти своє суспільне існування і розвиток. Отже, хоч і яким важливим є значення законів природи в житті кожного живого організму, а, отже, ї біологічного життя людей, але вони впливають на розвиток їх суспільного життя не більше, ніж закони обертання планет, з тією лише різницею, що люди ніяк не можуть обмежити дії законів обертання планет і зупинити хоч би на мить рух сонця, а дію законів біологічного життя вони можуть у певних межах свого життя обмежувати або, навпаки, – розширювати сферу їх дій, протиставляючи їм дію законів суспільного життя.

Франко мав рацію відносно того, що люди виділились із тваринного світу і перейшли від «розсипного» до суспільного життя в силу законів боротьби за існування. Інакше і не могло бути, бо законів суспільного життя природа не знає. Розуміється, що цей перехід стався не відразу, бо біологічні предки людей (людиноподібні мавпи), які жили невеликими групами, в силу дії тих же законів природного добору, пристосування до зовнішніх умов на протязі довгого часу сходилися і розходились. Але Франко помилявся, гадаючи, що згуртування людей у постійні громади, а потім у племена і союзи племен сталося внаслідок того, що люди побачили користь від громадського життя, а через те звикли жити громадами і більше вже не розходились. Це, властиво, була стара наївна думка, змодифікована під еволюційне вчення Дарвіна. Головна хиба її в тому, що вона розглядає виникнення скспільства як наслідок розвитку свідомості людей, а насправді свідомість сама була прямим наслідком розвитку трудової діяльності, отже, суспільного життя, а не тільки самої біологічної еволюції.

Зміни біологічної організації людей, як показав Енгельс, були прямим наслідком розвитку їх трудової діяльності. Завдяки праці людина пізнавала і змінювала природу, а разом з тим усвідомлювала своє відношення до неї як джерела життя і спілкування з іншими індивідами людського роду. Люди змінює природні умови свого життя не тому, що «природа чоловіка пре до чимраз ліпшого забезпечення життя і розплоду», як думав Франко. Особливість життя і розвитку людей полягає в тому, що люди, на відміну від тварин, самі повинні продукувати умови свого життя, а отже, вони не можуть ані покинути, ані замінити виробництво на щось інше. Неприродні потреби самі по собі, з їх незмінними законами є визначальною причиною суспільного життя і розвитку людей, а потреби виробництва з його власними законами змушують людей змінювати старі форми виробництва на нові, щораз досконаліші, за зміною яких завжди йдуть всього суспільного в житті.

Крім того, Франко також виявляв непослідовність, думаючи, що люди завжди змінюють форми суспільного виробництва після усвідомлення непридатності старих і винайдення нових. Розуміється, усвідомлення непридатності старих форм суспільної організації праці з розвитком науки відігравало і відіграє тепер дуже важливу роль. Але саме усвідомлення завжди було і є наслідком того, що люди не можуть довго терпіти невигідність старих форм і переходять до інших, при тому саме таких, яких вимагає досягнутий рівень розвитку виробництва і знарядь праці, а не виводять їх з природи. Хоч нераз Франко зазначав, що всякий ідеал нового, кращого способу організації виробництва і суспільного життя виникає у людей після того, як потреба його назріла в економічному розвитку, однак він помилився, вважаючи, що зразок такого ідеалу люди можуть знайти в природі, в спільності комах і т. ін. Зразків суспільних форм життя природа людям ніколи не давала.

3. Розуміння закономірності історії людства. Критика «теорії» дегенераційного розвитку історії людства

Розглядаючи всю попередню історію, Франко не ідеалізував «золотий вік» первісного дикунства, як то було властиво Руссо та іншим гарячим головам. Так само він відкидав погляди тих ідеалістів-моралізаторів, які у всій попередній історії не знають нічого іншого, крім несправедливості й жорстокості рабства, кріпосництва, людиноненависництва і апелюють до абстрактної справедливості. Засуджуючи всякий суспільний лад оснований на класовому гноблені і визиску трудящих, він в той же час розглядав рабовласництво, феодалізм і капіталізм як історично минущі, але необхідні для свого часу форми суспільного життя.

В змінах форм суспільного життя Франко насамперед бачив діяння незламного закону історичної необхідності, якої люди не можуть обминути. Він наголошував на об’єктивній закономірності історичного розвитку.

Історію людства Франко розглядав як безперервний процес еволюції від нищих форм суспільного життя до вищих, щораз досконаліших, не відкидаючи, однак, і часткових збочень від прямої лінії, наприклад мандрівки народів при переході від стародавніх до середніх віків. В цей процес Франко включав економічні, політичні, ідеологічні перевороти що приводять до повної перебудови всього суспільного ладу. Але він заперечував закономірність стрибкуватих революційних переходів як у всій природі, так і в суспільстві, розглядав переходи від старих форм суспільного життя до нових, більш розширених тільки з точки зори поступової еволюції, підкреслюючи безперервність історичного процесу. Це характеризує певну обмеженість Франкового розуміння закономірностей історичного розвитку. Але тільки обмеженість. Було б недоречно закидати йому вульгарний еволюціонізм. Заперечуючи «скоки», він підкреслював зв’язок «нового» з «старим» у процесі спільного розвитку протиставляв розуміння «правильного», тобто закономірного розвитку метафізичній «теорії» катастроф, яку брали на своє озброєння буржуазні ліберали і анархісти. Заперечуючи «скоки» як форму переходу до нового сіспільного розвитку, Франко не тільки не заперечував, а настійливо проводив думку про те, що в історії людства, так, як і в історії природи, не буває застою, а все перебуває в русі і змінах, і те, що здається сьогодні сталим і міцним, несе в собі свого антипода, який, розвиваючись, руйнує стару систему суспільних відносин. З цього погляду він зазначив, що кожний історичний час є часом перхідним, бо історія безперервно рухається: кожного часу відбувається народження і смерть, одночасово відбувається сівба і жнива.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9