Курсовая работа: Філософське та практичне значення "Послання до Пізонів" Горація в літературному процесі

Загальновідомий прийом Горація вживати сентенції на початку і наприкінці окремих частин свого твору. На початку відділу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині і кінці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, недостатньо, щоб поетичні твори були прекрасні, нехай вони будуть потішні,—вірш, поміщений у Горація на границі між міркуванням про введення зворушливих епізодів у трагедію і міркуванням про відповідність дикції настроям героя. Словами «Справи смертних загинуть» [12, с. 249] він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «Початку і джерело письменства — здоровий розум» [12, с. 249] на початку відділу про філософську освіту поета. Слова «Поети хочуть приносити користь чи тішити» [12, с. 249] чудово відкривають своєю простотою ціле міркування про потрібні і непотрібні якості письменника.

Звернемо увагу на інший прийом Горація — починати новий відділ без всякого переходу і зв'язку і тільки в його кінці показувати, з якою метою взяті ця нова тема і як вона пов'язана з попередньою. Так заговорив Горацій, наприклад, про сатирівську драму, про історію грецької драми після вказівки на недостатню увагу римських поетів до форми своїх творів. І тільки потім, коли він знову повертається до римських поетів, вже для їх похвали за оригінальні римські сюжети, стає ясним, навіщо йшла вся мова про греків [13, с. 176].

Горацій любить оживляти свою мову питаннями. То він у виді питання говорить про безглуздість протиприродних сполучень у поетичному образі; то він енергійно запитує, чи поет він, якщо він нічого не може і не знає; то він викликує з тоном питання про неможливість вимагати смаку від грубих сільських жителів; то він звертається до самого себе з питанням про поетичне свавілля і т. д.

У віршах же 326—330 Горацій дає цілу сценку уроку арифметики у кмітливого і розважливого хлопчиська [14, с. 131]. Дидактизм не перешкодив Горацію дати цікаву і різноманітну суміш різних порад, спостережень, узагальнень і сентенцій. Самий перехід від першої частини послання до другої, тобто від поезії до поета, являє собою живу іронічну картину поета, який заради своєї поезії не стриже нігтів, не ходить у баню. Тому в посланні Горація дотримані то римська жвавість, то поетична розмаїтість, що цілком анулюють нудьгу риторичного схематизму. Багато різних наставлянь дає Горацій, але це не заважає йому наприкінці намалювати поета, що потрапив в яму під впливом свого натхнення, і достатньо над ним познущатись. Якщо і дійсно Горацій використовував схему підручників риторики (він міг до того ж використовувати її приблизно, хоча б тільки як керівну нитку), то все-таки це не заважає «Поетиці» бути посланням, написаним вільно і добірно, невимушено, і разом з тим служити виразним зразком римського класицизму [14, с. 133].

Отже, можна зробити такі висновки:

·  Ім’я Горація – одне з найпопулярніших серед імен письменників античності – ще в давнину стало символом поетичної слави.

·  Ім'я Горація у свідомості наших сучасників нерозривно пов'язане з виразом "золота середина", яке належить поетові. Для самого Горація думка про золоту середину, про міру та поміркованість була принципом, що визначив його поведінку в усіх сферах життя та творчості. "Золота середина" Горація стала крилатим висловом, в якому втілився заповіт античної цивілізації. Цей культ міри і поміркованості був, звичайно, далеко не повним вираженням античного гуманізму, але в ньому був урок розумної гармонії, що стала важливою складовою етичного та естетичного ідеалу людини [15, с.129].

·  Горацій прославився не тільки як поет, що надавав дуже велику увагу формі вірша, але і як поет, що вкладав глибоке філософське значення в свої твори, не дивлячись на те, що багато хто несправедливо обвинувачує його у тому, що він піклувався тільки про форму свого вірша. Хоча заперечувати те, що значення також важливе, було б, принаймні, не розумно. Зараз дуже небагато поетів прагнуть до того, щоб їх твори були максимально наближені до досконалості, а про Горація можна дійсно сказати, що це був поет, творчість якого ще впродовж багатьох століть залишатиметься прикладом наслідування для всіх поетів.

·  Кожна людина, незалежно від професії і віку, може черпнути у Горація його серйозність по відношенню до справи, якою він займався, навіть якщо ця область занять не має а ні найменшого відношення до художньої літератури, і літератури взагалі. Адже навіть зараз, дивлячись на минулі століття, важко знайти поета, який би так серйозно відносився до своєї творчості і до своїх творів. Не дивлячись на те, що творчості Горація була присвячена вже безліч наукових робіт, я вважаю, що їх кількість з часом постійно зростатиме. І ця тема завжди залишиться актуальною.

·  «Послання до Пізонів» («Про мистецтво поезії»), звернене до аристократичного сімейства, близького до літератури, є пам'ятником римської літературної критики і естетичних принципів класицизму.

·  Погляди на поезію одного з найбільших поетів стародавності представляють великий історико-літературний інтерес. Французький класицист Буало в своїй «Поетиці» наслідує Горація крок за кроком навіть у викликаючій суперечки композиції.

1. Полонська К.П. Римські поети епохи принципіата Августа.–М.: Вища школа, 1963. – 410 с.

2. Содомора А.О. Жива античність. – К.: Освіта, 1983. – 420 с.

3. Горацій: оди, еподи, сатири, послання. – М.: Вища школа, 1970. – 370с .

4. Квінт Горацій Фланк. Твори. / Пер. Содомори А.О. – К.: Освіта, 1982. – 430 с.

5. Грекова М. Філософія «золотої середини» в житті та творчості Горація.// Філософська думка. – 2002. - № 5. – С. 76 – 88.

6. Антична література. – М.: Просвіта, 1980. – 493 с.

7. Шалагінов Б.Б. Горацій та його «Послання до Пізонів». // Всесвітня література та культура. – 2004. - № 8. – С. 27 – 29.

8. Гаспаров М. Л. Очерки історії римської літературної критики. – М.: Просвіта, 1963. – 390 с.

9. Борухович В. Г. Квінт Горацій Фланк. – Саратов, 1993. – 517 с.

10. Теорія драми в історичному розвитку. – К.: Освіта, 1950. – 440 с.

11. Голубцов Є. С. Культура Стародавнього Риму. – Т. 1, М.: Вища школа, 1959. – 379 с.

12. Дуров В.С. Історія римської літератури. – СПб.: Пітер, 2000. – 615 с.

13. Антична література. – К.: Освіта, 1976. – 290 с.

14. Історія римської літератури. – Т.1, М.: Просвіта, 1959. – 430 с.

15. Загайська Г. Нова зустріч з античністю. // Всесвіт. – 1983. - № 12.–С. 129 – 130.

[1] Цетег Марк Корнелій — римський консул (204 р. до н, е.). Ціцерон його вважав першим римським оратором;

[2] Плавт Тіт Макцій (бл. 250 до н. е.- бл. 184 р. н. е) – римський комедіограф. Повністю збереглось 20 його комедій;

[3] Цецілт Стацт (помер в 168 р. до н. е.) — комедіограф, відбирав для своїх переробок переважно п'єси Менандра (340-292 pp. до н. е.), одного з найкращих представників грецької побутової комедії;

[4] Варій Луцій — трагічний і епічний римський поет, сучасник і друг Вергілія і Горація;

[5] Вергілій Марон Публій (70-19 pp. до н. е.) — римський поет, автор всесвітньовідомої "Енеїди", в якій розповідається про мандри Енея, міфічного предка імператора Августа, за часів якого жив Вергілій;

[6] Катон Марк Порцій (234-149 pp. до н. е.) — державний діяч, історик, оратор. Єдиний твір Катона, що дійшов до нас,— трактат "Про землеробство";

[7] Енній Квінт (239-169 pp. до н. е.) — римський поет і драматург. Обробляв грецькі комедії і трагедії. Увів у латинську мову багато нових слів як грецького, так і латинського походження. Зокрема, він перший увів в ужиток слово "поет". Найбільш значний твір — історичний епос "Анапи", що містить 18 томів;

[8] Сокки — спеціальне взуття, яке носили актори античного театру, граючи в комедіях;

[9] Хрем — персонаж комедій Теренція "Дівчина з Андроса" та "Той, що сам себе мучить";

[10] Колх — мешканець Колхіди;

[11] "Плещіть у долоні!" — вигук, яким закінчувались латинські комедії;

12 Феспіс (Феспід, VI ст. до н. е.) — старогрецький драматург;

[13] Котурни — театральне взуття на високій підошві і каблуках старогрецьких і староримських акторів, коли вони грали трагедійні ролі;

[14] Лаціум (Лацій) — територія Середньої Італії на березі Тірренського моря. На півночі її знаходиться Рим;

[15] "Ви, о Помпілія кров..." — цар Нума Помлілій, який, за переказами, вирізнявся мудрістю та чесністю, вважався попередником роду Пізонів.