Курсовая работа: Символізм як мистецький напрямок

У чому новаторство Рембо-символіста?

Новаторство Рембо-символіста у тому, що в межах форми вірша в прозі, яка зустрічається вже і в Бодлера, поету вдалося винайти власні художні засоби виразності, свою універсальну мову. Зазначаємо одночасну присутність в поезіях усіх чотирьох стихій, використання принципу синестезії, об'єднання часу і простору в суб'єктивній площині. Це дозволяє Рембо створити в межах кожного вірша міні-модель світу, простежити логіку розвитку ситуації, явища, Всесвіту загалом. Цей розвиток не роз'яснений, але натяків достатньо, щоб осягнути суть. Часто вірші в прозі поділені на маленькі абзаци. Ці абзаци, ніби малюнки-кінокадри, кожен з яких є цілою історією; іноді ці "історії" створюють контрастні ситуації:

Я святий, я молюсь на терасі – наче мирна тварина,

що пасеться – ген аж до Палестинського моря.

Я вчений у темному кріслі.

Гілля і дощ стукають у вікно бібліотеки.

Я пішохід на великій дорозі в карликовому лісі...

("Дитинство ", переклад Ю. Покальчука)

Завершеність і цілісність більшості абзаців відчувається не тільки інтуїтивно. В такому абзаці-реченні втілюється "весь світ", що проявляється в стихіях: "Стежки круті. Пагорби вкриваються дроком. Повітря нерухоме. Як далеко птахи й джерела! Ще далі може бути тільки кінець світу" ("Дитинство"). Стежки, пагорби – наявність стихії землі; присутнє повітря; джерела (вода). Виходячи з розподілу стихій в поезіях другого періоду творчості Рембо, а також більшості віршів у прозі в збірці "Осяяння", – ще далі може бути тільки стихія вогню (можливо, "кінець світу"), яка завершує творення Всесвіту, а іноді й нівелює існування трьох попередніх стихій (наприклад, у поезії "Морське", про що йтиметься далі).

Або ще приклад поєднання в межах одного абзацу всіх стихій: "Трохи нижче – водостоки. По боках – нічого, крім густини земної. Може, провалля блакиті, колодязі вогню? Може, на цих площинах зустрічаються місяці й комети, моря й казки?" ("Дитинство"). Водостоки – наявність стихії води (колодязі і моря не можна однозначно віднести тільки до цієї стихії). Густина земна – наявність стихії землі. А далі в одному реченні умовно поєднуються всі стихії: "Може, провалля (земля) блакиті (небо), колодязі (вода) вогню?" У такому контексті далі дійсно мають "зустрічатися" стихії в просторі універсальному. Наприклад, моря (чи казки!), які й об'єднують гармонійно протилежності світу.

Висновки

Зневажливе ставлення до штучності літератури проявилося в поетичній декларації Верлена – вірші "Поетичне мистецтво". Твір написаний разом із збіркою "Романси без слів", але був надрукований лише у 1882 році й одразу став естетичним маніфестом символістів. "Поетичне мистецтво" – вірш іронічний, пародія на "Поетичне мистецтво" Н.Буало, теоретика класицизму XVII ст. З одного боку, Верлен полемізує з унормованістю класицизму (вимога ясності, точності в поезії), естетичними принципами парнасців (об'єктивізм, раціоналізм, риторичність). З другого боку, він проголошує власні естетичні принципи мистецтва. "Найперше – музика у слові", поезія має бути "легкою" і плинути, як пісня, а не навантажувати читача "добором слів". Проголошується творча свобода митця, що підкреслюється станом сп'яніння, творчого натхнення, коли митець інтуїтивно сплітає "невиразне й точне" в межах одного твору. Згадує Верлен і про осінь, бо саме ця пора рою, відповідала "мінорному ладу" поета.

Верлен-імпресіоніст приділяє увагу не інформаційності своїх творів, а передачі вражень, тому значення надає напівтонам і відтінкам. Бо лише так обережно можна поєднати "сурму і флейту" (протилежні речі в житті), "мрію й сон" (до речі, це можуть бути як контрастні явища, так і тотожні – мрія може бути сном, і навпаки). Можливо, Верлен навмисно завершує строфу об'єднанням, звичайно, неоднозначним і сугестивним, протилежних речей у світі.

"Ум жорстокий, ниций сміх", про які згадує поет, не є ознакою його творчості, тому Верлен використовує розмовні інтонації, побутові деталі ("часник"), щоб віддалити знижені речі від "очей блакиті" в поезіях.

Поет вказує, що рима може бути зрадливою, якщо сліпо слідувати її розвиткові, відчувати тільки фальшивий "брязкіт", а не мелодію в слові. Вірш, за Верленом, має надихати на пошуки нової блакиті, нової любові (цей настрій, ці пошуки мають бути природними, як вітерець, як запах м'яти і чебрець). "А решта все – література" з її умовністю та нормативністю. Таким чином, Верлен визначає власні мистецькі принципи: музичність, імпресіоністичну манеру зображення, створення "пейзажів душі".

Поезія Верлена – сугестивна лірика, яка зображує духовну сферу людини, передає емоції та відтінки почуттів. Саме це і зближує творчість Верлена із символістами. В поезіях вже відмічаються несподівані утворення на рівні тропів, з'являється контрастність ситуацій, образів, якостей ("в шаленості тверезий", "...Резеда пахтить так солодко, аж їдко" і т. д.), які у А.Рембо досягатимуть якісно нового рівня – створення "шокових стикувань".

Таким чином, Верлен, використовуючи набутки своїх попередників, визначає власні мистецькі принципи:

розширення сугестивного значення слова;

використання принципу синестезії:

·  об'єднання в межах тексту всіх стихій, що в них проявляє себе світ;

·  формування нової універсальної поетичної мови, складовою якої є музичність (використання асонансів та алітерацій, звучання поезії як музичного твору):

·  створення "пейзажів душі":

·  імпресіоністична манера зображення.

Рембо недаремно отримав славу "скандального поета". Читачів шокувала експресивність висловлювань, думок, парадоксальність створених ситуацій. Поет ніби навмисно ламає логічний плин думки і робить можливими будь-які перетворення; все в світі: простір, час, стихії – можуть мінятися місцями.

Рембо не давав себе "приручити" нікому і нічому: ні Франції, ні Європі ("Найкраще – залишити цей материк, де бродить безум..."), ні умовностям життя, ні поетичним традиціям, називаючи відповідність усталеним нормам наявністю "певної руки". "У мене ніколи не буде певної руки. А потім прирученість заводить надто далеко" ("Погана кров").

Навіть своє примирення з Богом у збірці "Сезон у пеклі" поет оточує такими контрастними ситуаціями, що слова про Бога звучать як знущання над святинями. "Я порозумнішав. Світ добрий. Я благословлю життя. Любитиму своїх братів... Бог – моя сила, і я славлю Бога". Насправді Рембо в усьому славив себе, як митця, як ясновидця, як Бога. І сам зізнавався, що це надзвичайна ступінь людської гордині. І якщо він визнає існування величезної кількості світів, то "пекло " у його світовій системі також багато.

Для останнього, найскладнішого періоду творчості Рембо, що є кульмінаційним етапом розвитку французького символізму, притаманні такі основні риси:

♦ створення "шокових стикувань" на рівні словосполучення, речення, ситуації;

♦  використання ефекту "затемнення тексту";

♦  поєднання у суб'єктивному просторі минулого, сучасного і майбутнього;

♦ використання принципу синестезії;

♦ загострення контрастів при використанні сугестивного значення слова.

Література

1.  Градовський А.В. "З Верленом зближувала мене "естетика страждання", що шукала виходу в поезії …" Поль Верлен і  Микола Вороний // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №10. – С.33-36.

2.  Градовськкий А.В. "Шалений! Що ти зробив із своїм життям?"  Артур Рембо і Максим Рильський //Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. –№ 4. – С.33-36.

3.  Дзик А.П., Сорока О.М. Осіння скрипка Поля Верлена //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 5. – С.25-28.

4.  Кочур Г.Друге відлуння . Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – 558 с.

5.  Лукаш М. Від Бокакччо до Аполінера. Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – 509 с.

6.  Ніколенко О. Модернізм в українській та зарубіжній поезії кінця  XIX – початку XX століття // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. – № 3. – С.32-35.

7.  Паламар О. "Я знаю небеса, роздерті блискавками…". Матеріали до вивчення поезії А.Рембо // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 5-6. – С.26-28.

8.  Пронкевич О. Поль Верлен //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1998. – № 7. – С.38-39.

9.  Рембо А. Стихи. Последние стихотворения. Озарение. Одно лето в аду. – М.: Наука, 1982. – 495 с.

10. Рогозинський В. "Найперше – музика у слові!". Поль Верлен  // Зарубіжна література в навчальних закладах. –1996. – №1. –  С.26-31.

11. Таранік-Ткачук К. Від Вітмена до Маркеса. Матеріали до уроків зарубіжної літератури. – Тернопіль: Мандрівець, 2005. – 196с.