Курсовая работа: Історичний портрет Михайла Драгоманова
Фольклористична діяльність Михайла Драгоманова
була своєрідним показником політичних, громадських орієнтацій народу,
відповідності тих чи інших соціальних проектів. Погляди на волю і неволю,
сімейні й майнові взаємини, на товариські спілки, на всю сферу діяльності
людини, які у західноєвропейських країнах були закріплені у конституційних
деклараціях, в практиці українського селянства фіксувалось передусім у
фольклорі. Простежуючи зв’язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними
віруваннями, переказами інших народів, вчений обґрунтував загальнолюдський,
загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії
одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх
близьких і далеких сусідів. Фольклористична спадщина ще раз підтвердила
наскільки різнобічною і талановитою людиною був Михайло Драгоманов.
Висновки
Михайло Петрович Драгоманов був видатною,
складною і суперечливою постаттю. Людина європейської освіти і широких
демократичних поглядів, публіцист та історик, філософ і етнограф,
літературознавець і фольклорист, громадський діяч – ось грані цієї обдарованої
особистості. Громадська діяльність і творча спадщина вченого забезпечили йому
особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки в
Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії,
палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями
світового досвіду. М.Драгоманова можна вважати засновником національної
політології, істориком політичних вчень. Саме він створив нарисні праці про
розвиток політичних ідей у країнах Західної Європи, всебічно розглянувши теорію
освіченого абсолютизму, лібералізму, і, запозичивши ряд основних прогресивних
положень із декількох напрямків, подав концентроване обґрунтування своєї
конституційно-правової доктрини.
Іван Крип’якевич вважав Драгоманова
провідним українським етнографом. І мав рацію, хоча пріоритетною цариною
наукових уподобань Михайла Драгоманова була українська етнографія і
фольклористика. Він є фундатором вільної української преси й політичної
публіцистики другої половини минулого століття, і саме він, чи не найбільше
зробив для закладання на Україні початків українського партійно-політичного
руху на європейських засадах. Але, насамперед, у Драгоманова є чимало цінного в
розумінні природи й витоків національного питання на Україні, перспективних
спроб сформулювати програму мирного поступового розвитку всіх етносів, що
знайшли свою історичну долю на спільній з українцями землі.
У своїй більш як тридцятирічній науково-публіцистичній
діяльності М.Драгоманов часто звертався до проблем національних громад на
Україні. При цьому він використовував наукові здобутки історії та етнографії,
збагачував їх власними знахідками й досвідом Європи й Північної Америки.
Сила історичного методу М. Драгоманова
втому, що вчений і публіцист умів органічно сприймати в єдності конкретного
історичного процесу загальне і осібне, національне і вселюдське, індивідуальне
й суспільне у їх найтіснішому взаємозв’язку.
Михайло Драгоманов жваво цікавився
релігійним життям в Україні. Його думки щодо розбудови української церкви не
втратили актуальності й тепер.
Роль М. Драгоманова у розвитку історичної
науки визначається його величезною спадщиною, методом досліджень (згадати хоча
б те, що вчений використовував фольклорний матеріал як джерело вивчення історії
громадських ідей в Україні), надзвичайно активною і різнобічною
суспільно-політичною діяльністю, яка залишається взірцем служіння Україні, а
сам він належить до тих, хто стали славою української землі.
Ми дуже шануємо Михайла Драгоманова, але
мало знаємо і ще менше розуміємо. Для багатьох своїх сучасників та й для
потомків – Драгоманов залишався великою загадкою. Але ми повинні пам’ятати про
його надзвичайний внесок в нашу науку і культуру, досліджувати його об’ємний
доробок. І якщо розвиток нашої національної науки піде вперед, я вважаю, що нам
вдасться розкрити всі загадки цієї небуденної і величної та водночас дуже
суперечливої постаті, яка вклала в українське суспільне життя минулого століття
стільки бурхливої пристрасті і творчого ферменту, що після Драгоманова
український народ, врешті, почав виходити на шлях розвитку новітньої нації.
Адже своїми працями, думками та ідеями М. Драгоманов спричинив перелам у
поглядах та світогляді українців. За словами Івана Франка, він – “великий
прапор з багатьма китицями ідей та думок”, а сума тих думок і заповітів не
втратила свого значення й нині.
Список використаних
джерел і літератури
1.
Бартошко С. Інститут фіскалів або доноси в долі М.
Драгоманова // Рідна школа. – 1995. - № 6. – с. 9-10.
2.
Бартошко С. Михайло Драгоманов – дослідник
біблійних легенд // Рідна школа. –1997. - № 1. – с. 10-12.
3.
Бондарук Т. Михайло Драгоманов і українська
національна справа // Вісник АН України. –1993. - № 4. – с. 27-30.
4.
Борисенко В. Михайло Драгоманов як історик //
Пам’ять століть. – 2003. - № 5. – с. 15-18.
5.
Верба І. Рання праця О. Оглоблина про М.Драгоманова
// Пам’ять століть. – 1996. - № 2. – с. 56-62.
6.
Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.):
Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідник/В.І. Гусєв
(кер.авт.кол.), В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. – К.: Вища школа, 2002. – с.
320-323.
7.
Висоцький А. Проблема національного виховання
засобами української мови у світоглядній концепції М. Драгоманова // Пам’ять
століть. – 2003. - № 5. – с. 19-21.
8.
Гаєвська Л. Концепція національного відродження в
історіософії М.Драгоманова // Радуга. – 1992. - № 3-4. – с. 111-118.
9.
Дашкевич Я. Учений. Політик, публіцист: про М.
Драгоманова // Слово і час. – 1991. № 10. – с. 3-6.
10.
Денисенко А. Епоха в українському житті (місце М.П.
Драгоманова в розвитку історичної науки) // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. –
с. 47-50.
11.
Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У
2-х томах. – К.: Наукова думка, 1970. – Т.2. – с. 362-367.
12.
Драгоманов М.П. "Вибране…мій задум зложити
очерк історії цивілізації на Україні". – К. – 1970. – с. 605-618.
13.
Іванова Л.Г. Драгоманов і історія України //
Український історичний журнал. – 1991. - № 9. – с. 127-130.
14.
Іванченко Г. Драгоманов: Україна і Європа // Вісник
АН України. – 1993. - № 4. – с. 30-36.
15.
Круглашов А. Боротьба з месіанськими міфами
Російської імперії // Нова політика. – 2001. - № 4. – с. 45-50.
16.
Круглашов А.М. Держава, нація, людина (Михайло
Драгоманов про національний розвиток України) // Вісник АН України. – 1992. - №
2. – с. 22-33.
17.
Ласло-Куцюк М. Передбачення через століття (Деякі
ідеї М.Драгоманова) // Дзвін. – 1997. - № 10. – с. 119-124.
18.
Матвієнко А.А. Драгоманов і Україна // Український
історичний журнал. – 2000. - № 2. – с. 112-117.
19.
Мишанич С. Фольклористична спадщина видатного
українського вченого (до 150-ліття від дня народження М. Драгоманова) //
Народна творчість і етнографія. – 1991. - № 4. – с. 3-12.
20.
Попович М. Драгоманов і ми // Наука і суспільство.
– 1991. - № 8. – с. 12-15.
21.
Провідники духовності в Україні: Довідник / за ред.
І.Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – с. 40-41.
22.
Солдатенко В., Левенець Ю. Один проти всіх. (М.
Драгоманов) // Віче. – 1995. - № 7. – с. 121-141.
23.
100 видатних українців. – К.: Видавництво Арій,
2006. – с. 217-222.
24.
Терзійська Л. Професор Михайло Драгоманов //
Пам'ять століть. – 2003. - № 5. – с. 42-45.
25.
Тучапський П.Л. Роль Драгоманова в суспільному русі
Росії і України // Філософська і соціальна думка. – 1991. - № 9. – с. 131-151.
26.
Федченко П. Апостол правди і науки // Пам'ять
століть. – 1996. - № 2. – с. 15-20.
27.
Федченко П. Мислитель, публіцист, борець: До
150-річчя від дня народження М.П. Драгоманова // Політика і час. – 1991. - №
13. – с. 68-74.
28.
Чернихівський Г.І. Українські літописи XVII-XVIII
ст. у творчій спадщині М. Драгоманова // Український історичний журнал. – 1993.
- № 3. – с. 38-42.
29.
Шаров І.Ф. 100 видатних імен України. – К.:
"Альтернатива", 1999. – с. 137-142.
|