Курсовая работа: Історичний портрет Михайла Драгоманова

Фольклористична діяльність Михайла Драгоманова була своєрідним показником політичних, громадських орієнтацій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів. Погляди на волю і неволю, сімейні й майнові взаємини, на товариські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропейських країнах були закріплені у конституційних деклараціях, в практиці українського селянства фіксувалось передусім у фольклорі. Простежуючи зв’язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, вчений обґрунтував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів. Фольклористична спадщина ще раз підтвердила наскільки різнобічною і талановитою людиною був Михайло Драгоманов.

Висновки

Михайло Петрович Драгоманов був видатною, складною і суперечливою постаттю. Людина європейської освіти і широких демократичних поглядів, публіцист та історик, філософ і етнограф, літературознавець і фольклорист, громадський діяч – ось грані цієї обдарованої особистості. Громадська діяльність і творча спадщина вченого забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки в Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. М.Драгоманова можна вважати засновником національної політології, істориком політичних вчень. Саме він створив нарисні праці про розвиток політичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію освіченого абсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних положень із декількох напрямків, подав концентроване обґрунтування своєї конституційно-правової доктрини.

Іван Крип’якевич вважав Драгоманова провідним українським етнографом. І мав рацію, хоча пріоритетною цариною наукових уподобань Михайла Драгоманова була українська етнографія і фольклористика. Він є фундатором вільної української преси й політичної публіцистики другої половини минулого століття, і саме він, чи не найбільше зробив для закладання на Україні початків українського партійно-політичного руху на європейських засадах. Але, насамперед, у Драгоманова є чимало цінного в розумінні природи й витоків національного питання на Україні, перспективних спроб сформулювати програму мирного поступового розвитку всіх етносів, що знайшли свою історичну долю на спільній з українцями землі.

У своїй більш як тридцятирічній науково-публіцистичній діяльності М.Драгоманов часто звертався до проблем національних громад на Україні. При цьому він використовував наукові здобутки історії та етнографії, збагачував їх власними знахідками й досвідом Європи й Північної Америки.

Сила історичного методу М. Драгоманова втому, що вчений і публіцист умів органічно сприймати в єдності конкретного історичного процесу загальне і осібне, національне і вселюдське, індивідуальне й суспільне у їх найтіснішому взаємозв’язку.

Михайло Драгоманов жваво цікавився релігійним життям в Україні. Його думки щодо розбудови української церкви не втратили актуальності й тепер.

Роль М. Драгоманова у розвитку історичної науки визначається його величезною спадщиною, методом досліджень (згадати хоча б те, що вчений використовував фольклорний матеріал як джерело вивчення історії громадських ідей в Україні), надзвичайно активною і різнобічною суспільно-політичною діяльністю, яка залишається взірцем служіння Україні, а сам він належить до тих, хто стали славою української землі.

Ми дуже шануємо Михайла Драгоманова, але мало знаємо і ще менше розуміємо. Для багатьох своїх сучасників та й для потомків – Драгоманов залишався великою загадкою. Але ми повинні пам’ятати про його надзвичайний внесок в нашу науку і культуру, досліджувати його об’ємний доробок. І якщо розвиток нашої національної науки піде вперед, я вважаю, що нам вдасться розкрити всі загадки цієї небуденної і величної та водночас дуже суперечливої постаті, яка вклала в українське суспільне життя минулого століття стільки бурхливої пристрасті і творчого ферменту, що після Драгоманова український народ, врешті, почав виходити на шлях розвитку новітньої нації. Адже своїми працями, думками та ідеями М. Драгоманов спричинив перелам у поглядах та світогляді українців. За словами Івана Франка, він – “великий прапор з багатьма китицями ідей та думок”, а сума тих думок і заповітів не втратила свого значення й нині.

Список використаних джерел і літератури

1.         Бартошко С. Інститут фіскалів або доноси в долі М. Драгоманова // Рідна школа. – 1995. - № 6. – с. 9-10.

2.         Бартошко С. Михайло Драгоманов – дослідник біблійних легенд // Рідна школа. –1997. - № 1. – с. 10-12.

3.         Бондарук Т. Михайло Драгоманов і українська національна справа // Вісник АН України. –1993. - № 4. – с. 27-30.

4.         Борисенко В. Михайло Драгоманов як історик // Пам’ять століть. – 2003. - № 5. – с. 15-18.

5.         Верба І. Рання праця О. Оглоблина про М.Драгоманова // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – с. 56-62.

6.         Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідник/В.І. Гусєв (кер.авт.кол.), В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. – К.: Вища школа, 2002. – с. 320-323.

7.         Висоцький А. Проблема національного виховання засобами української мови у світоглядній концепції М. Драгоманова // Пам’ять століть. – 2003. - № 5. – с. 19-21.

8.         Гаєвська Л. Концепція національного відродження в історіософії М.Драгоманова // Радуга. – 1992. - № 3-4. – с. 111-118.

9.         Дашкевич Я. Учений. Політик, публіцист: про М. Драгоманова // Слово і час. – 1991. № 10. – с. 3-6.

10.      Денисенко А. Епоха в українському житті (місце М.П. Драгоманова в розвитку історичної науки) // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – с. 47-50.

11.      Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х томах. – К.: Наукова думка, 1970. – Т.2. – с. 362-367.

12.      Драгоманов М.П. "Вибране…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні". – К. – 1970. – с. 605-618.

13.      Іванова Л.Г. Драгоманов і історія України // Український історичний журнал. – 1991. - № 9. – с. 127-130.

14.      Іванченко Г. Драгоманов: Україна і Європа // Вісник АН України. – 1993. - № 4. – с. 30-36.

15.      Круглашов А. Боротьба з месіанськими міфами Російської імперії // Нова політика. – 2001. - № 4. – с. 45-50.

16.      Круглашов А.М. Держава, нація, людина (Михайло Драгоманов про національний розвиток України) // Вісник АН України. – 1992. - № 2. – с. 22-33.

17.      Ласло-Куцюк М. Передбачення через століття (Деякі ідеї М.Драгоманова) // Дзвін. – 1997. - № 10. – с. 119-124.

18.      Матвієнко А.А. Драгоманов і Україна // Український історичний журнал. – 2000. - № 2. – с. 112-117.

19.      Мишанич С. Фольклористична спадщина видатного українського вченого (до 150-ліття від дня народження М. Драгоманова) // Народна творчість і етнографія. – 1991. - № 4. – с. 3-12.

20.      Попович М. Драгоманов і ми // Наука і суспільство. – 1991. - № 8. – с. 12-15.

21.      Провідники духовності в Україні: Довідник / за ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – с. 40-41.

22.      Солдатенко В., Левенець Ю. Один проти всіх. (М. Драгоманов) // Віче. – 1995. - № 7. – с. 121-141.

23.      100 видатних українців. – К.: Видавництво Арій, 2006. – с. 217-222.

24.      Терзійська Л. Професор Михайло Драгоманов // Пам'ять століть. – 2003. - № 5. – с. 42-45.

25.      Тучапський П.Л. Роль Драгоманова в суспільному русі Росії і України // Філософська і соціальна думка. – 1991. - № 9. – с. 131-151.

26.      Федченко П. Апостол правди і науки // Пам'ять століть. – 1996. - № 2. – с. 15-20.

27.      Федченко П. Мислитель, публіцист, борець: До 150-річчя від дня народження М.П. Драгоманова // Політика і час. – 1991. - № 13. – с. 68-74.

28.      Чернихівський Г.І. Українські літописи XVII-XVIII ст. у творчій спадщині М. Драгоманова // Український історичний журнал. – 1993. - № 3. – с. 38-42.

29.      Шаров І.Ф. 100 видатних імен України. – К.: "Альтернатива", 1999. – с. 137-142.