Курсовая работа: Роль митця і мистецтва у житті суспільства (за драмами Лесі Українки)
Коло особистісних характеристик творчої людини
в її драматургічній спадщині є досить широким. У ряді творів (“У пущі”, “Оргія”,
“Орфеєве чудо” та ін.) митець виступає провідною дійовою особою, що дає авторці
можливість подати різні аспекти особистості, створити складні ситуації, розкрити
конфлікти - зовнішні й внутрішні, показати вплив мистецтва на життя й навпаки. Проте,
незважаючи на різноманітність ознак, при глибокому аналізі дій, вчинків, само -
та інохарактеристик митців - дійових осіб драматичних творів Лесі Українки спостерігається
певний комплекс морально-етичних, ідеологічних, філософських рис характеру митця,
що дає підстави вважати їх концептуальними, виділити тип митця [8, 138-140].
Подальший розвиток зазначені риси отримують у драматичній
поемі “Оргія”, яка була одним з останніх творів Лесі Українки, вже зрілої людини
і письменниці. Головний персонаж твору - співець Антей - теж вбачає своє покликання
у збереженні надбань культури свого народу. Конфлікт ускладнюється тим, що ряд учнів,
друзів і навіть дружина Антея віддали свої таланти на службу римлянам-завойовникам
заради слави, матеріальних статків, пошани тощо, “продалися колонізаторам"
[8, 141-144].
Визнаючи як реалію те, що митець може заробляти
на життя своїм талантом, Леся Українка підкреслює неможливість для Антея служити
поневолювачам його народу. Фізична смерть для персонажа є гідною альтернативою рабському
служінню чужій культурі. Антей не вагається у критичний момент: його смерть повинна
не тільки зберегти його талант та особисту незалежність, але й подати приклад тим,
хто зрадив своїм талантам і народові. Символічним є те, що постійно підкреслюючи
національну приналежність і свідомість свого персонажу, авторка вводить у твір епізод,
у якому Антей перед смертю грає на лірі, оздоби якої було зібрано в різних країнах
світу. Саме за допомогою такої “багатонаціональної" ліри кидає герой свій полум’яний
заклик до всіх поневолених слухачів:
Тепер, всесвітній даре, послужи мені…
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров,
Розмах дай нашій силі скритій! [25, 66].
Таким чином, митець, хоч і живе для свого народу,
але й усвідомлює загальнолюдські завдання мистецтва.
Одним із таких завдань у творі “Оргія” є необхідність
для митця служити вічності. Для цього йому потрібна, крім таланту, ще й велика особиста
мужність.
Отже, у характері митця Антея спостерігаються єдність
особистісних ознак, головними з яких є талант, гідність, мужність, усвідомлення
сутності і завдань мистецтва з авторськими поглядами на роль митця й мистецтва в
житті людей. Найважливішим завданням митця є постійний заклик до боротьби, звернення
до кращих рис свого народу і водночас збереження й творення вічних цінностей.
Поглиблюючи характер митця, Леся Українка звертається
у драматургії до характеру творчої особистості, яка не знайшла місця своєму талантові.
Серед творів Лесі Українки про сутність мистецтва
та особистості митця легенда “Орфеєве чудо” посідає особливе місце. В основу її
лягли як реальні факти й особи, так і міфологічний сюжет та образ, творчо переосмислений
письменницею відповідно до власних поглядів. У центрі твору стоїть митець з промовистим
ім’ям Орфей.
Творчу людину зображено тоді, коли під тиском обставин
вона залишає музику і під тиском необхідності береться до фізичної праці. Акцентуючи
увагу на її важкій виснажливій суті, письменниця наголошує на згубному впливі такої
праці на творчий потенціал митця. Водночас підкреслено силу і можливості справжнього
мистецтва і творця. Відомо, що музику Орфея сприймало навіть каміння. І тому, взявшись
до гри, Орфей досягає більшого, ніж зміг би досягти фізичною працею. Музика розбудила
людей, примусила будувати мур для захисту міста. “Орфеєве чудо” виявляється неоднозначним:
силою мистецтва співець зумів досягти духовного перелому, злету, товариші повірили,
що саме музика примусила каміння лягти в мур. Але найбільшим чудом виявляється те,
що загал усвідомлює:
Такий митець - і був у нас як раб? [25, 316]
Таким чином, у творі вказано на таку концептуальну
рису митця, як віра в силу свого таланту. Водночас гостро ставиться проблема митця
і суспільства, яка вирішується через усвідомлення людом творчої сили співця й мистецтва,
а через нього - пробудження свідомості, єднання з цією творчою силою. Відбувається
служіння митця оточенню і піднесення загалу до рівня митця, що, власне і було метою
творів “новоромантизму”. Але й акцентовано, що таке єднання - натхненне, чарівне:
твір недарма має у назві “чудо”. Для того, щоб це чудо стало можливим, необхідна
єдність співця і його слухачів. Отже, ще однією рисою типу митця можна вважати не
тільки його боротьбу, але і єдність із народом, конструктивне подолання розриву
між ідеалом і дійсністю.
У Лесі Українки протистояння
обов’язку митця перед суспільством і служіння своїй власній музі завершується перемогою
музи. Не всім дано талант творця. А якщо хтось його має, то він не повинен змушувати
цей талант діяти за якимось статутом, за якимись встановленими правилами. Свобода
- головна умова розквіту таланту - в неволі, в путах він загине. Свобода творчості,
вільного польоту думки - ось до чого має прагнути митець. Він не має права витрачати
свій дар даремно. Ідея служіння митця народу у творчості Лесі Українки еволюціонувала
до утвердження думки про служіння митця таланту, про трепетне до нього ставлення
[5, 83].
Леся хотіла служити суспільним ідеям і, як могла,
робила це. Але її муза була сильніша за неї, вона диктувала свої умови. Вона брала
митця в полон. Леся підкоряється своїй музі з радісним болем, і в її каятті звучить
тріумф причетності до вічності.
Розділ ІІ.
Втілення проблеми взаємин митця і суспільства у драмі „У пущі”
Події, зображені
в драматичній поемі "У пущі", переносять нашу уяву в перші поселення колоністів
у Північній Америці. В ремарці на початку твору Леся Українка точно вказує час і
місце дії: діється в XVII столітті в Північній Америці; перші два акти - в невеликій
колонії в Масачузеті, останній - в Род-Айленді.
Сюди прибуває скульптор
Річард Айрон, він приїхав з Венеції. Наступ католицької реакції, посилення феодальних
утисків у середньовічній Європі змусили скульптора покинути Італію, де мистецтво
занепадало, обставини сковували митцеві крила, гальмували його творчий розвиток.
Талановитий митець - Айрон - сповнений мрій і надій. Він бажає у "новому світі",
"серед нового краю запалити одвічної краси нове багаття". Митця жене
Свята, велична мрія,
що ніби люди можуть
вільні бути. [25, 112]
Річард Айрон мріяв, що тут буде Новий світ. З палким завзяттям Річард сподівається гори перевернути,
хоч і розуміє, що "в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім
вже розпалювать багаття". Та вірить у свої сили, в можливість утвердити тут
талант митця.
Але потрапляє Річард
Айрон в американські пущі. Через весь твір автор поступово, логічно й переконливо
розкриває страшний зміст цієї метафори - у пущі. Але тут легше
було розчистити віковічні пущі, ніж ті "лихі терни", що виросли між людей.
Він, вихований на батьківщині гуманізму - в Італії, не може підняти своє середовище
до рівня своїх мистецьких понять. Його не розуміють і цькують. У творі української поетеси прозорливо викриваються
так звані американські "свободи", фальшиву суть яких глибоко збагнула
вона вже тоді, на порозі нового віку. Людина у цих пущах стає безправною, позбавленою
будь-яких свобод, де контролюються не лише вчинки, але і її думки. Леся Українка
яскраво показує у всьому цьому фарисейську роль релігійних проповідників. Виразно
поставлені в творі ідейні акценти не втратили своєї актуальності й у наш час [25,
75].
Американська пуща
гнітить, а далі поступово вбиває прекрасне в людині. Скульптор спочатку дивується,
натрапляючи на перешкоди своїм добрим замірам, а потім вступає в конфлікт з пуританською
общиною, зокрема з її пастором, проповідником Годвінсоном. Митець вражений несподіваним
для нього пуританським аскетизмом колоністів, лицемірством духовного пастора Годвінсона,
який всім, в тому числі й скульпторові, нав'язує свою волю, свої закони. Залякані,
затуркані члени общини безмовно підкоряються йому.
Айрон побачив тут
також вражаючі соціальні контрасти - "корчі з голоду" бідняків і ажіотаж
наживи, цинічний прагматизм буржуазії: роблю те, що мені вигідно, що дає прибуток,
всупереч моралі, добрим традиціям, навіть закону. В таких умовах людям не потрібне
мистецтво скульптора, бо одні прибиті злиднями, інші надто обмежені, щоб зрозуміти
його. Річард не в силі переконати громаду, змінити спосіб її життя. І в'яне палка
мрія митця.
2.1 Загострення конфлікту між митцем і
суспільством у творі
В поемі "У пущі" порушуються проблеми:
вірність і зрада, любов і влада. Скульптор Річард Айрон не може знайти спільної
мови із пуританською громадою в Масачузеті, зокрема з її духовним провідником -
проповідником Годвінсоном. Митцеві не раз доводиться вступати в гостру полеміку
з рідними та близькими йому людьми. Гордий, впевнений у тому, що його сила
"на самоті" нічим не поступається Годвінсовій силі в громаді, Річард кидає
виклик пуританам, чим, по суті, провокує погром ними своїх мистецьких творів.
Проповідник Годвінсон
настроює пуритан проти Айрона, відчувши в його волелюбних словах, незалежних вчинках
небезпеку для себе. Годвінсона разять слова скульптора:
Хто має силу з примусом
боротись,
той робить завжди
тільки по охоті.
Бо якщо ми не думку
боронили,
то я не знаю, за
що ми боролись.
Годвінсон
За боже слово й за
громадську волю!
Річард
А в чім, по-вашому,
громадська воля?.
Страницы: 1, 2, 3, 4 |