Курсовая работа: Історичний портрет Михайла Драгоманова

Свої політичні погляди Драгоманов відверто виклав у цілім ряді статей, зокрема, “До чого довоевались” 1878, “Крахи украинского сепаратизма” 1882 р.

В Болгарії з-під пера Михайла Драгоманова з’явилась одна з найкращих його праць “Чудацькі думки про українську національну справу”, яка пройнята гострою критикою перелицьованої “московської нетерпимості українських націоналістів. Також ще однією визначною працею була “Вільний союз – вільна спілка: досвід української політико-соціальної програми” [24; с. 221].

Після смерті вченого за редакцією І.М. Гревса та Б.О. Кистяківського вийшли видання “Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова”, в 2 томах (Париж, 1905-1906) і “Политические сочинения” (М., 1908. т. 1). Українськими емігрантами були надруковані однотомники “Драгоманов Михайло. Збірка політичних творів”, за редакцією Павла Богацького (Прага; Нью-Йорк, 1937) і “Архів Михайла Драгоманова: листування Київської старої Громади з М. Драгомановим (1870-1895 рр.)” (Варшава, 1937) – цінна спроба саме наукового опрацювання цієї важливої частини драгоманівської спадщини. В Радянській Україні лише в 1970 році побачили світ “Літературно-публіцистичні праці М.П. Драгоманова”, що було єдиною доступною збіркою широкому колу читачів. І лише згодом, з 1991 року почали робитись перші організаційні заходи по виданню його праць, присвячених 150-річчю з дня народження Михайла Драгоманова.

3.2 Історичні дослідження

Творчий доробок Михайла Петровича Драгоманова становить десятки томів і є невичерпним джерелом для з’ясування багатьох важливих проблем вітчизняної історії. Значна частина написаного ним за тридцять років наукової діяльності пов’язана з проблемами історичного минулого українського народу. Вчений вважав, що історія повинна розказати усі ті факти, які мали вплив на життя країни і народу. Тому, з’ясовуючи ряд важливих проблем історії українського народу, він звертався насамперед до першоджерел: архівних матеріалів і документів, літописних свідчень, мемуарної літератури, епістолярної спадщини, монографій.

Становлять інтерес погляди вченого щодо збору, вивчення, класифікації, аналізу та оцінки історичних фактів, почерпнутих дослідником з архівних матеріалів. У цьому плані схвальної оцінки заслуговує стаття Михайла Драгоманова “Стан і завдання науки древньої історії”, опублікована в “Журналі Міністерства народної просвіти” за 1874 р. Він виголосив її як вступну лекцію до курсу історії стародавнього світу перед студентами-істориками Київського університету. У ній він загострив увагу на тому, яке значення має для історичного дослідження збір і вивчення першоджерел, звідки дослідник має черпати відомості про певну подію, її місце й час, коли вона відбулась, а також роль та значення для суспільного розвитку.

Вивчаючи історію України ХVІІ ст., Драгоманов вважав одним з найцінніших джерел літопис Самовидця. Дослідник часто використовував і перше його видання, здійснене О. Бодянським у Москві 1846 р., і друге, випущене О. Левицьким у Києві в 1878 р. [29; с. 39].

З аналізу праць М.Драгоманова “Козаки”, “Україна в її словесності”, “По вопросу о малорусской литературе” та інших видно, що вчений в цілому поділяв думки автора літопису щодо причин, які зумовили боротьбу народних мас проти панування Речі Посполитої на Україні. Однією з таких причин Драгоманов вважав Брестську церковну унію 1596 р., яка була в руках польських панів і ксьондзів-єзуїтів важливим чинником посилення свого панування над українським народом. Цю унію він вважав подальшим кроком до національно-релігійного поневолення українців, оскільки процес ополячення і окатоличення українського населення вважав регресивним явищем.

Аналізуючи діяльність Б. Хмельницького як керівника народно-визвольної війни українців проти гніту польських панів, вчений чимало відомостей почерпнув з літопису Самовидця. Але якщо Самовидець переважно лише констатував факти з діяльності Хмельницького, то М. Драгоманов дав відповідну оцінку його ролі, охарактеризував заслуги перед народом, наголосив на важливості розуміння ним необхідності союзу з Росією. Порівнюючи дані Драгомановим і Самовидцем оцінки Переяславської ради, очевидно, що вони трактують її як добровільний акт, котрий відповідав загальнонародним інтересам.

З літопису Самовидця до збірника “Исторические песни малорусского народа” діяч додав кілька народних дум і переказів про Б. Хмельницького, Барабаша, героїчну боротьбу проти польських поневолювачів. Важливе місце у науково-дослідницькій діяльності Михайло Драгоманов відводив українським джерелам пізнішого часу, зокрема літописам першої половини ХVІІ ст. – Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Матеріали з літопису Граб’янки згадуються часто у другому томі “Исторических песен малорусского народа”, де вміщено пісню про Б. Хмельницького.

Матеріали з літопису Величка Михайло Драгоманов широко використав у збірнику “Громада”, а найбільше у “Передньому слові” до “Громади”, де виклав короткий нарис історії українського народу. До окремих джерел з літопису він поставився критично. Запозичував у Самійла Величка й деякі художні засоби порівняння. У ряді своїх праць і насамперед у ґрунтовній статті “Пропащий час”, “Українці під Московським царством” (1654-1876), написаній в еміграції на початку 80-х років, Михайло Драгоманов розглядав перебування України у складі Російської імперії як “пропащий час”, що не дав їй нічого позитивного в національному плані. На початку своєї роботи автор наголошує на необхідності знати минуле України, щоб не повторити помилки в новітній період її історії. Значну роль в історії України відводить Драгоманова козацтву з його функціями захисту Вітчизни від чужоземної агресії.

Вчений наголошував, що ліквідація тих демократичних порядків, що існували на Україні перед її приєднанням до Росії, стала можливою тільки завдяки впливовості застарілих “порядків московського царства”. Драгоманов відзначав, що “за ті часи, як Україна пристала до Московського царства, з його самовольним царем, з кріпацтвом, живого без науки, – то царська сваволя заїла вольності українські” [4; с. 17].

Шляхи негативного впливу Московського царства на становище України Михайло Драгоманов доводив і в інших своїх працях, зокрема в одному з розділів монографії “Историческая Польша и великорусская демократия”, якому пізніше була дана назва “Україна і Москва в історичних взаєминах”. Окремим виданням вона вийшла у Львові в 1937 р.

Окремі питання в історії України Драгоманов розглянув також у ряді інших праць, зокрема, “Шевченко, українофіли і соціалізм” (1879), “Турки внутрішні й турки зовнішні” (1876), “Внутрішнє рабство й війна за визволення” (1878), “Про українських козаків, татар і турків” (1876), “Погляд на українську історію” (1895).

Творча спадщина великого мислителя справила значний вплив на українське суспільство другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і заслуговує подальшого дослідження.

3.3 Фольклористичний напрям у творчості вченого

З кінця 60-х років М. Драгоманов починає займатись фольклором і спостереженнями над сучасною українською літературою. Разом з В. Антоновичем Драгоманов видає в 1863 році “Исторические песни малорусского народа”. Вчений постійно підкреслював пріоритет В. Антоновича в написанні вище згаданої праці, яка й досі є окрасою української фольклористики.

Проте аналіз його фундаментальної статті “Малороссия в ее словесности” показує що багатьма своїми концептуальними положеннями вона передує “Историческим песням малорусского народа” і показує значний вклад М.Драгоманова. Тут послідовно проводиться думка про Україну як перехідний місто між Південно-Східною Європою і Росією, про безперевність культурно-освтніх взаємин українських земель з іншими слов’янськими та різнонаціональними духовно-культурними осередками. Драгоманов і далі готує та видає збірки “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), “Нові українські пісні про громадські справи” (1754-1880) (Женева, 1881), “Політичні пісні українського народу XVIII-ХІХ ст. з увагами” (Женева, 1883, т.1; 1885. т.2).

Проживаючи в Болгарії, Михайло Драгоманов окрім науково-дослідницької та педагогічної діяльності займався ще й фольклористичною. Маючи на меті зробити опис та історико-літературне тлумачення релігійних оповідань, переважно болгарських, вмістив у французькому часописі “Melusine” примітки до перекладів оповідань з цієї теми. До речі сам переклад належить його дружині Л. Драгомановій. Пізніше, починаючи з 1889 року ця робота Драгоманових стала частково основною в подальших дослідження вченого на сторінках болгарського збірника “Збірка фольклору, науки та літератури”. У своїх фольклористичних працях, посилаючись на досвід вчених-фахівців, Драгоманов доводить, що далекі одні від одних люди, їх духовне життя мають загальні проблеми і способи їх розв’язання. Тому в усній народній творчості (казках, легендах, піснях і анекдотах) в різних етносів є багато спільного.

1889 р. у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була надрукована стаття М. Драгоманова “Слов’янські оповідання про пожертвування власної дитини”, де подано загальну характеристику словесності, її виникнення, розвитку і суспільної ролі.

Михайло Петрович зробив спробу систематизувати органічний зв’язок легенд, показати ідеї зближення і об’єднання цих творів у різних народів.

Також у “Збірнику фольклору, науки та літератури” була опублікована легенда “Слов’янське оповідання про народини Костянтина Великого”. Своєрідні трактування, прагнення до точності характеристик, невеликі відступи від звичайної інтерпретації дозволяють М. Драгоманову зберегти стиль невимушеної наукової розповіді при характеристиці цієї біблійної легенди. Найбільшою глибиною аналізу відзначається праця вченого “Слов’янські переробки Едіпової історії”, в якій перед читачем розгортається широка панорама улюблених біблійних релігійний сюжетів. Драгоманов хотів простежити точки зіткнення між народами, їх легендами, піснями тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7